1960-ті роки в Радянському Союзі більше відомі як хрущовська відлига, період відносної лібералізації політичного й культурного життя. В Україні цей період характеризувався активізацією культурного життя, але під наглядом Комітету державної безпеки (КДБ). Однак з кінця 1960-х політичний клімат став менш сприятливим, оскільки відносна лібералізація десятиліття завершувалась. Цей період приніс нові обмеження свободи слова та нові хвилі арештів мистецької інтелігенції. У цьому політичному і культурному середовищі дисидентський рух виник як опозиція до режиму.
Грицько Чубай був одним з найвидатніших українських поетів 1970-х років і центральною постаттю української андерграундної культури у Львові. Мистецький літературний ландшафт Львова зосереджувався навколо самвидаву та літературного журналу “Скриня”, єдиний випуск якого з’явився у 1971 році. Ініціатива цієї публікації належала Грицьку Чубаю, але й інші автори долучились до його створення, зокрема Олег Лишега, Микола Рябчук, Віктор Морозов, Володимир Онищенко, Роман Кісь, Орест Яворський, Юрко Кох та інші.
Один з учасників цього мистецького колективу, Микола Рябчук, згадує обговорення щодо назви журналу: “Мені … важко сказати, я не знаю, чому така назва. Може тут якась була підсвідома чи свідома алюзія до якоїсь герметичності, до такого капсулювання. Тобто ми собі в своєму середовищі маємо якусь свою скриню. Може якась була підсвідома алюзія до того писання в шухляду, до скрині. У той час воно давало можливість погратися з цими фольклорними візерунками”. (Рябчук 2008, абз. 30)
Ідея створення журналу виникла серед учасників літературних квартирних вечорів (“літературників”, “квартирників”), організованих Грицьком Чубаєм у власній квартирі. Його дружина Галина допомагала у створенні першого тому, використовуючи друкарську машинку та два види паперу: грубого і того, що зазвичай використовується для сигарет, а Володимир Онищенко створив обкладинку журналу (Рябчук 2008, параграф 1-2).
Ключові риси “Скрині” – двозначні. З одного боку, видання характеризувалось аполітичністю, щоб уникнути політичних переслідувань (Рябчук 2008, абз., 1). З іншого боку, воно охоплювало модерністські ідеї, які суперечили проголошеному соціалістичному характеру радянського режиму. Незважаючи на відсутність сильної націоналістичної орієнтації, несоціалістичні спрямування “Скрині” привернули увагу Комуністичної партії, що призвело до подальшої конфіскації всіх копій “Скрині”. За словами Рябчука, саме обкладинка стала вирішальним чинником у рішенні Партії щодо журналу. У своєму дизайні Онищенко черпав натхнення від графіка-модерніста Георгія Нарбута, творця гербів, грошових знаків та поштових марок для Української Народної Республіки. Онищенко поєднав традиційний фольклор і сучасні орнаменти, що призвело до офіційного висновку, що обкладинка журналу нагадує “націоналістичні” обкладинки журналів, опубліковані у 1920-30-х роках (Рябчук 2008, параграф 3).
На думку дослідників і сучасників, Чубай ніколи не вважав чи ідентифікував себе українським націоналістом (Скрипник 2014, с. 78). Тим не менш, протягом певних періодів свого життя, підтримував тісні дружні стосунки з родиною Калинців, Іриною та Ігорем. Обоє були письменниками і плекали націоналістичні ідеї, захищаючи ідею української незалежності. Таким чином, їхні політичні погляди йшли врозріз із аполітичною позицією Чубая, який присвячував себе лише поезії. Єдиною поемою Чубая опублікованою у “Скрині” була “Марія”, твір, що уникав соціальної тематики і проблем й характеризувався герметичним зображенням поетичного світу.
