Візуальний антисемітизм у Румунії міжвоєнного періоду на прикладі газети Porunca Vremii

На відміну від антисемітських текстів різних епох, карикатури як візуальні образи дають змогу осягнути не лише конкретне, а й здобути ширше розуміння минулого завдяки своїй ретроспективності. Водночас жодне зображення не є самодостатнім: його зміст розкривається лише тоді, коли глядач звертається до вже сформованих уявлень і категорій. Інакше кажучи, “ми можемо вловити в зображенні лише те, що вже відомо” [1], адже люди завжди інтерпретують побачене крізь призму попереднього досвіду [2]. Як зазначає Петар Петров, карикатури відсилають до ментальних образів, притаманних певній епосі, й стають інструментом для дослідження уявлень і ставлень, характерних для відповідного історичного періоду [3]. Щоб зрозуміти образ, закладений карикатуристом, аудиторія має бути обізнаною з використаною символікою [4]. Так само важливо, щоб художник зважав на символи, близькі цільовій аудиторії, адже саме на усталених стереотипах і уявленнях часто ґрунтується ефект карикатур [5].

Карикатури, апелюючи до символів, зрозумілих широкій аудиторії, відкривають доступ до фундаментальних соціальних знань, притаманних своєму часові. Щоб розпізнати персонажа карикатури як єврея, глядач має вбачати в ньому певний набір нормативних ознак, які суспільство приписує категорії “єврей”. Інакше кажучи, суспільство повинне мати уявлення про зміст цієї категорії. За Олпортом, щоб розпізнати форму як дерево, потрібно знати, що таке дерево. У цьому тексті ми спиратимемося саме на його визначення категорії як “сукупності пов’язаних між собою ідей”, що породжують певний сенс [6]. Процес категоризації є невід’ємною частиною нашого пізнання: він дає нам змогу впорядковувати дійсність і осмислювати її. Одначе варто пам’ятати, що після цього процесу будь-яке візуальне повідомлення набуває психологічного забарвлення [7]. Когнітивна структура, що містить інформацію про категорію й очікування щодо неї, формує стереотип — комплекс знань, переконань та очікувань, асоційованих із цією категорією [8]. Ми повсякчас робимо певні вибори й перебуваємо в процесі тлумачення, проте ці процеси невіддільні одне від одного: те, що ми відчуваємо, сприймаємо й думаємо про об’єкти однієї категорії, зливається в “єдиний пізнавальний акт” [9]. 

Метою цього дослідження є переосмислення образу єврейської громади крізь призму карикатур, опублікованих у румунській пресі міжвоєнного періоду, зокрема в газеті Porunca Vremii — одному з провідних видань ультраправого спрямування, яке активно використовувало цю візуальну форму. Враховуючи виразну специфіку цих карикатур і їхню здатність формувати спільні настрої та стереотипи серед читачів, дослідження зосереджується на тому, як ці образи не лише відображають, а й впливають на суспільні уявлення.

Автором усіх карикатур, розглянутих у цій статті, є Петріка Лазар. Більшість з них супроводжуються текстом.

Виходячи з цього теоретичного підґрунтя, нижче ми розглянемо, як у карикатурах репрезентуються єврейськість і юдаїзм. Які уявлення про антиєврейські стереотипи, поширені в суспільстві, транслюють ці зображення? Не менш важливо порушити й питання про те, які нові перспективи подібні зображення додають до розуміння, сформованого на основі письмових джерел?

Маркери єврейськості: рамки, ідентичності та інструменти

Розпочну з ілюстрації, яка, на мою думку, втілює типову модель визначення єврейськості в аналізованих матеріалах (див. ілюстрацію 1).

На передньому плані зображений чоловік, який висить на дереві, а під ним на землю падає мішечок із грошима. У глибині композиції, на пагорбі, вирізняються силуети трьох хрестів. Такий малюнок одразу викликає у християнської аудиторії асоціації з розп’яттям Христа та самогубством Юди, відсилаючи до трьох ключових символів цієї історії: повішеного чоловіка, тридцяти срібняків і трьох хрестів.

