ДАЛО, ф. П-319 (Партійна організація Львівської тютюнової фабрики), оп. 1, спр. 62: Протоколи партійних зібрань, арк. 40-46: Протокол №4 партійного зібрання комуністів парторганізації Львівської тютюнової фабрики від 7.05.1981.
арк. 40-46.
СЛУШАЛИ: По второму вопросу информацию гл[авного]. бухгалтера фабрики т[оварищ]. Калистратову И. Н. о состоянии и мерах по усилию борьбы с хищениям соцсобственности в свете требований ХХУІ съезда КПСС [Коммунистической партии Советского Союза]”.
Несмотря на принимаемые меры, у нас не изжиты случаи мелких хищений, недостач и порчи в пути готовой продукции.
Так, за 1980 год на фабрике было задержано с попыткой хищения табачных изделий 57 человек на сумму 489 руб. из них – 22 чел. из табачного цеха, 9 из печатного, 6 – склад сырья, 20 – из сигаретного.
В основном задержания с небольшим количеством сигарет – 15–20 пачек, но были и более крупные хищения.
Со склада сырья – П. – 50 пачек /уволен/[,] К. – 98 пачек, С. – 50 пачек, Я. – 50 пачек[.] Табачный цех – А. – 62 пачки, Р. – 94 пачки –уволена/[,] К. 70 пачек /уволена/. Сигаретный цех – К. – 62 пачки /уволен/, Г. – 60 пачек, Б. – 126 пачек.
Все случаи задержания обсуждаются на цеховых собраниях или на цеховом комитете[.] Задержанные[1] по цехам наказаны[2] 16 человек переведено на нижеоплачиваемую работу, 21 – объявлено выговор, 7 человек осуждено на совете профилактики, 10 – осуждено 3 товарищеским судом,
5 человек – осуждены народным судом.
Все задержанные лишены премии по итогам работы за год. Наложено и взыскано штрафов 370 рублей. За 4 месяца текущего года задержано с табачными изделиями 21 человек на сумму 188 рублей. Это на 4 чел [овека]. меньше, чем за соответствующий период прошлого года, но цифра большая. Из числа задержанных – 15 человек рабочих сигаретного цеха. – В. – 100 пачек “Авроры”, Л. – 91 пачка; В. – 50 пачек. За І квартал т. г. товарищеским судом рассмотрено 4 дела. Плохо обстоит также дело с сохранностью продукции при перевозках. За 1980 год на фабрику поступило 75 обоснованных претензий по недостачам продукции. 65 случаев на сумму 9351 руб. отнесено за счет виновных лиц. Для справки сообщаю что по [тресту] Укртабакпрому /10 фабрик/ значится 294 претензии, из них 198 на сумму 17 тыс. руб. отнесено на виновных лиц.
За І квартал т[екущего] г[ода] поступило 60 претензий от покупателей и 6 из них на сумму 630 рублей. признаны фабрикой и отнесены за счет виновных, 10 отклонено, как необоснованно заявленные, остальные находятся в стадии решения.
Погашено ущерба на сумму 624 руб. Неправильно было бы сказать, что все претензии образовались по вине работников фабрики. Однако, что можно говорить, если был случай, когда на складе экспедиции обнаружена недостача сигарет “Космос” в коробах. Виновные понесли наказание. Сумма ущерба ими возмещена.
Претензий могли бы не быть, быть значительно меньше, если бы приемо-сдатчики цеха и складов более добросовестно относились к своим обязанностям, производили прием и сдачу продукции согласно инструкции и утвержденных правил. Однако это не всегда делается. Вместо того, чтобы производить сдачу по отрывным талонам от паспортов, они сдают по остаткам, или выработке. В результате приходится по несколько раз переснимать остатки, переписывать документы.
При внезапных проверках на складах иногда обнаруживаются недостачи или излишки. Так, в складе экспедиции внезапными проверками в мае и декабре месяце 1980 года, а также в январе месяце 1981 года обнаружены недостачи готовой продукции. Сумма недостачи полностью отнесена на виновных лиц и возмещена ими.
Комиссия по непроизводительным расходам рассматривает каждый случай недостач, потерь и порчи продукции и при установлении виновного относит сумму ущерба за его счет.
