Слава на вікі Богу Моя Дорогї Добродіко [1].
Даю вам до відомости. що я Ваш лист отримала. За котрий Вам сердечно дякую. Він писаний 12/6 а я одержала 9 липня [в] 4 годині. То щось подібного мені лучилося в моїм житю. Що то менї мій сон з 8 на 9 приснилося мені. Що я робилам в пекарни а там пикар робив хліб. Але замість хліба він зробив 4 струдлі а коли Він садзав у піч. то они попадали і порозбивалися. А я прийшла на поміч пекарови. а то замість булок мої листи з краю. І той нараз. А на 9 якраз я одержала 4 листів з краю. Але ані оден не мож перечитати без сліз. Бо каждий зособна описує своє горе а то горе єдно і те саме. Ми тут яко ті каменярі. З молотами – у руках і з словами на устах що не вмре не загине наша Мати з котрої ми всі той покорм живилися. То в кождім серце бєся до своєї Матери. Чи він ходив до школи чи ні чи може читати або ні але Він чує голос тих каменярів що вони куют тую скалу котра заступила нам вже чисту дорогу котра була вже вимурована тими каменярами. Що вони замість каміня клали свої кости. То не пропаде. Ми тут не тратим надії. І пишу вам що я вислала Вам чорної материї бо я не думала що ви дістанете мій лист. А що ся тичит до адреси то я так стиловую як вчит американскі звичай. Я до Миколи не ходила. А до того що я тут не маю нікого такого щоби мені пояснив то я дуже сердечно дякую за поясненя адреси. Я вам пишу щиру правду що я дякую Богу за сей дар. Що я можу висказати сама собі свої думи. Бо нема нічого гіршого в світі як темному жити. А і мени тому що живе на чужині.
А тут не так як у нас ту що крок то вовк що два то біда. Де би нибуло. От напримір роблу в ґосподарах тосі кличе до телефону то треба писати бо так не мож запамнітати а як неуміє тої біда. А так я дуже мудра. За то трошка можу бо тут такого чоловіка що він не вміє підписати сам себе то вони кажут що він не дбає сам за себе. Не дадут віри що не може. Якого ви хочете полотна напишіт а я вам дуже радо вишлю не сумнівайте. А пишіт і я дуже ся тішу що всі радо приняли мій дар. Від мене посилаю вам хусточку малу а чернелівському еґомосцеви [2] більшу і кланяюся до них і цілую руки і ноги і кланяюся до отця Декана [3] і прошу щоби о. Декан дали тії гроші домів сиротам. То вам звісний той комітет осель [4]. Вас дуже прошу і маю певну надію що ви се все мені зробите. Пакунок Вам вислала к Митря [5] маю надію одержите той пакунок і посилаю насіня то ся сіє восени як одержите. Лиш посійте они цвитут зрана на весні і здоровлю Вам шчиро і прошу даруйте мені за так похляпаний лист де то все так як ся сирота женит то дошч паде а мені перо розломилося.
Разом вас всіх здоровлю і цілую сердечно.
Слава Їсусу Христу (допис на полях)
І я прошу не оплачуїте листів (допис на звороті останньої сторінки)
Примітки:
[1] Лист адресовано Анастасії Кузик, мешканці села Буцнів біля Тернополя.
[2] Йдеться про о. Миколу Михалевича, пароха церкви у с. Чернелів Руський.
[3] Йдеться про о. Ісидора Глинського, пароха церкви с. Буцнів.
[4] Тут може йтися про українське Товариство Вакаційних Осель, яке існувало з 1905 року і займалося організацією літніх відпочинкових таборів для дітей з бідних родин. Або ж про Українське крайове товариств охорони дітей і опіки над молоддю, створене у 1917 р., аби допомагати дітям, що постраждали від війни.
[5] До свята Святого Дмитра.
Цей лист, без зазначеного авторства, був адресований Анастасії Кузик, економці у домі греко-католицького священика з галицького села Буцнів, що біля Тернополя, Ісидора Глинського. Його написала колишня жителька Буцнева або котрогось із сусідніх сіл, яка емігрувала до Америки і на час написання листа жила в м. Нью-Гейвен, штат Коннектикут. Лист датований 11 липня 1921 р. Писаний по слідах подій недавньої українсько-польської війни, і українського програшу, як її наслідку. Щоправда згаданих не напряму, а у дуже обережній формі, ймовірно, спровокованій страхом цензури і можливих неприємних наслідків для адресатів. Авторка роздумує про своє емігрантське життя, національну ідентичність, американські звичаї і власну агентність. Великого значення у набутті останньої для неї мало її вміння писати, а відтак можливість “висказати сама собі свої думи”. Значення здобутої освіти “на чужині” набувало не лише емоційно-психологічної ваги (щонайменше як забезпечення самої можливості комунікувати з домом через листи), а й виявилося дуже цінним робочим капіталом у її новому американському житті. Оригінальний авторський правопис збережено.