Супровідний текст до ілюстрації спонукає глядача подивитися на цю історію крізь призму сучасності: так само, як Юда зрадив і віддав Христа на смерть, сьогодні румунський народ, мовляв, гине від рук власних “Юд” (Iude) — зрадників, які продалися Ізраїлю.

У цій карикатурі Юда з Нового Завіту постає водночас уособленням Ізраїлю та узагальненим образом позаісторичного зрадника. Сучасний Юда — це корумповані політики, яких звинувачують у тому, що вони ставлять єврейські інтереси вище національних, — нібито продають румунський народ тим, хто колись віддав Христа на смерть.

Поза власне біблійною історією розп’яття, але тісно з нею перегукуючись, композиція містить ще один — четвертий — символ: фізіогномічні риси Юди — випуклі очі, довгий гачкуватий ніс, борода, пухлі губи, чорне кучеряве волосся (див. ілюстрацію 2). Цей візуальний код, що ідентифікує єврея і, як з’ясується далі, неодноразово повторюється в карикатурах, легко впізнаваний читачем [10].

Стереотипізована єврейська фізіогномія відтворює знайомий образ, який визначає індивідуальність у межах загальної схеми, забезпечуючи читачам миттєво впізнаваний спосіб інтерпретації зображення. Постать Юди, винесена з минулого, узагальнюється й стає візуальним символом усього єврейського народу. У такий спосіб окрема особистість підноситься до рівня колективного образу, створюючи численні втілення єдиного “Іншого”. Єврей ототожнюється зі стереотипним образом “вбивці Христа”, чий, як уявляється, лиховісний вплив і досі загрожує іншим народам.

Також у зв’язку з рисами, приписуваними єврейській зовнішності, слід підкреслити ще один аспект. Існує багато карикатур, де єврейських персонажів зображують зі зміїними зубами та язиком (див. ілюстрацію 3).

Щоб проінтерпретувати образ єврея зі “зміїними” зубами та язиком, слід розглянути кілька взаємопов’язаних складових: події третього розділу Книги Буття, ототожнення змія з Едемського саду з Дияволом, а також християнську теологічну традицію, яка згодом асоціює Ізраїль із Дияволом. 

Іноді символічна тотожність між образом єврея та втіленням лихої змії стає ще очевиднішою. У подібних випадках карикатури зображають не людей із рисами єврейської зовнішності й зміїними деталями, а навпаки — змій, наділених єврейськими ознаками. Два приклади ілюструють цей підхід.

Перший приклад датується листопадом 1937 року [11]. На карикатурі зображено летючого змія з розлюченим єврейським обличчям (див. ілюстрацію 4). Два елементи одразу впадають в око: по-перше, на тілі змія — літери латинського алфавіту, стилізовані під квадратні гебрейські, що складаються у слово IUDA (Юда); по-друге, хвіст змії не має нічого спільного із природними зразками — він нагадує диявольський, характерний для релігійної символіки. Використання івриту відсилає до біблійної єврейської мови та символізує юдейське тлумачення Святого Письма. Обидва мотиви — диявольські ознаки та натяк на єврейське Святе Письмо — тісно пов’язані й навіюють читачеві ідею про нерозривний зв’язок між юдаїзмом і Дияволом.

Карикатурист вдається до оптимістичної інтонації: Сатану (Юду) виганяють з Раю, що символізує тріумф позитивного начала. Вгорі над сценою ширяє велика свастика, а вогонь проганяє змію. Примітно, що супровідний текст переносить цю історію в локальний контекст, ототожнюючи Рай із румунською землею, а вигнаних (Адама й Єву) — із політиками, які “продалися” євреям [12].

Інший приклад переносить наратив за межі звичного світу: на цьому малюнку зображено гігантську змію-ящірку з виразно єврейськими рисами обличчя та диявольським хвостом. До цього образу додано ще й ріг. Щоб уникнути двозначності, персонаж носить намисто зі зіркою Давида (див. ілюстрацію 5). Амбіції цього створіння виходять далеко за межі Землі: воно охоплює собою земну кулю; з його долонь стікає кров, а погляд спрямований у бік зірок. На передньому плані, серед планет Сонячної системи, з неба спадає шестикутна зірка.