Для того, чтобы меньше поступало жалоб от покупателей следует практиковать больше комиссионных отгрузок, особенно в адрес таких покупателей, как Тернопольская и Закарпатская базы “Укроптбакалея”. От этих баз поступает больше всего претензий, да и на крупные суммы. Чтобы было меньше случаев мелких хищений: начальникам цехов и отделов мастерам, заведующими складами[3] ведется слабая воспитательная работа среди рабочих. Ведь[4] и нач[альники]. цехов и мастера знают кто и сколько берет продукции. Задерживают только на проходной и милиция, да и руководство фабрики при проверке. Обсуждения таких случаев формальны.
Надо усилить воспитательную работу на всех участках и это должно дать положительные результаты.
В обсуждении вопроса приняли участие:
САЛО И. А. – пред[седатель]. Совета профилактики фабрики.
В состав профилактического совета входит 15 человек. Работают они в 5 секциях, которые возглавляют коммунисты. Остановлюсь на работе профилактического совета за 1980 год и 4 месяца 1981 года. За это время было проведено 14 заседаний. Тов[арищ]. Сало внес предложение: чаще заслушивать на заседаниях профилактического совета начальников цехов, мастеров по вопросу сохранения социалистической собственности на предприятии.
МАРТЫНЮК М. С. – пред[седатель]. специализированной ДНД [добровольной народной дружины] фабрики.
В статье 61 Конституции СССР сказано, что каждый гражданин должен беречь, укреплять и защищать социалистическую собственность. Социалистическая собственность вместе с социалистической системой хозяйства обеспечивает экономическую основу советского государства обеспечивает создание материально-технической базы коммунизма. Законодательство нашей страны устанавливается уголовную ответственность за преступление против социалистической собственности. Наиболее опасным из них является хищение государственного или общественного имущества, представляющее собой стремление к паразитическому обогащению за счет ценностей, созданных трудом советских людей к принадлежащих всему обществу. Закон устанавливает уголовную ответственность за хищение в зависимости от его вида и формы.
Данные о работе ДНД за 1979–1980 годы.
Проведено проверок — 55 66
Проверено людей 387 571
Обнаружены изделия 48 104
Аврора 401 528
Орбита 0 44
Другие 12 60
Всего на сумму 57-82 р. 107-36 р.
За 1980 г. наибольшее число дежурств провели: Багрий В. И., Золотарева Т. Г., Киричек М. А., Рудченко Л. Г. и другие. Есть такие члены спец. ДНД, которые не проведи за 1980 год ни одного дежурства: Лидуховер А. Б., Ткачук М. П., Сенич А. К., Маркевич О. Р., Лема О.
БУГАКОВ И. В. – пред. товарищеского суда фабрики.
За 1980 год на заседаниях рассмотрено 10 дел. По сигаретному цеху – 7 человек[,] по 1 человеку с механического цеха, отдела снабжения, табачного цеха.
Товарищи, которые задержаны вторично оштрафованы в размере 40–50 руб., которые задержаны впервые – 25–30 рублей. Два человека предупреждены. Дела рассматриваются своевременно, в течении недели со дня получения документов.
МОСКАЛЬ О. Е. – пред. группы народного контроля
В своем докладе на ХХУІ съезде КПСС тов. Л[еонид]. И[льич]. Брежнев сказал, что “необходимой составной частью советской демократии является народный контроль”[5]. Ни одно нарушение, ни один факт злоупотребления, хищения, недисциплинированности не должен проходить мимо хозяйского взгляда народного контроля. Приумножать, беречь и эффективно использовать социалистическую собственность для дальнейшего[6] роста экономики страны и повышения благосостояния советских людей – главное наше задание. Обеспечивать строгий режим экономии, полнее учитывать фактор времени, вести решительную борьбу с бесхозяйственностью и хищениями. Народный контроль поставлен совершать целую систему мероприятий, поставленных на более полное использование всех видов ресурсов – труда, энергии: сырья и материалов, сокращения потерь на отходы производства.
