Фільм кінорежисера-аматора Романа Бучка (у співавторстві з Володимиром Бордюком та Романом Чижиком), названий за іменем однойменної річки Білка у Львівській області, що є правою притокою Полтви (басейн Вісли). Стрічка була створена на народній кіностудії “Муратор” Львівського будинку культури будівельників. Потрійне авторство відображає специфіку кіноаматорської творчості у СРСР, адже будь-яка народна самодіяльність повинна була бути колективною. Обрана тема та зміст роботи були характерними і найближчими саме Романові Бучку, з цією темою він працював систематично. До того ж походив він із місцевості, яка описана у фільмі – з села Гаї, що поруч зі Звенигородом. Прикментним є також той факт, що Володимир Бордюк був керівником міського кіноклубу у Львові. Саме він відповідав за діяльність кіноаматорів і розподіл ресурсів. Невідомо наскільки значною була його безпосередня участь у створенні фільму, але його ім’я серед авторів могло додатково легітимізувати цю роботу перед владою. 

Фільм оповідає історію річки від імені молодої дівчини, яка описує як змінилося її життя, коли люди перекроїли її природне русло, аби використовувати для зрошення полів у сільській промисловості. Щоб зобразити цю паралель автор експерементує зі зйомкою і подвійною експозицією – на кадрах ми бачимо накладання краєвиду з невеликою річкою та портрету дівчини, чиє обличчя поступово змінюється. Якщо на початку вона усміхається, то завершується фільм її сумним обличчям. Приклад цієї річки є широкою метафорою загального екологічного забруднення, занедбання природи та втрати людиною зв’язку з навколишнім середовищем. 

Екологічна тема була однією з популярних кінематографічних тем для епохи пізнього модернізму загалом, і для автора зокрема. Роман Бучко організовував екологічні кінофестивалі і намагався привертати увагу до цієї проблематики. В Радянському Союзі екологія, по суті, була поодиноко можливою темою для критики. Очевидно, ця критика мала бути дозованою, насамперед самоцензурою авторів, які живучи в країні тотального контролю, розуміли до якої міри і як можна критикувати. У фільмі критика звернена не так до колективної влади, як скерована на адресу сучасної людини (радянського модернізму?) і її поводження з природою. 

У фільмі використані кадри з археологічних розкопок літописного городища Звенигорода біля сучасного с. Давидів у Львівській області, де протікає річка Білка. Таким чином автор вибудовує зв’язок з історією, романтизуючи минуле. Варто наголосити, що Звенигород, як столиця одного з руських князівств, був важливим топосом у радянській історіографії, тому що дозволяв вибудовувати тяглість приналежності західноукраїнських земель до УРСР. Водночас, це місце було також важливим і для української національної історіографії, чим власне і скористався Роман Бучко, створивши можливість двозначного прочитання. Тему історії Русі і зв’язку із природою у фільмі підсилено віршем Миколи Вінграновського “Голубі сестри людей” (1967). Цей вірш автор стрічки, очевидно, вибрав не випадково. Бучко був знайомий з поетом і також належав до середовища шістдесятників та дисидентів. 

Найбільш ймовірно, що стрічка демонструвалася лише на внутрішньо республіканських майданчиках і, можливо, локальних екологічних кінофестивалях, які організовував автор. Доказом цього є те, що робота україномовна, а фільми, які створювалися з амбіцією бути показаними на загальносоюзних конкурсах, зазвичай робилися російською мовою. Як приклад, фільм “Дикий мед”, де співавторами Романа Бучка були ті ж самі Володимир Бордюк та Роман Чижик.