На цьому зображенні поєднуються чотири символи, що асоціюють єврейство з дияволом: змія-ящірка, диявольський хвіст, ріг і зірка, що падає. Супровідний текст надає цій символіці сюжетного виміру, ілюструючи, як Юда заливає Землю кров’ю, намагаючись скинути Бога з Раю. Така амбіція перегукується з прагненням Люцифера, як це описано в християнській теології (Ісая 14:13–14), — мрією, яку він начебто розділяє зі своїм головним союзником — євреєм.

Та водночас єврейську ідентичність не завжди вибудовують через асоціацію з Дияволом. Чимало карикатур відсувають єврейство за межі людяності, зводячи його до майже нелюдського стану. Художник підкреслює не лише уявну небезпеку, яку становлять євреї, а й нібито природну правомірність їхнього вигнання.

Наприклад, на одній із карикатур гігантський павук із виразно єврейськими рисами обличчя спокійно всміхається зі своєї павутини. На його черевці, як і в центрі павутини, зображено зірку Давида. У тексті підкреслюється, що це “павутина смерті”, якою євреї начебто душать увесь світ, і жодна нація не може почуватися в безпеці, адже “вбивця Христа” прагне руйнування [13]. Ще одна карикатура 1937 року зображує євреїв як створіння, позбавлені людської природи: дванадцять гусениць із типовими єврейськими рисами обличчя поїдають листя (див. ілюстрацію 6). Цього разу їхнім майданчиком стає вже не світ, а сама Румунія. На листі великими літерами написано: шахти, ліси, гори, золото, мистецтво, преса, література, економіка, фінанси, ткацтво, промисловість і торгівля. Ці істоти діють як паразити, а їхня мета — постійне руйнування.

На додачу, в карикатурах Porunca vremii єврейська ідентичність майже завжди позбавлена людяності і втілюється у лиховісному надлюдському образі — лихого духа чи звіра. Найяскравіший приклад такого зображення датується кінцем жовтня 1937 року (див. ілюстрацію 7). Тут бачимо істоту з гіпертрофованими єврейськими рисами: велика голова, зміїні зуби, роги, крила кажана. На її чолі — зірка Давида, у центрі якої серп з молотом. Фігуру охоплює полум’я, а з неба її вражає блискавка.

Супровідний текст ототожнює Іуду з Люцифером, підкреслюючи його головну мету — знищення Хреста. Автор наголошує, що ця спільна для Люцифера та Юди місія, якої вони дотримувалися протягом історії, принесла їм прокляття Святого Духа. Важливим тут є й фінальний акорд: “благословенне” майбутнє постає як час, коли всі євреї загинуть — “Коли уся отара Юдина / Коли останній з них помре, — / Світ весь відродиться / Як луг у Великодній день”[14].

У всіх цих прикладах єврей постає не просто людиною зі злими намірами, а лиховісною істотою з нелюдською природою. Ця трансформація особливо показова — дегуманізація “іншого” є однією з найнебезпечніших стратегій іншування, що лежить в основі геноцидного мислення.

Зло буде переможене

Карикатура, опублікована 1 січня 1938 року за правління уряду Ґоґи-Кузи, зображає постать єврея, вигнаного з країни й змушеного тікати у бік небес. Видно, що його проганяє ангел із палаючим мечем, який постає охоронцем Румунії (див. ілюстрацію 8).

Зміїні зуби єврея, зброя ангела та його місія відсилають до херувимів із палаючим мечем, які, згідно з Книгою Буття 3:24, стерегли вхід до Едемського саду. Тепер же ангел охороняє румунську землю, загорнутий у полотно зі свастикою.

У цій інтерпретації вигнання єврея під свастикою постає як втілення Божого провидіння, як здійснення божественної волі.

На початку 1938 року запропоноване Петрікою Лазаром “вирішення єврейської проблеми” залишається лише обіцянкою на майбутнє. Водночас винятково важливо, що це вигнання подається як акт, що відповідає божественній волі.