В группе народного контроля фабрики 28 человек. Работа группы ведется планомерно. Основное место в плане работы занимает вопрос сохранения соц[иалистической]собственности, экономного использования топливно-энергетических ресурсов. Группой народного контроля за 1 квартал 1981 года проведено 14 проверок по вопросам учета и сохранения готовой продукции экономному использованию сырья и материалов, качества выпускаемой продукции, экономии электроэнергии и топлива. Членами группы народного контроля совместно со спец[иальной]. ДНД [добровольной народной дружиной] проводятся проверки на проходной фабрики, члены НК [группы народного контроля] часто присутствуют при погрузке готовой продукции. В конце своего выступления хочу подчеркнуть, что больше внимания надо уделять вопросам сохранения соцсобственности, борьбе с нарушителями трудовой дисциплины, актуальным вопросам[7] производства.
СТЕЦИВ И. И. – пред. группы НК сигаретного цеха.
Сигаретный цех это самый большой цех на фабрике. И не случайно в цехе создана и работает группа народного контроля. Основное внимание в работе группы народного контроля уделяется вопросу сохранения социалистической собственности на предприятии. В связи с этим членами группы проводятся рейды по проверке рабочих цеха. Работает в сигаретном цехе очень много людей и поэтому уследить за каждым рабочим очень трудно. Тем более, что в цехе часто можно видеть рабочих из других цехов и участков. Я обращаюсь к начальникам других цехов, чтобы каждый из них чаще занимался воспитательной работой среди своих рабочих, чтобы чаще освещали на цеховых собраниях вопрос сохранения соцсобственности на предприятии.
СТЕЦЕНКО А. М. – нач. сигаретного цеха
За 1 кв. 1981 года на фабрике было задержано с сигаретами 15 человек. Если сравнивать этот показатель с 1 кварталом 1980 года, то видно, что число задержанных увеличилось. Отсюда можно сделать вывод, что нами слабо поставлена воспитательная работа с людьми. Совершившие люди хищения наказываются по всей строгости закона. За время 1981 года 3 человека, совершившие неоднократные хищения сигарет, уволены с работы. Вопрос сохранения соцсобственности – это не только вопрос экономии сырья и материалов. Поэтому случаю хочется сказать, что некоторые работники плохо относятся к экономии сырья и материалов. Недостаточно работает технологическая служба – обязанность которой следить за экономным расходованием сырья.
КУРЧАК И. Н. – председатель фабкома.
Вопрос о сохранении социалистической собственности очень важный для всех нас и предприятия в целом. Поэтому хочется сказать, что у нас на фабрике недостаточно наглядной агитации по данному вопросу. Надо каждое хищение освещать в фабричной стенгазете. Так, чтобы каждый рабочий фабрики смог увидеть и прочитать эту газету. Такие газеты надо выпускать в каждом цехе. Это приведет только к повышению воспитательной работы среди работников, и улучшению работы по предупреждению хищений соц[иалистической] собственности.
БЕДНАРСКАЯ А. А. – секретарь партбюро.
Товарищи, сегодня нам нечем похвалиться по данному вопросу, т. к. задержания продолжают иметь место. Особенно меня беспокоит то, что в числе задержанных есть коммунисты. Вот недавно молодой коммунист т. Ч. задержан при попытке вынести с фабрики 65 пачек “Фильтр”[.] Как можно расценить этот факт? Зарплата в т. Ч. свыше 200 рублей, работа нетяжелая, его перевели на новое оборудование, казалось бы нет причины терять совесть, порочить высокое звание коммуниста.
Товарищи, если у нас есть еще такие тч[8] Ч. то остановитесь подумайте, сделайте правильный вывод.
Вы знаете наверное, что наш директор получила строгий выговор за сохранение соцсобственности. А этот выговор относится прямо к нам, это мы плохо работаем и если бы работали все общественые организации хорошо и слаженно, то наверное и выговора не было бы. Я думаю, что в дальнейшем к расхитителям соцсобственности нужно применять самые строгие меры, не жалеть таких как Чалоч, Костюк, кто теряет человеческое достоинство.
ВЕРБИЦКАЯ Л. Н. – директор фабрики.
Вопрос сохранения соц[иалистической] собственности на предприятии очень важный, тревожный для наше фабрики. Здесь основное место занимает воспитательная работа, среди работников фабрики. Надо отметить, что это работа со стороны начальников цехов и мастеров находится на очень низком уровне. И в первую очередь надо повысить воспитательную работу. Недавно был проведен рейд по проверке готовой продукции. В цехах, где изготавливают сигареты и папиросы было вскрыто несколько пакетов недовложений сигарет не обнаружено. Зато в экспедиции при вскрытии пакетов было обнаружено недовложение сигарет. Кто виноват? По чьей вине это происходит. Это очень тревожные вопросы и решать их надо немедленно.
