Це джерело є аудіозаписом народного варіанту тексту, який є однією з найпопулярніших українських пісень спротиву. Її знають під різними назвами: «Cтрілецький гімн», «Пісня про калину» або «Ой у лузі червона калина». Світовому поширенню пісні посприяв виступ Андрія Хливнюка, соліста гурту «Бумбокс», який 28 лютого 2022 року на четвертий день повномасштабного нападу Росії на Україну переспівав тільки першу строфу з пісні. Його виступ на Софійській площі у Києві зумовив появу реміксів. Серед багатьох виконавців південноафриканський музикант Девід Скотт з гурту The Kiffness та рок-ансамбль Pink Floyd (“Hey! Hey! Rise Up!”).

Історія пісні тривала і захоплююча. Її зачин походить із пісні «Розлилися круті бережечки, гей, гей, на роздоллі», яка описує події середини XVII cт. й національно-визвольну  війну українців під проводом гетьмана Богдана Хмельницького. Її перший запис був зроблений в другій половині XIX cт. у південноукраїнському селі Мар’янівка (тоді Херсонської губернії Єлисаветградського повіту). Тепер це село під російською окупацією.  У 1913 році театральний режисер Степан Чарнецький (1881–1944) використав фінальний фрагмент цієї давньої пісні для вистави «Сонце руїни» (1911). В оригіналі п’єси Василя Пачовського хор війська мав виконувати іншу пісню ― «Гей не дивуйтесь, добрії люди». С. Чарнецький вводить свій текст, що починався «Ой у лузі червона калина». Диригент театру Михайло Коссак (1874–1938) здійснив оранжування мелодії, яка також була з народної пісні.

Вистава, що відтворює історію героїчно-трагічної доби козацької Руїни, з успіхом йшла у львівському театрі Товариства «Руська Бесіда» та в різних містах Східної Галичини. У вересні 1914 року, з початком Першої світової війни виставу показували у місті Стрий. Тоді ж пісню почув Григорій Трух (1894–1959) ― командир стрілецької чоти, поет за покликанням. Вражений мелодійністю пісні та поетичним образом похиленої калини, що символізувала Україну, Г. Трух створює три нові строфи. Таким чином з’явився ще один варіант. Головна ідея «стрілецької» версії пісні – це визвольна війна та двобій українських добровольців (Легіон УСС) з російською імператорською армією («з москалями»). Автор використав архаїчну епічну символіку, де битва асоціюється із «танцем» (поетичне «тан»), а перемога із «жнивами» («пшеничку ізберем»):

Ой у полі ярої пшениці золотистий лан,

Розпочали наші добровольці з москалями тан.

А ми тую ярую пшеничку ізберемо,

А ми нашу славну Україну, гей-гей, розвеселимо!

У 1915 році слова з мелодією пісні уперше були опубліковані у збірці «Сім пісень для вояків», яка вийшла у Відні. Член Української Боєвої Управи УСС Іван Боберський (1873–1947) написав, що у час війни саме ця пісня «декларувала завдання визволення й рівноважила своєю вірою в щасливе майбутнє усі жалібні пісні».

Після Першої світової війни пісня стала популярною не тільки завдяки музичним обробкам, які виконували різні чоловічі і жіночі хори, але також завдяки глибокому символічному змісту. Оскільки червоні ягоди калини нагадують краплі крові, цей кущ в українців здавна був символом пролитої козацької крові. Традиційний образ властивий різним творам українського фольклору. Він є у колядках та весільних піснях. У баладах про родинне життя калина уособлює передчасну смерть і є символізацією місця поховання молодої людини. У козацьких баладах квітучий кущ також маркує могилу героя і є сакральним фітосимволом, до якого прилітає пташка-вісник чи людська душа.

Пісня «про калину» й «славну Україну» часто звучала в міжвоєнний період  у середовищі галицької інтелігенції, студентства, селянства. Саме тоді, у 1920-1930-і рр., виконавиця вивчила її від своєї матері. У радянський час пісня була заборонена. Сьогодні, набуваючи значення нового міфу «України», ця пісня для багатьох дорослих і дітей визначає українську національну ідентичність. Найчисельніше виконання цієї пісні у Львові в червні 2022 р. внесене до списку рекордів Гіннеса.