Транскрипт аудіозапису
Пісня про виселення на Сибір, яку склала Марія Гаврилюк, мешканка м. Заставна Чернівецької обл., за розповідями, почутими від сусідки, примусово виселеної у Сибір у 40–50-х рр.
М. Г.: Таво нім дійшла додому, і тако на ходу це склала, і така війшла пісня. По всіх її – то, шо вона розказала… Але мелодію тако… Знайома тако мелодія – але на ці слова… на цю мелодію пішли.
[Згадує слова, наспівуючи]
Вже й вна покойна.
[Згадує слова, наспівуючи]
Аби перший рядочок нагадала…
[Згадує слова, наспівуючи]
ПРОЩАЙ, МОЯ БУКОВИНО, МІЙ ЗЕЛЕНИЙ РІДНИЙ РАЙ
Прощай, моя Буковино, мій зелений рідний рай,
Забирають нас від тебе у чужий далекий край.
Їдем місяць, їдем другий, привезли нас на Сибір –
Це не наша Буковина, тут лиш віє заметіль.
Тут ми знали, що є пекло і як тут мордують:
Ані їсти, ані пити, та ще й і катують.
Катували і вбивали, навіть не ховали,
Кругом кості розкидані по полю лежали.
Бідували ми тут тяжко, знаємо… (о, забула…)
Боже наш ти, милосердний, щиро тебе молим,
Не дай більше ти нікому зазнать цього болю.
Тако вона це розказували…
Н. П.: Дуже гарно ви склали. Зовсім в народній традиції.
М. Г.: Да? Вна так то розказувала – така маленька, така щуплінька жіночка…
О. Х.: А що вона розказувала?
Н. П.: А що вона розповідала?
М. Г.: Та це вона тако – шо як забирали на… цих репресованих і везли вагонами їх на Сибір… І вна, кае, тоже їх мордували, їсти не давали, а по полю… (як це вона казала?) вікидали, кае, купа костей тако. Кае, три місяці нас везли туда.
Вона – тако як стояла, то постійно її кликали…
О. Х.: А вона вернулась, так?
М. Г.: Да. То це вна тако розказувала.
О. Х.: А що то за жіночка?
М. Г.: То тут родина її тут коло мене живе.
Н. П.: А вона вже померла?
М. Г.: Да, вже давно.
О. Х.: А за шо вона там відбула?
М. Г.: Ну, а то шо! Кого хотіли – того забрали, та й шо тут… Брали.
Записали Н. Пастух, О. Харчишин 15.07.2018 р. у м. Заставна Заставнівського р-ну Чернівецької обл. від Гаврилюк Марії Степанівни (1958 р.н., м. Заставна, колишня працівниця друкарні).