По этому вопросу также можно усилить работу со стороны членов ДНД и совета профилактики.
Недостаточно работает фабком, редко выносит на обсуждение вопросы сохранности. Сегодня нет на собрании юриста т. Гвоздарёвой, которая плохо работает по оформлению документов на недостачи, тем причиняет материальный ущерб фабрики.
Поступило предложение прекратить прения по данному вопросу.
Партийное собрание
ПОСТАНОВИЛО: Заслушав и обсудив доклад гл[авного]. бухгалтера фабрики т. Калистратовой И. Н. о состоянии и мерах по дальнейшему усилению боорбы по сохранению соц[иалистической] собственности в свете требований 26 съезда КПСС ” а также информации нач[альника]. спец[иальной]. ДНД т. Мартынюка , пред[седателя]. совета профилактики т. Сало И. А., пред[седателя]. товарищеского суда т. Бугакова И. В., пред[седателя]. группы НК [народного контроля] т. Москаль О. Е., па[9]
- Коммунистам т. т. Сало И. А., Мартынюк М. С., Москаль О. Е., усилить работу общественных организаций по предупреждению правонарушений.
- Обратить внимание т. Курчак И. Н. на недостаточную воспитательную работу фабкома [фабричного комитета], нач[альников]. цехов и отделов, мастеров. Всем усилить индивидуальную воспитательную работу по предупреждению хищений готовой продукции.
- Коммунисту т[оварищ]. Гвоздарёвой не допускать увеличения задолженности по недостачам готовой продукции в пути, своевременно оформлять иски к виновным в недостачах.
- Нач[альнику]. отдела сбыта т. Колодий Б. В. обеспечить сохранность готовой продукции на складе и в пути, не допускать пересорта и ошибок в отчетах.
- Нач[альнику]. ОК [отдела кадров] т[оварищу]. Беднарской А. А. провести переаттестацию материально-ответственных лиц в 1981 году, не обеспечивающих сохранность заменить.
- Секретарям цеховых парторганизаций тов[арищам]. Гнып Р. Е., Возняк П. К., т. Панькив С. М. этот вопрос рассмотреть на открытом партийном собрании цехов.
<…>
Председатель собрания – [підпис] Д. Р. Жук
Секретарь собрания – [підпис] А. А. Беднарская
Наведений документ є уривком із протоколу засідання партійної організації Львівської тютюнової фабрики у м. Винники, де йдеться про проблему крадіжок, недостач, браку та інших, переважно дрібних, а проте дуже поширених порушень. Присутніми на зібранні були переважно члени Комуністичної партії, однак вони розглядають питання діяльності цілої фабрики і кожного працівника – це відображення “керівної і спрямовуючої” ролі партії, її присутності у всіх (як ідеологічних, так і виробничих) сферах суспільства та її значення для вертикальної і горизонтальної інтеграції. Протокол записано російською мовою, яка панувала у публічній сфері у пізньорадянський час.
У протоколі послідовно наведено виступи відповідальних осіб: головна бухгалтерка, голова ради профілактики, голова спеціалізованої народної дружини, голова товариського суду, голови груп народного контролю, начальник цеху, голова фабричного комітету, секретарка партбюро (тобто фактично очільниця партійної організації фабрики) і, власне, директорка фабрики. Голоси самих порушників дисципліни не присутні у джерелі, хоча й згадано, що серед них є комуністи. Для цієї публікації ми позначили імена людей, яких звинувачували у крадіжках, однією літерою, не наводячи повністю їхні особові дані.
Варто зазначити також, що навіть із цього переліку промовців та промовиць помітно значну присутність жінок на найвищих посадах на фабриці. Це специфіка як тютюнової галузі (із дуже великою часткою жіночої праці), так і радянського емансипаційного проекту, що заохочував індустріальну працю жінок поруч із материнством та громадським активізмом. Оскільки цей емансипаційний проект стартував ще у 1920-их роках, а згодом, внаслідок Другої світової війни, жінки масово приєдналися до робочої сили, то кар’єрне просування жінок в СРСР, зокрема у певних галузях та “жіночих” професіях, було навіть помітнішим, ніж у інших як соціалістичних, так і капіталістичних країнах.