Однак на початку 1970-х років цензура була настільки жорсткою, що навіть аполітична діяльність, якщо вона не відповідала радянській ідеології, могла стати підставою для ув’язнення. Після заснування журналу багатьох учасників літературної групи Чубая заарештували і допитували у слідчих ізоляторах. Ірину та Ігоря Калинців засуджено до 6 років колонії та до 3 років виправно-трудових таборів у Мордовії; інших учасників групи виключили з університетів (наприклад, Рябчука) або ж спецслужби продовжували стежити за ними (як за самим Чубаєм). Маріанна Челецька (2018) зазначила, що “випуск “Скрині” пов’язаний з поширенням поеми “Вертеп” Чубая та з його ув’язненням на чотири доби в СІЗО через судову справу родини Калинців у 1972 році”. (Цит. зі с. 117).
Поетична діяльність Грицька Чубая пов’язувалась не лише із “Скринею”, де він був головним редактором, але й з журналом “Український вісник”, ще одним виданням, заснованим В’ячеславом Чорноволом у 1970 році. Чорновіл був головним редактором “Українського вісника” протягом 1970-1972 років. На відміну від “Скрині”, “Український вісник” не був поза політикою. Окрім Чубая у журналі публікували свої твори такі поети, як Іван Сокульський, Василь Стус, Валентин Мороз, Ігор Калинець, Василь Симоненко, Іван Драч, Микола Холодний, Богдан Стельмах.
В “Українському віснику” опубліковано лише два вірші Грицька Чубая: “Великдень-Космач 1970” та “Вертеп”(Паска, Перегінчук 2023, с. 126). Їх видано в IV та V випусках відповідно. Хоч й ці вірші виділяються своєю високою художністю, вони містять політичні підтексти, що відображають ідеологічний настрій 1970-х років.
“Великдень” – роздум й алюзія на одну подію з життя Валентина Мороза. На Великдень у 1970 році спецслужби здійснили провокацію проти поета при спробі заарештувати його. Цей вірш є частиною поетичного циклу “Пісня для золотої клітки”, який Чубай повністю присвятив Валентину Морозу (Данчишин 2018, с. 145). Чорновіл обрав цей вірш для публікації в “Українському віснику” через його непокірний патос (Паска, Перегінчук 2023, с. 129).
Чубай використовує алегоричний образ дракона для зображення репресивної радянської системи. Дракон, як і радянський режим, удає, що є “місцевим”. Згідно з Назаром Данчишиним (2018), образ дракона міг бути відсиланням до Петра Шелеста, першого секретаря Центрального комітету Комуністичної партії України з 1963 до 1972 року. Доробок Шелеста доволі неоднозначний. З одного боку, його перебування на посаді відоме українським національно-культурним відродженням (покоління шістдесятників). З іншого боку, під час його правління було дві хвилі арештів. Перший відбувся у серпні-вересні 1965 року проти осіб, які відстоювали наміри відродження української національної культури. Василь Овсієнко заявив, що “сама влада штовхала інакодумців (дисидентів, ревізіоністів) від комунізму до стану його невтомних ворогів” (Овсієнко, 2018, с. 209). Друга хвиля арештів проходила з січня по квітень 1972 року, у зв’язку з указом КПРС “Про літературну і художню критику”, вимагаючи підвищити ідеологічний і теоретичний рівень літературно-мистецької критики, її актуальність для боротьби з неправовірним світоглядом (цитовано з Паска, Перегінчук 2023, с. 129). Арешт Валентина Мороза випередив другу хвилю на півтора року (Данчишин 2018, с. 146) через його розгляд і популяризацію концепції інтегрального націоналізму, що була ближчою до ідеології ОУН [1] (Овсієнко 2018, с. 212). Іншим прикладом, що ознаменував перебування Шелеста на посаді, була пожежа у травні 1964 році (іменується як офіційно санкціонований підпал) у державній публічній бібліотеці. Вогонь знищив майже 600 тисяч томів цінних стародруків, рукописів, рідкісних книг, архівів та інших матеріалів, пов’язаних з українською історією та культурою.
Для Чубая образ в’язниці, зображений на великодніх писанках, символізує радянську репресивну систему, коли Великдень – не релігійне святкування Воскресіння Христового, а звичайний день у радянській тюрмі, де немає Бога. У поезії Чубая протиставлення сакрального і профанного є ключовою стратегією для зображення способу існування у “тюремній реальності”, де Радянський Союз постає тоталітарною в’язницею. Образ писанки, на якій “намальована тюрма”, також може бути натяком на репресивні тенденції та обмеження всіх шляхів розвитку української національної культури.
