У Львові
До Лемберга я прибув опівночі. Я заїхав у готель, переклав свої речі та ринувся до знаної кав’ярні аби зустріти знайомого, письменника й актора. Але в кав’ярні мені повідомили, що після півночі ніхто не приходить. Що це не Варшава, де життя після дванадцяти лише починається. Тут жителі відходять до сну рано. Це вже не той Лемберг, який був колись.
Я повертаюся в готель. Я зустрів там пару єврейських постояльців з іншого міста. Вони розмовляють зі мною німецькою. Галичина ще не піддалася Польщі, і німецька мова не хоче здавати позиції.
З їхніх розмов я дізнаюся, що вони все ще досі сумують за Франц Йосифом. Що вони не хочуть забути, що Галичина вже не є більше Австрією.
– Ми, євреї Галичини, — пояснює мені один — страждаємо більше, ніж євреї в Польщі, ми досі пам’ятаємо ще свободи, які ми мали в Австрії, тоді як польські євреї раніше мали російського царя, тому вони легше переносять польське іго (“dem poylishen oych”)
Я вдивляюся в цих євреїв. Вони були цілком іншими, ніж євреї Польщі. Вони мали інші манери, вони говорили іншим їдишем. Вони були іншими, вони були галиціанерами, галицькими євреями.
– І ми маємо більше біди, ніж польські євреї — мовить мені один єврей.
Я намався йому показати, що польські євреї також у великій біді, але він не слухав.
– Ви не знаєте, що відбувається в Галичині — розповідає мені другий. Поїдьте в маленький галицький штетл, і ви побачите біду, і ви побачите бідність, і ви вперше побачите справжнє нещастя.
– Я таки поїду туди — відповів я йому.
– Але ви маєте добре дивитися — говорить перший — вам потрібно достатньо терпіння, щоб вислухати всі біди. Ви не маєте бути як більшість американців — вони кидають той долар в лице і не хочуть нічого чути, що їм говорять.
– Єврейські містечка, штетли Галичини, помирають. Люди чахнуть, помирають. Ви більше не побачите живих людей. Добре вдивляйтеся в них, і тоді ви побачите — наказує мені другий.
-Я буду дивитися, я буду бачити — я йому пообіцяв.
Хоне Готтесфель, відомий журналіст нью-йоркської їдишомовної газети “Forverts” (назва їдишем פֿאָרווערטס [Вперед]), відвідуючи Галичину, залишив насичений деталями травелог “Моя поїздка Галичиною”, який видало Об’єднання галицьких євреїв Америки в 1937 році. Його поїздка була пов’язана із рідними місцями, які він залишив три десятиліття тому, в 1907 році. В травелозі присутні порівняння між досвідами суспільного життя протягом австрійського та польського періодів, що належали як самому автору, так і особам, яких він зустрічав.
Цей уривок з травелогу також дає розуміння як формувалася колективна пам’ять галицьких євреїв у міжвоєнний період, як вони пам’ятали Австро-Угорську імперію, досвід Першої світової війни, погроми та еміграцію, що на період відвідин автора не була більше можливою через міжнародну ситуацію — США обмежили в’їзд до своєї країни, так само Британський мандат обмежив в’їзд до Палестини. Цей текст передає відчуття Хоне Готтесфеля про зміни у Львові – місті, яке автор знав в австрійський період, до своєї еміграції, та яким він його застав в кінці 1930-х років.
Перше, що впадає у вічі — це враження автора про різницю між польськими та галицькими євреями. Попри те, що незалежна Польща існує майже двадцять років, культурно євреї з різних її частин зберігали чимало відмінностей. Саме тому у своєму дослідженні польського єврейства відомий історик Езра Мендельзон висновує необхідність говорити про польське єврейство як множинний феномен. Попри спільну спадщину ранньомодерного періоду Речі Посполитої, історичний досвід життя в межах трьох імперій у ХІХ столітті став причиною відмінних культурних, світоглядних та суспільних практик польських євреїв, яких, по-суті, інституційно нічого не об’єднувало в міжвоєнний період.
У цьому джерелі також відображено приклад формування колективного міфу про краще та справедливе життя в Габсбурзькій імперії. Цей уривок чудово демонструє головну властивість колективного міфу — вибірковість пам’ятання. У цьому конкретному випадку вона полягала у ностальгії за правлінням Франца Йосифа та минулими свободами. Існування такої ностальгії було можливе через накидання теперішнього досвіду життя у відновленій Польщі (в уривку означеного “польським ігом”, ймовірно, реферуючи до скасування прав нацменшин, системного обмеження прав та свобод, насамперед в економічній та освітній сферах, як-от у встановлені високих податків і монополій, та відсоткових квотах на вступ до університетів) з минулими довоєнними часами.