Підтримати
вул. акад. Богомольця 6Львів 79005, Україна
Тел.: +38-032-275-17-34
E-mail: info@lvivcenter.org

Бориславська нафтова та озокеритна промисловість, яка розвинулася в другій половині 19 століття, наприкінці століття залучала близько 9000 робітників. Вони були різноманітною групою як і в етнічному, так і у професійному плані. Значна частина робітників були українцями з сіл, що працювали на нафтових копальнях сезонно. Польські робітники часто походили з Західної Галичини і приїжджали тимчасово працювати на більш кваліфікованих посадах. Єврейські робітники складали приблизно третину робочої сили і зазвичай працювали на завданнях на поверхні, зокрема очищенні озокериту. Значну частину середовища Борислава становили єврейські посередники — касієри, які наймали інших робітників, виплачували їм заробітню платню, здійснювали нагляд над шахтами, а також забезпечували інфраструктуру, зокрема помешкання і крамниці. Починаючи з 1880–их років бориславську нафтову промисловість намагався реформувати наглядовий орган — Гірниче староство у Кракові. Їхньою ціллю було зменшення кількості дрібних підприємців, покращення нагляду за умовами праці, та підвищення безпеки на копальнях. Найбільш ефективним заходом став закон 1898 року, який регулював численні аспекти діяльності нафтової промисловості, зокрема відстань між копальнями, та ставив вимоги щодо самоорганізації робітників і їх кваліфікацій. Численні дрібні підприємці, здебільшого єврейські, копальні яких не виконували вимог, змушені були покинути нафтовий бізнес. Водночас,  цей закон став ударом для численних єврейських робітників та наглядачів, які стали безробітними, оскільки працювали зазвичай при дрібних підприємствах. Кампанія порятунку, до якої долучилися муніципалітет і місцеві та міжнародні єврейські організації, намагалася знайти рішення для ситуації.

Пропоновані два джерела показують дві реакції на кризу безробіття у Бориславі — одну, яка виходить від місцевої єврейської газети “Drohobyczer Zeitung” та лист Моріца Фрідлендера, представника фундації барона Моріца Гірша, адресований до Єврейської Колонізаційної Організації. Коментарі авторів і пошуки стратегій порятунку дають нам розуміння про ширші уявлення щодо феномену єврейського робітництва. Також комунікація між різними агентами, що намагалися знайти рішення ситуації, відображає ієрархії, в яких перебували  індивіди,  також місцеві і міжнародні організації. Місцеві агенти мали мало ресурсів, щоб самостійно вирішити проблему, а окрім того, їхні голоси маргіналізувалися, як ненадійні та надто емоційні. 

Газета “Drohobyczer Zeitung” (1883–1914) була єврейською газетою, яка виходила в сусідньому від Борислава місті Дрогобичі, важливому логістичному  центрі нафтової промисловості. Її видавцем був представник місцевої єврейської громади Арон Жупнік. Втім, хоча криза безробіття робітників у сусідньому Бориславі почалася ще з 1898 року, репортаж і  “Клич про допомогу”  з’явилися лише у 1899 році. Характерно, що автор заклику мотивує потенційних доброчинців ідеями релігійної і етнічної солідарності між усіма євреями, а також просить редакції власне єврейських газет поширити заклик. Прохання про допомогу автор скеровує до місцевих філій міжнародних організацій, які діяли у Галичині – “Віденського ізраелітського альянсу” та  фундації барона Моріца Гірша. Обидві організації намагалися створювати осередки фахової освіти для євреїв і змінювати професійну структуру єврейського населення Галичини для успішнішої інтеграції євреїв у суспільстві. Галичина, як бідний регіон з численним єврейським населенням була у фокусі їхньої діяльності в останній третині 19 століття. Обидві організації також працювали у Бориславі, адже наявність групи єврейських робітників, що працювали фізично становила модель для інших євреїв. “Drohobyczer Zeitung” часто писала про діяльність Альянсу і школи Гірша і розуміла їхню стратегію, саме тому автор заклику робить акцент на тому, що безробітним євреям з нафтової промисловості потрібна не благодійна допомога, а нові місця праці, де вони можуть реалізувати себе. 