У карикатурі, вперше опублікованій на початку 1938 року, з’являється персонаж-змія з виразно єврейськими рисами[16]. Цього разу її душить мускулиста рука зі свастикою на манжеті (див. ілюстрацію 9). На тілі змії написано назви кількох газет, які вважаються єврейськими, серед них і ті, що на той час заборонені урядом Ґоґи-Кузи. Тут же — зображення зірки Давида та комуністичної зірки. Стиск такий міцний, що змія з виряченими очима кричить, випускаючи отруту (як зазначено в тексті). Ручка — символ єврейської преси — падає, ймовірно, з-за її вуха. У тексті цю істоту називають гідрою, сповненою ненависті, яка промовляє від свого імені:

“(…) Задушеному грабіжникові,

Сьогодні скажемо одне:

Уже досить він сміявся, бувши нашим катом;

сміятися черга наша настала” [17]

Ту саму карикатуру повторно опублікували на Різдво 1942 року (праворуч на ілюстрації вище). Тепер із тіла єврейської змії зникли написи газет — минуло вже чотири роки від заборони єврейської преси. Понад рік минув від часу масових депортацій румунських євреїв до Придністров’я та їхньої геттоїзації разом із місцевими українськими євреями. Більше року віддаляє цей допис і від одеської різанини та звірств, скоєних румунською армією в Голтському районі взимку 1941 року. Доданий до карикатури текст набагато лаконічніший і відверто виражає політичний і соціальний проєкт, втілюваний румунською державою: “Єврейську гідру варто задушить” [18].

У багатьох карикатурах Porunca vremii роль карача виконує істота з надприродного світу. Чи це ангел, безособові Небеса, Святий Хрест, Святий Дух, Христос чи сам Бог — усі вони втілюють ідею божественного правосуддя.

Наприклад, карикатура середини грудня 1937 року зображує масивну, стереотипну єврейську постать із Талмудом, що сидить на тлі поля хрестів, пірамід і руїн загиблих цивілізацій. Цей образ ілюструє нібито споконвічну мету єврейства — сіяти смерть і нести руйнування світу.

Текст подає ці “історичні” факти у презентистському й водночас “оптимістичному” ключі:

“Сьогодні, у боротьбі з усім світом —

і попри знедолену душу,

Ізраїль почав розуміти,

Що загине від удару Христа” [19]

Але в цій риториці не лише Бог виступає проти євреїв. На карикатурі початку лютого 1937 року [20] три великі жаби з типовими єврейськими рисами настрашено дивляться на сліпуче сонце, що сходить на небі; ще дві намагаються сховатися у воді. Сонце, яке посилає смертоносні промені, має у центрі сяйливу свастику (див. ілюстрацію 10).

Ґоґа і Куза згадуються у супровідному тексті як політики, які “запалили” це святе сонце на небосхилі. Через це “нещасні жаби тремтять у своєму болоті”. Автор підкреслює: це сонце проллє золото на Румунію й принесе смерть Ізраїлю.

У контексті повсякденних реалій “розв’язання проблеми” на ілюстраціях представлено у декількох сценаріях. На карикатурі, опублікованій на Великдень 1935 року (див. ілюстрацію 11), зображено шістьох перестрашених єврейських чоловіків, яких лякає румунський селянин — він розриває кайдани й тріумфально підводиться з могили. Єврейське походження цих постатей легко впізнати за типовою фізіогномікою, яку підкреслює художник. Пояснювальний текст подає цей образ у презентистському ключі: румунський народ порівнюється з Христом. У минулому його євреї засуджували й ненавиділи за любов до людства. Тепер румунський народ піддається поневоленню й стражданням від рук тих самих “ворогів людства” — євреїв. Страждання румунів набувають месіанського змісту: вони мають надихати всю християнську спільноту своїм подвигом [21]. Ідеалом румунської нації виступає селянин, якому й судилося здобути перемогу над євреями.