Інший твір Чубая, опублікований в “Українському віснику” – поема “Вертеп”, написана у 1968 році, і частково представлена під час літературних вечорів. За словами Надії Гаврильчук (2008), ця поезія є модифікацією українською барокової драми, що характеризується двома вимірами – сакральним і профанним. У поемі ця модифікація прослідковується через постійні перемикання між різними поетичними формами. Верлібр уособлює профанний вимір тюрми та відображає рух без справжнього прогресу. Водночас, більш витончений катрен – строфа з чотирьох рядків – використовується як алюзія на сакральний вимір, який у вірш репрезентований через оптику божественної гармонії, поза межами простору репресій. Настрій головного героя в цьому творі нагадує настрій Гамлета:
Гамлет:
Данія – тюрма.
Розенкранц:
Тоді весь світ – тюрма.
Гамлет:
Та й добряча; у ній стільки буцегарень, темниць, підземель. Данія – одне з найгірших.
(В. Шекспір, переклад Л. Гребінки)
Цікавим є й епіграф поеми “Вертеп”. Він походить з латини: “Nihil sempre suo statu manet”, що означає: “Ніщо назавжди не залишається без змін”. Вона також дуже схожа до фрази: “Nihil est omni parte beatum”, яка перекладається: “Нічого не є абсолютно досконалим”, яку приписують Горацію. Відповідно до цього вислову, прислів’я утверджує ідею вічного розвитку людства і природи, а його сенс спонукає до пізнання та самовдосконалення. (Осипов 2009, с. 177). У вірші Чубая цей епіграф надає додаткового змісту і робить всю поему епічною та дещо іронічною щодо змалювання образу Радянського Союзу, який вимальовується через алегоричний та універсалізований образ цивілізації. Значення епіграфа має візіонерські риси авторської віри у те, що світ змінюється, а тюрма не назавжди.
Підсумовуючи, обидві поезії Чубая можна розглядати як прояв непрямого протесту проти радянської системи. Твори автора з’явилися у зв’язку з подіями у його житті та житті його колег і цілковито відображали ситуацію репресій, що виникли через відлигу, яка спровокувала боротьбу з інакомислення та призвела до двох хвиль арештів. Іронія автора, спрямована на радянську систему, прирівнювалась до відкритого спротиву тоталітарному режиму.
[1] ОУН або Організація українських націоналістів – цивільний і політичний праворадикальний рух, що виник у 1920-х роках й розглядав можливість української нації у створенні єдиною і незалежної держави. У 1940 році рух розділився на дві фундаментальні гілки: одна – революційна, радикально-войовнича, на чолі зі Степаном Бандерою, інша – більш ліберальна, очолювана Андрієм Мельником (Гай-Нижник 2022, параграф 1-2; Кучерук 2022, параграф 1). Ідеологія інтегрального націоналізму була ближчою до революційної гілки ОУН. На думку Георгія Касьянова, цей тип націоналізму характеризується: “запереченням основних гуманістичних принципів, проповідуючи принципи цілковитого підпорядкування особистих інтересів інтересам держави, повну відданість власній нації, ксенофобії та мілітаризму. Від консервативного націоналізму він успадкував повагу до історичних і національних традицій. Водночас, інтегральний націоналізм – незацікавлений у добробуті всього людства й окремих націй. Для інтегральних націоналістів найвищою цінністю є власна нація. Найвидатнішою особливістю інтегрального націоналізму є агресивне ставлення до інакомислення та інших націй. Цей тип націоналізму повністю відкидає ліберальні принципи” (Касьянов 1999, с. 185).
Грицько Чубай – один з найвидатніших українських поетів 1970-х років і центральна постать української андерграундної культури Львова цього періоду. Нижче проаналізовано два вірші Грицька Чубая – “Великдень – Космач, 1970 р.” та “Вертеп” – в рамках курсу “(Пере)осмислення “радянського”: сучасна українська ідентичність і спадщина комунізму” (керівниця Олена Палько, Базельський університет).