Досвідчування кордонів та переселень у повоєнному Львові: Повсякденні практики

Державний архів Львівської області, Р-1350: Переселенческий отдел Львовского облисполкома, оп. 2, спр. 118 (Материалы по жалобам переселенцев из Польши (жалобы переселенцев и переписка с Верховным Советом СССР и исполкомами областных и районных Советов депутатов трудящихся и другими партийно-советскими органами по решению жалоб за 1954 год)), том VII, арк. 4-5.

[Резолюція: “Треба допомогти!” Підпис і дата нерозбірливо на полях документу]

м. Київ, бульвар Шевченка 14
Переселенчий комітет

Я, Лозинська Мирослава Павлівна, 1924 року народження, маю середню освіту, переселенка з Польщі (1946 р.) , по національності українка. 

Я працювала продавцем 2го розряду на ставці 399 крб. В магазині нр 1 «Ювелірторг» м. Львів, – від 1950 року по 1953 р. 22.VII. 

За весь час моєї роботи не мала я жалоб зі сторони покупців та начальника. 

З кінцем 1952 р. моєю завідуючої секції призначено Яніцьку К.Г. – польку-націоналістку, жінку офіцера польської армії, який від 1939 року по сьогоднішній день проживає в Англії.

Тому, що  сама українка, переселенка, вже від першого дня своєї роботи т. Яніцька так ворожо ставилась до мене і так докучала мені під час праці, що дальше моє перебування в даному магазині було неможливим. Багато разів я зверталась з проханням до управляючого міжобласної контори «Ювелірторгу» до тов. Матова І.І., щоби мене перевів до іншого магазину, а т. Матов чомусь спеціально на це не звертав уваги, кажучи: «Підождіть, не звертайте уваги, Яніцька ненормальна» і т.д. Кінець-кінцем, я була змушена внести заяву з проханням про звільнення 22 липня 1953 року.

Я вдова (чоловік мій був бухгалтером в ощадкасі і спортсменом). Внаслідок нещасного випадку помер в 1944 р. в м. Перемишль.

На своєму утриманні маю двох дітей – 1943 і 1944 року народження.

Не маючи жодних матеріальних середників до життя, від дня звільнення шукаю працю. Де я не зверталась, всюди зустрічає мене співчуття. А в кінці відповідь: «Нічого підходячого немає, прийдіть завтра» і т.п. Тов. Добржинський, начальник облторгвідділу, так сильно зайнятий, що місцевим, переселенцями не може присвятити ні одної мінути зі свого дорогоцінного часу.

З причини цього я зверталась до партійних організацій м. Львова з проханням допомогти мені влаштуватись на роботу. 

Тов. Кіх – депутат і член Львівського і Київського обкомів – дуже енергічно занялась моєю долею та на її клопотання Львівський облторг (упр. Добржинський) та Міжобласна контора Ювелірторга (упр. т. Матов) обіцяли здразу прийняти мене на роботу. 

Однак, вже пʼятий місяць минає, а мої діти і я не маємо з чого жити – на роботу мене не прийняли. 

На основі вищезгаданого – прошу дати розпорядження, щоби я в якнайскорішому часі була прийнята у Львові на відповідну по моїй спеціальності роботу, щоб змогла удержати своїх дітей та зажити спокійне життя, до чого має право кожна людина під справедливою Сталінською Конституцією. 

До заяви додаю свою характеристику.

/Лозинська М.П./

Адреса: м. Львів, вул. Колгоспна (Галля), нр. 7, кв. 2.
18.12.1953 р.

Державний архів Львівської област, ф. П-319, оп. 1, спр. 22 (Планы работ и протоколы партсобраний Львовской табачной фабрики). 1954 г. Арк. 42-43.

Протокол №5 заседания партбюро первичной партийной организации табачной фабрики от 3 сентября 1954 г. 

Присутствовали члены партбюро Мелихов, Наконечный, Глебкина, Москаль, Юренко

Повестка дня:

1. <…>
2.  <…>
3. О заявлении тов. Бережецкой – раб. медпункт
4. <…>
5. <…>

3. Слушали: тов. Мелихова о заявлении тов. Бережецкой – раб. медпункта. Тов. Бережецкая обратилась в партийную организацию 12.7 с жалобой на то, что работница гардероба тов. Мудшитук при разборе ее жалобы в кабинете директора высказала мысль о том, что тов. Бережецкая полька, ей не место в Сов. Союзе, а в Польше, где она может заниматься резней украинцев и проливать их кровь.

Выступили: 

Наконечный: О том, что тов. Мудшитук использовала комнату гигиены женщины не по назначению, факты не подтверждаются, т.к. мы вызывали тов. Грисьо и говорили с ним по этому вопросу, он старый, и мне кажется, там ничего не должно было быть.

Тов. Мудшитук – воспиталась в Польше Панской Польше, переселенка, она сама испытала национальную вражду. Поэтому в ней сильны еще пережитки. Она не права, что высказала мысль, которая чужая ленинско-сталинской нац. политике. О том, что она мешала на медпункте складировать папиросы, это факт, потому что и Вы, тов. Бережецкая, в этом не честны. 

Мелихов: Не знаю, что заставило Вас, тов. Бережецкая, так обострить свои отношения с тов. Мудшитук. Мы это сейчас не разбираем, а разбираем то, что тов. Мудшитук высказала националистическую мысль, для того чтобы разжигать национальную вражду. Это всем известно, что в Сов. Союзе все народы живут дружно, благодаря правильной политике, выработанной партией по национальному вопросу. Всякие действия, направленные на разжигание нац. вражды в Сов. Союзе, придется нести наказание. Уволить ее нельзя. Это было бы глупо. Наша задача людей воспитывать. Я предлагаю Мудшитук вынести выговор, коммунисту Ширху провести разъяснительную работу среди работников медпункта и хозотдела.

Постановили: тов. Мудшитук, за высказывание мнений чуждых Сов. строю объявить выговор. Обязать ФЗК и тов. Шнерха провести разъяснительную работу на медпункте и хозотделе по вопросу дружбы народов СССР.