В інших випадках саме політичні діячі постають тими, хто має “помститися” й розв’язати “єврейське питання”. На карикатурі 1938 року (див. ілюстрацію 12) єврейський персонаж звертається до Мойсея з благанням про порятунок від долі, на яку того прирекли Куза і Ґоґа. Йому судилося загинути, й навіть Мойсей не здатен цьому завадити. Тут рушіями змін виступають політики, і саме їхня позиція визначає майбутнє єврейського населення під контролем румунської держави.

Подібно до стихій (як у випадку із сонцем), смерть у цих карикатурах також набуває ідеологічного сенсу. У багатьох випусках Porunca Vremii образ Смерті виступає маркером неминучого й остаточного кінця євреїв (див. ілюстрацію 13).

Смерть постає у вигляді “Чорної феї” (Zâna neagră), що придушує комуністичний гриб (на ілюстрації праворуч), тоді як ліворуч звучить релігійна риторика: єврейську постать називають Юдою та прирікають на смерть за прагнення втопити людство у крові. В обох випадках Смерть зображена під знаком свастики.

В останньому прикладі, який хочу розглянути, смерть не нав’язана ззовні, а постає наслідком власних дій єврейського персонажа (див. ілюстрацію 14). На карикатурі він сидить за письмовим столом; за спиною — книжкова полиця з випусками газети Adevărul (“Радник”) [22] та томами Маркса й Енгельса. Радянська зірка на лацкані й ці книги підкреслюють ймовірні комуністичні зв’язки. Виразні риси обличчя та книга на столі однозначно ідентифікують героя для глядача. В правиці — величезна ручка, типовий символ “перекрученої” єврейської преси. Персонаж виглядає наляканим і розгубленим. Довкола розкидані предмети, що можуть стати засобами самогубства: пістолет, пляшка отрути, газовий балончик і сірники, пачка деревного вугілля, мотузка й шматок мила. Символічно мило підписано як “Ключ до пекла” (Cheia Iadului).

Ця карикатура вийшла наприкінці січня 1938 року. А. К. Куза тут є причиною страху героя та його рішення накласти на себе руки. Зрештою, персонаж опиняється перед фатальним вибором: як саме померти. Текст подає цю дилему з гумором, наголошуючи на недосконалому володінні румунською мовою головного героя та неминучості вибору.

Висновки

Аналіз карикатур як джерела антисемітської риторики міжвоєнної Румунії дав змогу відтворити не лише основні посили, спрямовані до суспільства, а й виявити спільний символічний простір, у якому діяли автори й їхня аудиторія. Такий підхід дозволив реконструювати усталений у культурі образ єврея та простежити, які ментальні конструкції й уявлення йому приписували в ту добу, а також висвітлити панівні настрої й ідеї того часу.

Як уже згадувалося, карикатурист може зосереджуватися на політичних мотивах, однак систематично використовує потужні релігійні символи для аргументації. Союз між Ізраїлем і Сатаною стає центральним наративом, який виправдовує будь-які звинувачення на адресу євреїв. Древні символи — змія, роги, диявольський хвіст, розп’яття — підсилюють і закріплюють цей образ. Зображення єврея як убивці Христа, за Олпортом, слугує “первинним категоріальним ярликом” [label of primary potency] — панівним маркером, що затьмарює усі інші й унеможливлює альтернативне тлумачення [23]. Ставши таким “ярликом”, це переконання перетворюється з історичного пояснення на “природний закон”: усі євреї, незалежно від часу й місця, однаково сприймаються як убивці Христа, які виконують волю Сатани.

Усі інші символи, які карикатури приписують євреям, виростають із цього панівного ярлика, формуючи цілісний комплекс антисемітських стереотипів. Як “народ Сатани”, євреї виступають убивцями Христа, а отже вони прагнуть знищити християн. Втім, їхня мета радше матеріальна, а не духовна: зруйнувати цивілізацію, християнство і саме життя. Подібно до Люцифера, вони прагнуть узурпувати місце Бога. В румунському контексті їм приписують ті самі ворожі наміри; і якщо їх не зупинити, це загрожує знищенням самої нації.

Вигнання євреїв трактується як втілення Божої волі та складова апокаліптичної битви, що має завершитися перемогою над Сатаною.