Наступний лист, що показує комунікацію поміж самими організаціями, виявляє упередження, які існували щодо галицьких євреїв. Моріц Фрідлендер був діячем з Тарнова, який втім представляв віденську фундацію барона Гірша. Саме він бере на себе посередницьку роль у спілкуванні з Єврейською колонізаційною асоціацією і, виступає як довірена особа, що може доповісти про правдиву ситуацію у місті. Фрідлендер виразно показує себе як авторитетне джерело і намагається скоригувати перебільшені, за його словами, дані бориславської адміністрації Він протиставляє неупереджене бачення суб’єктивності і емоційності галицьких урядників та інших залучених осіб, в тому числі газети “Drohobyczer Zeitung” та інших єврейських газет. Ця критика не зводиться лише до місцевих агентів, але також поширюється на віденського журналіста Сауля Рафаеля Ландау, який одним з перших привернув увагу на ситуацію в Бориславі і протиставляє його “непоінформованості” і емоційності власну розсудливість. Фрідлендер бачить єдиний спосіб порятунку робітників у еміграції до Америки, якій має посприяти Єврейська колонізаційна організація. Варіанти знайти роботу у Галичині чи навіть Австро-Угорській імперії, у баченні Фрідлендера, на відміну від заклику “Drohobyczer Zeitung” малоймовірні. Лист Фрідлендера може сприйматися як свідчення втрати віри в можливості покращення ситуації євреїв у Галичині. З його точки зору, благодійність, а радше надавання можливостей, мали бути скеровані лише на найпродуктивнішу, молоду частину робітників, майбутнє яких існувало у США, а не в Галичині. 

Назва:

Порятунок єврейських робітників у Бориславі

Автор:
Невідомий; Моріц Фрідлендер
Рік:
1899
Джерело:
"Drohobyczer Zeitung", 10 Februar 1899, S.1; YIVO Institute for Jewish research / I-XXXVI / JCA-29
Мова оригіналу:
Німецька

Drohobyczer Zeitung, 10 лютого 1899, число 1

Клич про допомогу в Бориславі

Ми отримали листа від пана Хаїма Фрідмана з Борислава, який змальовує жахливе становище бориславських єврейських гірників у найчорніших барвах. Тож ми вирушили туди, аби переконатися, чи відповідає цей опис дійсності. І, на наш превеликий жаль, ми побачили, що реальність значно перевершує всі ці описи. Бориславські гірники залишаються геть безробітними вже близько року, відтоді як три чверті наявних шахт закрили внаслідок нового законодавства. Протягом цього часу вони розпродали все своє майно, щоб прогодувати себе та вгамувати голод своїх дружин і дітей. Тепер, після цілого року голодування та безсонних ночей, їхні злидні досягли крайньої межі. Сильні, працездатні чоловіки блукають мов тіні, голодні та зневірені, безсилі вгамувати голод своїх дітей, які все ще просять хліба. Ці люди більше не знають “Шабату”, коли, за єврейським обрядом, оселя, хоч би якою малою та тісною вона була, має бути яскраво освітлена, стіл гарно накритий і м’ясні страви подані. Їхні порожні домівки темні навіть на Шабат, а про м’ясні страви не може бути й мови. Вони не можуть дістати навіть сухого хліба. Чорна жниця, Смерть, також часто навідується до Борислава, оскільки внаслідок цих злиднів, цієї вбогості, цього повного голодування трапляється багато смертей. І невже ми, євреї, чия релігія і національність ґрунтуються на теплі та співчутті, маємо стояти осторонь і дивитися, як сотні наших вірних братів та їхніх родин стикаються з неминучою смертю через брак роботи? Тому ми звертаємося до відомого виборця пана Давида Ріттера фон Ґуттмана, президента “Віденського альянсу” (Vienna Alliance), який бере близько до серця добробут своїх одновірців; до ради опікунів Фонду барона Гірша, зокрема до його генерального секретаря доктора Фрідлендера, який бачив злидні в Бориславі на власні очі; до всесвітньо відомої філантропки баронеси Гірш у Парижі — нехай ці шановані постаті об’єднають зусилля, щоб якомога швидше полегшити злидні бориславських гірників: це не питання благодійності чи тимчасової підтримки, а можливість надати роботу цим людям, які не зі своєї вини потрапили в біду. Бориславські шахтарі здатні до будь-якої роботи, хоч якою важкою вона є: чи то у вугільних і залізних шахтах, чи на будівництві залізниць, чи на будь-яких інших фабричних роботах, не кажучи вже про сільське господарство. Заробітна плата цих людей також дуже низька. Тож згляньтеся над цими нещасними людьми, дайте їм роботу, і ви знайдете собі вірних і відданих слуг у найбільш повному сенсі цього слова!

