Постанова Ради Міністрів Української РСР __ квітень 1956
«Про встановлення розмірів тимчасового грошового довольства керівним працівникам радянських органів Української РСР»
Відповідно до постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 16 березня 1956 року №385-245сс, Рада Міністрів Української РСР постановляє:
- Встановити з 1 квітня 1956 року тимчасове грошове довольство керівним працівникам радянських органів республіки в розмірах, згідно з додатками №№1–3.
- Встановити, що працівникам, які одержують надбавки за вислугу років, надбавку до основного посадового окладу за вислугу років, надбавку за роботу з таємними документами особливої важливості і пенсії, тимчасове грошове довольство виплачується з зменшенням на суму одержуваних надбавок і пенсій.
- Виділити в розпорядження міністрів і керівників відомств УРСР та виконкомів обласних, Київської і Севастопольської міських Рад депутатів трудящих додаткові фонди персональних надбавок до посадових окладів для призначення працівникам, яким відповідно до цієї постанови припиняється виплата тимчасового грошового довольства, згідно з додатком №4.
Встановити додаткові персональні надбавки до посадових окладів керівним працівникам Радіо-телеграфічного агентства України, згідно з додатком №5.
В тих випадках коли вказані працівники одержують надбавку до заробітної плати за вислугу років, надбавку за роботу з таємними документами і документами особливої важливості і пенсії, зазначені персональні надбавки до посадових окладів виплачуються у менших розмірах на суму одержуваних надбавок і пенсій.
- З виходом цієї постанови вважати такими, що втратили силу, раніш видані постанови Ради міністрів УРРС про тимчасове грошове довольство керівним працівниками радянських органів республіки.
“Колективне керівництво” із соратників Й.Сталіна, що після його смерті поділило необмежену владу, виступило проти зосередження надмірних повноважень в одних руках. Одним з наслідків такого рішення стала відмова від “гібридних” постанов при визначенні винагороди номенклатури, тож партія і уряд запроваджували новації і визначали розміри виплат окремо, проте синхронно. При цьому домінантна роль партії зберігалася. 16 березня 1956 року ЦК КПРС і Рада міністрів СРСР ухвалили власні ідентичні за суттю постанови, що змінювали порядок нарахування тимчасового грошового забезпечення. 13 квітня ЦК КПУ прийняв відповідне рішення щодо фінансових привілеїв, а 20 квітня – затвердив проєкт урядової постанови з аналогічного питання, незабаром схвалений Радою міністрів. Постанови ЦК КПУ та Ради міністрів УРСР жодним чином не пояснювали причини змін.
Відтепер ЦК КПУ визначав розмір тимчасового грошового забезпечення для партійної номенклатури, а уряд – щодо радянської. Розмір додаткових грошових виплат встановлювався персонально, диференційовано у залежності від складу сім’ї. Урядова постанова містить елементи соціальної справедливості, зменшуючи розмір забезпечення на суму додаткових надбавок у разі їх наявності у номенклатурника. Низці високопосадовців фінансові привілеї скасовувалися, однак для них запроваджувалися персональні надбавки. Конкретний розмір грошового утримання упривілейованим (до речі, дещо підвищеного), та об’єм фондів персональних надбавок для міністерств, відомств та облвиконкомів, Київського та Севастопольського міськвиконкомів був визначений, як звично, у додатках.