Центральним для цього джерела поняттям є “соціалістична власність” — ідея про те, що для побудови комунізму важливою є належність усіх засобів виробництва до всього “народу” у формах державної або кооперативної власності. Клішований зразок офіційного дискурсу того часу наводить голова добровільної народної дружини: “Законодательство нашей страны устанавливает уголовную ответственность за преступление против социалистической собственности. Наиболее опасным из них является хищение государственного или общественного имущества, представляющее собой стремление к паразитическому обогащению за счет ценностей, созданных трудом советских людей к принадлежащих всему обществу”. Хоча після примусової націоналізації підприємств та колективізації сільського господарства у 1930-их роках колективні форми власності були абсолютно панівними, все ж залишався простір для певної приватної ініціативи. Особливо у пізньорадянському суспільстві все очевиднішим був тренд на зростання індивідуального інтересу — всіляких практик доповнення офіційного доходу активністю у неофіційній сфері обміну. Як зазначає дослідник соціалістичної власності Джордж Армстронг, загальним трендом радянської політики у пізньому СРСР була поступова передача реального контролю над власністю індивідам і підприємствам за умов формального збереження соціалістичної власності. Тож, типовими для того часу були суперечності між приватними інтересами та ідеологією колективізму й загального добробуту.
Дрібні крадіжки були одним із проявів зростання егоїстичних інтересів у цей час, але водночас продовжували довшу традицією робітничої етики, що тягнулась ще від початків індустріалізації у ХІХ ст. В інтерпретації багатьох дослідників, здійснені на підприємстві крадіжки мають низку значень: виправлення соціальної несправедливості, коли робітник вважає крадіжку компенсацією недостатньої (на його/її думку) зарплатні й браку соціального забезпечення; відсутність чіткого поділу між приватною та публічною сферою; спротив раціональній індустріальній дисципліні, коли робітники прагнуть подолати відчуження результатів їхньої праці; прояв солідарності та емоційних зв’язків між працівниками, адже крадіжка часто вимагає організації та залучення, або принаймні свідомого не-звертання уваги багатьох. В інших версіях, крадіжки на підприємствах — це також прояв недостатньої “модернізованості” робочої сили вчорашніх селян, або ж їхній прихований саботаж соціалістичної системи. Найбільш поширеним поясненням, зокрема у наративах самих колишніх робітників, є необхідність “виживання” в умовах економіки дефіциту (див. Hignett 2016, 205-207), коли задоволення базових потреб власної родини було пов’язане з необхідністю “крутитися”, “діставати” чи “роздобувати”. Це найпоширеніше пояснення не скасовує інших: зокрема у наведеному джерелі присутній приклад робітника, який, на думку колективу, має суттєве забезпечення, а проте все одно вдається до крадіжок. На думку Келлі Хіґнетт, участь у неформальній соціалістичній економіці останніх її десятиліть була радше вмотивована зростанням очікувань щодо споживання та прагненням володіти дефіцитними й символічними предметами, аніж дійсним фізичним “виживанням” як таким.
Дане джерело також описує форми солідарності між робітниками у здійсненні крадіжок: “Чтобы было меньше случаев мелких хищений: начальникам цехов и отделов мастерам, заведующими складами ведется слабая воспитательная работа среди рабочих. Ведь и нач[альники] цехов и мастера знают кто и сколько берет продукции. Задерживают только на проходной и милиция, да и руководство фабрики при проверке. Обсуждения таких случаев формальны”. Із джерела випливає, що крадіжки були досить усталеною практикою, оскільки існував певний консенсус щодо їхньої припустимості серед самих робітників за умови, що вони не перевищують певної “розумної” кількості привласненого.