Ми також звертаємося з сердечним проханням до наших колег, редакторів єврейських газет — івритом, польською, німецькою та жаргоном [їдишем], опублікувати цей “клич про допомогу” у своїх відповідних виданнях. Зрештою, перед усіма нами стоїть одна мета й одна ціль: “Допомагати нашим одновірцям усіма силами й завжди стояти поруч із ними”.

24 березня 1899 року

 

оригінал німецькою:

Drohobyczer Zeitung, 10 Februar 1899, S.1

Hilferuf in Borislaw 

Wir erhielten eine zuschrift von Herr Haim Friedman aus Borislaw welche die elende Lage der Borislawer jüdische bergbau-arbeiter in den schwarzetsen farben schildert. Demzufolge begaben wir uns dorthin, um zu konstatieren, ob diese schilderung mit der Wahrheit übereinstimmt. Und zum unserem grossten leidwesen sahen wir, das die wirklichkeit all diese schilderungen bei weitem noch übertreifft. Die Borislawer Bergbau-arbeiter sind bereits zirka ein jahr, zeitdem der betrieb von drei viertel der bestehenden schachten in folge der neue vorschriften eingestellt würde, ganz beschäftigunslös – sie haben wahrend dieser zeit, alles was sie besaßen, verkauft, um ihr leben zu friesten, und den hunger ihrer fauen und kinder zu stillen. – jetzt nachdem sie ein ganzem jahr am hungertuche, nachten, hat das Elend den Kulmunationspunkt erreicht. Starke, arbeitsfähige männer schleichen wie schatten herum, hungernd und verzweifelnd ohnmächtig den hunger ihrer noch Brod schreienden Kinder, zu befriedigen. Den “Sabbate” wo noch jüdischem ritum die wohnung, sie mag noch so klein und enge sein, hell beleichtet, der tisch schön gedeckt und fleischspeisen aufgetragen  werden, kennen diese leute nicht mehr; finster ist es in ihren leeren wohnungen auch am Sabbate und von fleischspeise ist es gor keine rede. Da sie nich einmol über trockenem Brod verfingen. Der schwarze Sensenmann. der Tod, fällt auch sehr oft über seine beite in Borislaw her, da viele todesfälle infolge dieses elends, dieses jammers, dieser totaler Verhungerung vorkäme: und wir, Juden, wo der ganzer bau unserer Religion, unser Nationalität, auf Warmherzigkeit und Mitleid geschmäht, sollen ruhig zusehen wie hunderte unserer traue Glaubensbrüder aus Mangel an Arbeit, mit ihren Familien dem sichern Tode entgegengehen? Wir appellieren daher an dem bekannten Wähltäter Herrn David Ritter von Guttmann, präsident dem “Wiener allianz” dem das Wahl seiner Glaubensgenossen am Herzen liegt — an das Kuratorium der Baron-Hirsch-Stiftung, insbesondere an dessen Generalsekretar Herrn Dr. Friedländer  der das Elend in Borislaw mit eigenem Eigen sah, an der Weltbekannten Philanthropin Baronin Hirsch in Paris – diese Wohlbekannten mögen mit vereinten Kräften dem Elend dem Elend der Borislawer Bergbau-Arbeiter so rasch als möglich abhelfen: es handelt sich nicht um Almosen, um momentane Unterstützung, sondern um diese Leuten welche ohne ihr verschulden in Elen geraten  sind, Arbeit zu verschaffen. Die Borislawer Schacht-Arbeiter sind zu jedweder noch so schweren Arbeit fähig: sei es in Kohlen und Eisenbergwerken. Bei Eisenbahn-Bauten, und allen anderen Fabrikarbeiten, wie nicht minder zum Ackerbau — Die Anschrift diese Leute sind auch  ganz gering. — Habt also erwärmen mit diesen unglücklichen, verschafft ihnenArbeit, und sie finden in ihnen treue ergebene Diener  in Vollstem sinne dem Wortem!