Як наголошував Олпорт, категоризація надає світу сенсу. Розуміння того, як у міжвоєнній Румунії формувалася символічна категорія “єврей” і як її сприймало тогочасне суспільство, дає змогу пояснити як активну участь цивільного населення в насильстві проти євреїв, так і байдужість до націленої на євреїв агресії, що розгорнулася після 1940 року.

Примітки:

[1] Demski, Dagnoslaw, Baraniecka Olszwaska, Kamila, “Introduction. Encountering Images of the Others” in Dagnoslaw Demski, Kamila Baraniecka-Olszewska (eds.), Images of the Other in Ethnic Caricatures of Central and Eastern Europe (Warsaw: Institute of Archaeology and Ethnology, Polish Academy of Science, 2010), 16.

[2] Dotsch, Ron,  Pictures in Our Heads: Visual Stereotypes Affect Social Categorization (Optime, 2011), 1.

[3] Petrov, Petăr, “Caricature as a Source in the Study of Mental Images: A Bulgarian Example” in Dagnoslaw Demski, Kamila Baraniecka-Olszewska (eds.), Images of the Other in Ethnic Caricatures of Central and Eastern Europe (Warsaw: Institute of Archaeology and Ethnology, Polish Academy of Science, 2010), 81.

[4] Ibidem.

[5] Golubev, V., Aleksander, “Images of the Eastern Europe in the Soviet caricature of the 1920s and 1930s (in the Published Material of Krokodil)” in Dagnoslaw Demski, Kamila Baraniecka-Olszewska (eds.), Images of the Other in Ethnic Caricatures of Central and Eastern Europe (Warsaw: Institute of Archaeology and Ethnology, Polish Academy of Science, 2010), 214.

[6] Allport, Gordon, The Nature of Prejudice (Reading: Addison-Weasley Publishing Company, 1966), 171, 176.

[7] Dotsch, Pictures in Our Heads: Visual Stereotypes Affect Social Categorization, 8. 

[8] Ibidem, 3.

[9] Allport, The Nature of Prejudice, 165.

[10] Див. наприклад, Janáčová, “Spa Antisemitism in Bohemia and Moravia”, 63, Karlíček, “Antisemitic Caricatures in the Protectorate Press (1939-1945) and Their Authors”, 171.

[11] Porunca vremii, 1937, year VI, no. 933, 1.

[12] Ibidem.

[13] Porunca vremii, 1938, year VII, no. 979, 1.

[14] Porunca vremii, 1937, year VI, no. 902, 1. Румунською: “Când întreaga IUDEI turmă/ Și-o da duhul cel din urmă, -/Lumea toată va renaște/ Ca o luncă ‘n zi de Paște.”

[15] Див., наприклад, Fein, Accounting for Genocide: National Responses and Jewish Victimization During the Holocaust, De Swaan, The Killing Compartments: The Mentality of Mass Murderer, Mariot, “On the role of dehumanization of victims in the perpetration of mass killings: Research notes” in Violence: An International Journal, vol I (I), 2020.

[16] Porunca Vremii, year VII, no. 964, 6 January 1938.

[17] Ibidem. Румунською: “(…) Tâlharului cel strâns de gât,/ Noi azi îi spunem doar atât:/ A râs destul cât ne-a fost gâde;/ Acuma însă noi vom râde!…”

[18] Porunca Vremii, year XI, no. 2409, 25 December 1942.

[19] Porunca Vremii, year VI, no. 950, 15 December 1937, p. 1.

[20] Porunca Vremii, year VII, no. 988, 1 February 1938, p. 1.

[21] Porunca Vremii, “Învierea României creștine”, year IV, no. 105, 28 April 1935, p. 1. 

[22] У міжвоєнний період у Румунії ультраправий рух, до якого входили екстремістські видання, як-от Porunca Vremii та Sfarmă-Piatră, а також фашистські угруповання, зокрема “Залізна гвардія” та “Національна християнська ліга оборони” (LANC), розгорнув агресивні кампанії проти відомої незалежної газети лівого спрямування Adevărul, звинувачуючи її у потуранні єврейським інтересам.

[23] Allport, The Nature of Prejudice, 179.