Також була присутня значна ситуативність і простір для домовленостей щодо наслідків крадіжок. Хоча формальні інструкції визначали важкість покарання залежно від обсягу вкраденого й від повторюваності порушення, все ж колективні органи могли брати до уваги також певні особисті обставини, наприклад, необхідність піклуватися про велику родину як підставу для пом’якшеного ставлення (див. Kawamoto, c.191). Натомість, партійна приналежність, навпаки, сприймалася як обтяження. Таким чином, членство у компартії для багатьох не лише не надавало якихось привілеїв чи кар’єрного просування, але й було додатковим тягарем: необхідністю витрачати свій час на громадську роботу та неможливістю практикувати різні низові і тіньові практики “само-забезпечення” (див. Archer 2022), як-от крадіжки, “фарцовку”, “роботу на себе” з використанням інструментів і матеріалів підприємства тощо. Доходи членів партії та їхній спосіб життя були більшою мірою у фокусі публічної уваги, тож участь у неформальних обмінах – давання/брання хабарів, обмін послугами, придбання люксусових товарів на “барахолках”, надання іншим доступу до благ за винагороду – були хоча й поширеними серед еліт, але все ж ризикованими діями. Це пов’язано із особливими вимогами до “моральності комуніста” в рамках офіційної ідеологічної системи, де члени партії були об’єктами особливої уваги та мали демонструвати більш зразкову поведінку, ніж усі решта. У наведеному джерелі це яскраво видно у особливому підкресленні провин комуніста-товариша Ч.
Дрібні крадіжки на підприємствах не були окремим актом, а були пов’язані із ширшою неформальною економікою, яка зростала під час пізньорадянських десятиліть та заповнювала дефіцити офіційної економіки. Винесені з фабрики цигарки могли вживатися приватно, але найчастіше продавалися через особисті знайомства в торгівельних точках. Це зрозуміло також із того, що в інших документах з фонду Винниківської тютюнової фабрики є згадки про робітниць, які виносили не лише самі цигарки із цигаркового цеху, але також упакування з картонажного цеху. Функціонування “сірого ринку” дійсно вимагало знайомств та приятельських стосунків між багатьма людьми на підприємстві й поза ним. Судячи із переліків найбільш часто крадених продуктів, де з великим відривом передують досить дешеві цигарки без фільтру «Аврора» вартістю по 14 копійок за упаковку, які, за спогадами очевидців, мали смак махорки, залежалого сіна та горілої деревини, не йшлося про люксусові товари, а радше про буденну й регулярну крадіжку невеликої кількості дешевих виробів.
У протоколі згадано низку колективних органів, які мали займатися проблемою крадіжок на виробництві: фабричний комітет, цехові комітети, рада профілактики, товариський суд, комісія з невиробничих витрат та добровільна народна дружина фабрики. Це розмаїття показує довгу історію спроб залучення та ангажування робітників “знизу” в умовах досить жорстко регульованої зверху системи “реального соціалізму”. Випадки більш серйозних порушень розглядалися у, згаданих у джерелі, народних судах — нижчій ланці загальної судової системи.
Фабкоми первинно виникли у 1917 році як прояв прямого управління самих робітників на підприємствах, однак досить скоро вони були інтегровані у систему вертикального підпорядкування, як і профспілкові організації. Надалі вони займалися переважно впровадженням централізованих політик, залученням робітників до підтримки державних ініціатив, негоціацією щодо соціального забезпечення, мікростратегіями взаємодопомоги, поруч із дорученими їм “згори” агітацією і пропагандою соціалістичних змагань та “ударної” праці для підвищення виробничих успіхів. Профспілки були лише одним із органів, що брав участь у розподілі суттєвих благ, як-от житла, путівок на відпочинок, місць у фабричних дитсадках, облаштування їдалень тощо.