Auch an unsere Herren Kollegen, die Redaktere jüdische Zeitungen, Hebräisch, Polnisch, Deutsch, zhargon, richten wir die innigste Bitte, dieser “Hilferuf” in ihren geschätzte Blättern zur Veröffentlichung  zu bringen. Da wir doch alle einen zweck und ein ziel vor Eigen haben: “Unsere Glaubensgenossen noch Kräften zu helfen und ihnen stets beizustehen”.

24 Marz 1899

Відень, 1 березня 1899.

Високоповажній дирекції J. C. A.,

ПАРИЖ

Негайно відповідаючи на ваш лист від 27-го числа, дозволю собі послатися стосовно поточного становища бориславських гірників на мій детальніший звіт того часу, який слід доповнити тим фактом, що відтоді ще кілька сотень робітників, майстрів і т. д. стали безробітними, що, безумовно, значно ускладнює ситуацію в Бориславі. Навряд чи варто наголошувати, що численні дрібні торговці, які залежали від єврейських робітників Борислава, також дуже страждають від катастрофи, що їх спіткала. Цілком беззаперечним є те, що щонайменше 600–700 сімей робітничого класу у Бориславі станом на сьогодні залишилися без хліба. Проте, якщо вірити цифрам, наданим бориславськими урядовцями, які, як і всюди в Галичині, полюбляють перебільшувати, не маючи і не володіючи точною інформацією, що видається недостовірною, кількість тих, хто залишився без хліба, зросла би більш ніж удвічі. Ці дані неможливо перевірити, оскільки щонайменше дві третини єврейського населення Борислава, тобто близько 4,000 душ, і так живуть на межі голодної смерті. Саме через це допомога звільненим гірникам є надзвичайно важким завданням.

Щоб проілюструвати поточну ситуацію в Бориславі та готовність місцевої влади втрутитися і бодай чимось допомогти, я додаю дві бориславські петиції, адресовані місцевому Альянсу і передані ним до фонду, а також одну з багатьох, що надійшли особисто мені. Фактом є те, що ситуація в Бориславі, навіть за галицькими мірками, є досить похмурою; але вона була такою вже місяці до того, як єврейські журналісти так одностайно зчинили галас навколо неї. Поштовхом до цього була стаття у “Дрогобицькій газеті” (Drohobyczer Zeitung), єврейсько-німецькому підприємницькому часописі, що виходить у Дрогобичі. Дрогобич розташований приблизно за 10 кілометрів від Борислава і щодня дрогобицькі євреї масово їдуть до Борислава й навпаки. Таким чином, у Дрогобичі повсякчас, фактично щогодини, добре знають, що відбувається в Бориславі, і, навіть попри це, ця дрогобицька газета виявила катастрофу в Бориславі лише близько трьох тижнів тому. Тому ця газета опублікувала клич про допомогу (який я залучаю в додатку) від імені Борислава з проханням до всіх єврейських журналістів передрукувати його. Після цього лементу єврейські журналісти, почувши заклик і прохання “Дрогобицької газети”, зчинили ґвалт, висловлюючись загальними фразами, як і сама газета, водночас не будучи згодом поінформованими про справжню небезпеку в Бориславі. Щодо згаданої вами відповідної статті доктора Ландау в “Jued. Prose”, то я не знав про її існування до отримання вашого листа.

