Марко Залізняк (1893–1982) – сільський фотоаматор, відомий своїми світлинами з фронтів Першої світової та фотографіями періоду колективізації 1930-х років у селах теперішнього Покровського району Донецької області України. Прологом до конкурсної світлини Марка Залізняка 1929 року, про яку йтиметься далі, можна вважати відкриття у 1927 році початкової школи на хуторі Романівському в його хаті. Цього ж року мешканці хутора вирішили власним коштом звести окрему шкільну будівлю. Відкриття нової школи відбулося 1928 року, до 11-ї річниці Жовтневої революції. Радянське керівництво взяло будівлю на свій облік і доправило до хутора персонал в особі учительки і прибиральниці. Навчатися до новоствореної школи приходили діти з навколишніх хуторів [2].

Під час урочистого відкриття сільський фотограф зробив світлину, де зображені діти й дорослі з транспарантом, що мав напис у дусі більшовицьких гасел тієї доби: “Діти всіх країн – єднайтесь! Хай живе 11-та роковина Жовтня, яка дала освіту в глухім куточку”, та надіслав її на фотоконкурс, що його наприкінці 1928 року оголосила редакція журналу “Советское фото”.

Журнал виходив у видавництві “Огонёк”, починаючи з 1926 року, як друкований орган із популяризації фотосправи серед населення, формуючи у такий спосіб, так звану, пролетарську культуру фотолюбительства. Наприкінці 1920-х років видання було не лише ідеологічним рупором, але й багато в чому сповідувало модний тоді прогресистський дух авангардизму, пошуку нових форм виразності, провадило дискусії щодо цього на своїх сторінках. Також на шпальтах журналу можна було дізнатися не лише про основи фотографування, класичні й альтернативні принципи побудови композиції, типи ракурсів та точок знімкування, виготовлення обладнання й фотоапаратів власними руками, але й взяти участь у різноманітних фотоконкурсах, вести листування з редакцією, дізнатися про закордонні технічні новинки, замовити хімічні реактиви, з’ясувати як зорганізувати фотогурток у себе в місті чи селі тощо. Впродовж вересня 1931 по січень 1934 журнал виходив як “Пролетарське фото”, а тоді знов повернув собі попередню назву. Зі спогадів Залізняка відомо, що той був передплатником журналу “Советское фото” у 1927–28 роках і зберігав його підшивку аж до кінця шістдесятих, допоки не віддав її до місцевого музею [1].

Перша із трьох тем зазначеного фотоконкурсу присвячувалась святкуванню чергової річниці революції; друга – “досягненням виробничого, побутового й культурного зсуву після революції”; третя – мала дати фотографічне викриття щодо виробництва та побуту, тобто критику “пережитків минулого”. Загалом на конкурс надійшло 128 знятків, утім організатори вважали його не надто вдалим через низьку художню якість робіт і їх одноманітність [3, с. 48].

Світлина Залізняка здобула другу премію за першою темою й була надрукована у другому числі журналу “Советское фото” за 1929 рік із підписом: “Школярі на мітингу – М. Залізняк (Романівський хутір) – 2-га премія”. Побіч неї редакція залишила такий коментар: “2-гу премію отримує М. Залізняк (Романівський хутір на Артемівщині), що дав на знятку дітлахів, що мітингують та дорослих селян на відкритті школи, побудованої власним коштом. Зняток живий та задовільний у технічному відношенні. Автор знятку не повторив помилок більшості учасників конкурсу – перед нами живі люди ніхто не стоїть струнко” [3, с. 50].

Щодо прийомів фотографування, то зі світлини можна зрозуміти, що Залізняк зосередив свою увагу на самій події, не надто переймаючись новаторством у способі її подачі.  Автор фотографував “з пупка – апарат на животі” (за Александром Родченком [5]), себто зі звичайної для тих часів позиції, коли фотограф тримав камеру приблизно на рівні живота [4, с. 147]. Факт фіксації події аж ніяк не виключає того, що маємо до певної міри постановочне фото. Адже, крім відкриття школи, Залізняк фіксує створення своєрідної колективної композиції, де чітко увиразнюються рамкові постаті, що ніби обмежують зображення з обох боків, та центральні точки, на яких воно фокусується: транспарант та оратор за імпровізованою трибуною. Люди навколо лише заповнюють розмічений цими точками простір.

Складається враження, що автор фото не зовсім розрізняє факт самої події та способи її передачі, тому працює доволі прямолінійно. Можливо, саме тому організатори конкурсу не віддали першість цій роботі, хоч і вирішили стимулювати охочих до фотографування селян “у глухім куточку”.