Щодо судових органів, то ще у 1919 році виникли робітничі дисциплінарні суди як прояв робітничого самоврядування для розгляду дрібних порушень і конфліктів, але вони проіснували недовго. У період хрущовської “відлиги” товариські суди було відновлено як знак повернення до більшого демократизму й учасницьких практик, тобто делегування частини повноважень держави до самих громадян для більшої ефективності (само)контролю та взаємного стеження. Члени товариських судів обиралися на загальних зборах. Ці органи займалися питаннями порушення трудової дисципліни, випадками неправильної поведінки у громадських місцях, та справами домашнього насильства і занедбання батьківських обов’язків. У 1963 році до сфери товариських судів також віднесли питання дрібного хуліганства, дрібних крадіжок і спекуляції, якщо вони були здійснені вперше, що дуже сильно збільшило кількість справ у товариських судах. Ці суди здебільшого могли вдаватися до засобів морального тиску, штрафів, вибачень, попередження, але також до рекомендацій керівництву понизити на посаді, перевести на фізичну некваліфіковану працю, або ж позбавити права користування житловою площею. Характер судових розглядів був публічним і показовим: метою була радше пропаганда “комуністичної моралі”, громадський осуд та напучування інших членів колективу, а не покарання конкретного винуватця (див. Kawamoto, 2015). Після періоду Хрущова товариські суди частково занепали, однак їхня роль була актуалізована новим Статутом товариських судів 1977 року, а вже у часи Андропова ці органи набули великої важливості в контексті кампанії з посилення трудової дисципліни. Казуко Кавамото припускає, що у пізньорадянський час товариські суди все більше відходили від втручання у сімейні справи та міжособистісні стосунки робітників, натомість все більше зосередившись на охороні соціалістичної власності, що відображало загальний тренд епохи на переокреслення кордонів приватного й публічного. Дійсно, у наведеному тут джерелі питання крадіжок розглядається досить ізольовано від інших порушень, на відміну від сталінського часу, коли крадіжка цигарок могла викликати подальший розбір сімейних стосунків, обговорення алкогольної залежності чоловіка підозрюваної тощо.
Подібним чином, добровільні народні дружини (днд) були ще одним колективним органом, якому держава делегувала частину повноважень зі стеження та контролю. Участь у цьому органі також була виборною та як добровільною, так і в різному ступені примусовою (а в інших випадках то активною, то радше формальною). Днд-шники витрачали свій час на волонтерських засадах, аби стежити за порядком у громадських місцях, боротися із хуліганством та дрібними порушеннями дисципліни на підприємствах, а особливо пиятикою і конфліктами. Природно, що ці люди могли часом переслідувати власні цілі, будучи зацікавленими у преміях та нагородах, доступі до певного ступеня влади, або ж захоплюючись можливістю застосування сили (див. Kiyohiro Matsudo, 2015). Як пише Кійохіро Мацудо, доволі часто на адресу дружин лунала критика через те, що вони зосереджувалися на контролі за громадськими місцями у позаробочий час, тоді як дрібні крадіжки на самих місцях праці часто проходили поза їхньою увагою. Це також пояснювалося почуттями солідарності та товариськості зі своїми колегами, які могли чинити ці крадіжки.
Якою ж була результативність дій усіх цих органів? Із джерела випливає, що вони намагалися застосовувати як економічні (позбавлення премій та переведення на нижчу посаду), так і позаекономічні стимули (“виховна робота”, апеляція до моральності, соціальний сором, наприклад, через викриття у стіннівках, заклики до корпоративної солідарності тощо). Про брак економічних стимулів і позитивної мотивації свідчить також висловлювання голови групи народного контролю, яке наголошує на “стеженні” як важливій практиці у колективі: “Работает в сигаретном цехе очень много людей и поэтому уследить за каждым рабочим очень трудно. Тем более, что в цехе часто можно видеть рабочих из других цехов и участков”. Серед яскравих прикладів використання корпоративної солідарності слід згадати висловлювання секретаря партбюро Беднарської: “Вы знаете, наверное, что наш директор получила строгий выговор за сохранение соцсобственности. А этот выговор относится прямо к нам, это мы плохо работаем и если бы работали все общественые организации хорошо и слаженно, то наверное и выговора не было бы”. Подібні заклики до відчуття провини за стягнення, накладене на директорку, мало сприяти соціальному афекту шляхом використання емоційної прив’язаності до очільниці підприємства, яка у соціалістичній системі часто сприймалася як надважлива патерналістська (в цьому випадку — матерналістська) фігура. У тексті непропорційно більше мова йде саме про методи морального впливу, виховання, агітації, аніж про економічні засоби впливу. Вочевидь, економічні стимули були досить обмеженими, а особливо в умовах офіційної відсутності безробіття у країні, тож у випадку відрахування з роботи людина або гарантовано влаштовувалася на інше підприємство свого міста, або ж поверталася на те саме підприємство, якщо інших поблизу не було. Офіційний дискурс, що його наводить цитований документ, наголошував на “перевихованні”, а не покаранні.