Я не маю тексту перед очима, але можу припустити з пам’яті, що вона написана в тому самому дусі. Доктор Ландау кричить усюди — за кожної слушної чи неслушної нагоди — і завжди він поінформований поверхово, впіввуха прислухаючись до певних віянь. Не варто сприймати такий порожній крик занадто серйозно. Кричатимуть тоді, коли нічого не робиться, і ще більше кричатимуть, коли робиться навіть найкорисніша справа. Тому слід зберігати спокій, постійно тримати свою мету в голові та йти до неї серед цього майже звичного та професійного шуму і єдиною метою у нашому випадку є: максимально можливе розвантаження Борислава шляхом сприяння еміграції сильних робітників до Америки, а частково також до інших австрійських провінцій тощо. Якщо JCA зараз має можливість надати тут допомогу, то для того, щоб вона була успішною, її слід надавати вказаним чином.

Водночас відповідні віденські кола, і зокрема Віденський Альянс, який завжди наголошує на тому, що він існує саме для таких випадків і цим обґрунтовує своє існування, отримали наполегливий заклик із Парижа виконати свій обов’язок і знайти принаймні достатньо коштів, щоб надати негайну допомогу сім’ям у Бориславі, які голодують і мерзнуть, та допомогти їм подолати зимові злидні.

Однак завданням JCA було б виділити відповідну, хоча й не незначну, суму на цілі еміграції молодших робітників з Борислава. Якщо за їхньої допомоги тисяча робітників поступово емігрує до Америки, це принесе таку саму велику користь як емігрантам, так і тим, хто залишиться в Бориславі. Транспортування тисячі робітників з Борислава до Північної Америки вимагає суми в 11 120 000 фунтів, а саме вартості залізничних та морських квитків у розмірі 96 флоринів на особу (можливо, знижені ціни для більшої кількості осіб). Крім того, кожному емігранту має бути надано 1,30 флорина готівкою.  

Попередній відбір робітників, призначених для відправки до Америки, може здійснювати місцевий комітет допомоги в Бориславі; однак його слід ретельно та сумлінно перевіряти, оскільки місцеві комітети не є достатньо надійними та незалежними. Перевірку проводитиме ваш чиновник, пан Роттер, який неминуче муситиме викреслити тих, хто не підходить для еміграції. Я детально поінформую його про все, і йому не дозволять залишатися в Бориславі більше ніж на один день, оскільки триваліше перебування не тільки спричинить натовп незліченних місцевих бідняків, які оточать його — усі жебраки Галичини зберуться в Бориславі, що унеможливить будь-які дії. Якщо все організувати належним чином, то без особливих труднощів і якомога непомітніше щомісяця до Америки доставлятимуть 20–30 робітників, а в деяких випадках — разом із сім’ями, і навіть більше.

На мою думку, JCA має зосередити свою виключну увагу саме на сприянні еміграції і, як я вже казав, передати будь-яку іншу допомогу австрійським інституціям, які передовсім зобов’язані це робити.

Пан Роттер, який лише чекає на ваше затвердження статуту фонду авансових платежів, щоб негайно вирушити до Галичини, зможе надати вам звідти всі подальші подробиці.

З повагою,

(підпис: М. Фрідлендер)

 

оригінал німецькою: 

Wien, 1. Maerz 1899.

An die geehrte Direction der J.C.A.,

PARIS

In umgehender Beantwortung Ihrer g. Zuschrift vom 27. gestatte ich mir im Bezug auf die gegenwaerige Lage der Boryslawer Grubenarbeiter auf meinen seinerzeitigen ausfuehrlichern Bericht hinzuweisen, welcher noch dahin zu ergaenzen ist, dass inzwischen wieder mehrere hundert Arbeiter, Aufseher, etc. brodlos geworden sind, wodurch selbstverstaendlich die Nothlage in Boryslaw eine bedeutend drohendere geworden. Dass unter der Katastrophe, von welcher die Boryslawer jued. Arbeiter betroffen wurden, auch zahlreiche kleine Handelsleute, die von denselben lebten schwer zu leiden haben, braucht nicht erst besonders hervorgehoben zu werden.

Es ist ganz zweifellos, dass bisher mindestens 600-700 Arbeiter-Familien in Boryslaw brodlos geworden sind; wenn man aber den Angaben der Boryslawer officiellen Personen, die wie ueberall in Galizien, starke Uebertreibungen lieben, ohne – was kaum glaublich erscheinen duerfte selbst genaue Kenntnis sich verschafft zu haben und zu besitzen, Glauben schenken wollte, so wuerde die Zahl der Brodlosen auf mehr als das Doppelte gestiegen sein. Controlirbar ist diese Angabe nicht, da ja auch sonst in Boryslaw mindestens 2/3 der jued. Bevoelkerung – also etwa 4000 Seelen – am Hungertuche nagen. Das ist es ja eben, was eine erfolgreiche Hilfsaction fuer die entlassenen Grubenarbeiter unendlich erschwert.

Zur Illustrierung der dermaligen Lage in Boryslaw und der Geneigtheit der hiesigen berufenen Kreise, hier irgendwie hilfreich einzugreifen, schliesse ich zwei an die hiesige “Allianz” gerichtete und von dieser an die Stiftung “abgetretene” Boryslawer Petitionen sowie eine der vielen an mich selbst gelangten bei.

Thatsache ist, dass die Lage in Boryslaw, selbst nach galizischen Begriffen, eine ganz trostlose ist; aber das war sie auch schon vor Monaten, lange bevor noch die juedischen Journale so einmuetig ihr Geschrei darueber erhoben. Die Anregung zu demselben gab die “Drohobyczer Zeitung”, ein in Drohobycz erscheinendes juedisch-deutsches Geschaeftsblatt. Drohobycz liegt kaum 10 Kilometer von Boryslaw entfernt, und taeglich sind Drohobyczer Juden en masse in Boryslaw und umgekehrt. Man weiss also in Drohobycz zu jeder Zeit, ja zu jeder Tageszeit ganz genau, was in Boryslaw vorgeht; und doch hat dieses Drhobyczer Blatt erst vor ungefaehr drei Wochen die Katastrophe in Boryslaw entdeckt. Dieses Blatt brachte also einen Hilferuf (den ich in der Anlage beischliesse), zu Gunsten Boryslaw’s mit der Aufforderung an alle juedischen Journale denselben abzudrucken. Hinc illae lacrimae. Die jued. Journale huben also nach dem Muster und der Aufforderung der “Drohobyczer Zeitung” ein Geschrei an, sich dabei wie diese in Allgemeinheiten ergehend, ohne ueber die Boryslawer Gefahr irgendwie naeher unterrichtet zu sein. Was den von Ihnen erwaehnten einschlaegigen Artikel des Dr Landau in der “Jued. Presse” betrifft, so hatte ich bis zum Empfang Ihres Briefes von der Existenz eines solchen keine Kenntnis, ich darf aber gleichwohl auswendig annehmen, dass diese sich auf demselben Niveau bewegt. Herr Dr Landau schreit ueberall und bei jeder passenden und unpassenden Gelegenheit und immer oberflaechlich informiert, ueberall mit halbem Ohr hinhorchend, zu bestimmten Tendenzen. Man darf solch hohles Geschrei nicht allzuernst nehmen. Es wird geschrien, wenn nichts geleistet wird, es wird noch mehr geschrien werden, wenn selbst das Erspriesslichste geleistet werden wird. Man muss also unbekuemmert um solch quasi Gewohnheits- und Professionsmaessiges Laermen sein Ziel unentwegt im Auge behalten und verfolgen, und das einzige Ziel in unserem Falle ist: Evacuirung Boryslaws soweit als moeglich durch Foerderung der Auswanderung dortiger kraeftiger Arbeiter nach America, zum Theil auch nach anderen oesterr. Provinzen, etc. Wenn nun die JCA in der Lage ist, hier Hilfe zu leisten, so darf dieses, wofern die Hilfe erfolgreich sein soll, nur in der angedeuteten Weise geschehen. Gleichzeitig muessten von Paris aus die berufenen Wiener Kreise und insbesondere die Wiener Allianz, die ja immer darauf hinweist, um solcher Faelle willen da zu sein und darauf ihre Existenzberechtigung gruendet, mit grossem Nachdruck aufgefordert werden ihre Pflicht zu thun und wenigstens soviel Mittel herbeizuschaffen, um den hungernden und frierenden Familien in Boryslaw momentane Hilfe zu schaffen und ihnen ueber die Unbilden des Winters hinwegzuhelfen.

Aufgabe der JCA aber waere es, fuer die Zwecke der Auswanderung der Boryslawer juengeren Arbeiter einen entsprechenden allerdings nicht unbedeutenden Betrag zu widmen. Wenn mit ihrer Hilfe allmaelig tausend Arbeiter nach America auswandern, so ist dieses eine ebenso grosse Erloesung fuer die Auswandernden, wie fuer die in Boryslaw Zurueckbleibenden. Die Befoerderung von tausend Arbeitern ab Boryslaw nach Nordamerica erfordert einen Fonds von fl. 120.000: und zwar Kosten Eisenbahn-und Schiffskarte pr. Kopf fl. 96 (bei groesserer Anzahl vielleicht reducierten Preise). Ferner muss jedem Auswanderer ein Betrag von fl. 30 auf die Hand gegeben werden.

Die erste Auswahl der fuer America bestimmten Arbeiter kann durch das lokale Hilfs-Comité in Boryslaw vorgenommen werden; sie muss aber unbedingt, und mit grosser Strenge und Gewissenhaftigkeit ueberprueft werden, da die Ortscomités nicht zuverlaessig und auch nicht unabhaengig genug sind. Die Ueberpruefung wird durch Ihren Beamten, Herrn Rotter erfolgen, der unnachsichtlich die fuer die Auswanderung nicht Geeignete wird ausstreichen muessen. Ich werde ihn in allen Stuecken eingehend informiren, und wird er jedesmal nicht laenger als einen Tag in Boryslaw verweilen duerfen, da bei laengerer Anwesenheit nicht nur alle die zahllosen Ortsarmen ihn bestuermen, sondern auch alle Bettler Galiziens sich in Boryslaw zusammenfinden und jede Action unmoeglich machen wuerden. Wenn nun die Sache entsprechend organisiert wird, koennen ohne viel Schwierigkeit und unauffaelligst 20-30 Arbeiter, theilweise (unter Umstaenden) mit Familie, und darueber, monatlich nach America befoerdert werden.

Nach meiner Ansicht sollte die JCA hier ihr ausschliessliches Augenmerk auf die Befoerderung der Auswanderung richten und, wie gesagt, den oesterreichischen Factoren, welche ja zu allererst dazu verpflichtet sind, die sonstige Hilfeleistung ueberweisen.

Alle sonstigen Details wird Ihnen Herr Rotter, der nur Ihre Genehmigung des Vorschusscassen-Statuts abwartet, um sich dann unverzueglich nach Galizien zu begeben, von dort aus liefern koennen.

Hochachtungsvoll

(gez. M. Friedlaender.

Рекомендована література:

Пов'язані першоджерела:

Документи (1)

Зображення до Голос пролетарів: міжетнічні стосунки в нафтовій промисловості Борислава кінця ХІХ початку ХХ століття
Голос пролетарів: міжетнічні стосунки в нафтовій промисловості Борислава кінця ХІХ початку ХХ століття
Нафтові робітники у Бориславі в кінці XIX на початку XX століття творили неоднорідну, строкату групу, яка включала місцевих українських селян, польських заробітчан із Західної Галичини, євреїв і фахових працівників з інших країн. Частина робітників була сезонними працівниками, які приходили працювати на копальнях лише в час, коли не було польових робіт у селах, де вони постійно мешкали. Спільність походження з однієї місцевості, чи приналежність до тієї самої етнічної або ж релігійної групи переважувала усвідомлення себе як професійної групи чи класу. Цим бориславське промислове середовище нагадувало видобувну промисловість у нових містах на кшталт Юзівки на Південному Сході України. Однією з особливостей, яка вирізняла Борислав, була присутність єврейських робітників поряд з єврейськими підприємцями чи єврейськими посередниками....
Показати ще Згорнути все

Зображення (0)

Показати ще Згорнути все

Відео (0)

Показати ще Згорнути все

Аудіо (0)

Показати ще Згорнути все
Над матеріалом працювали:
Дослідження, коментар

Владислава Москалець

Фото з обкладинки

Мойсей Герш Ердгайм перед його будинком в Бориславі // Колекція Клаудії Ердгайм // Міський медіаархів // Центр міської історії

Коментарі та обговорення