Фільм “Куди ми йдемо?” є виразником ідей періоду Перебудови та засвідчує зростання занепокоєння “знизу” щодо екологічних тем. Авторами фільму був колектив аматорського кінокооперативу “Кадр” у м. Маріуполь Української Радянської Соціалістичної Республіки. Фільм апелює до найболючіших екологічних проблем Маріуполя (з 1948 по 1989 р. місто називалося Жданов, за іменем радянського революціонера, політика, співучасника Великого Терору 1937-1938 років, Андрія Жданова).

Автори фільму обрали кілька способів нарації: оповідь закадрового голосу, зйомки міських сцен і краєвидів, зйомки біля промислових підприємств, краєвиди та крупні плани біля річок та на узбережжі, накладання на візуальний ряд переліку шкідливих хімічних речовин, уривки розповідей експертів (голови жіночої ради міста, неназваних коментаторів з мікрофоном, одного із очільників міста).

Дистанція від попередньої епохи, – яку почали називати “Застоєм” вслід за характеристикою Горбачова на партійному з’їзді у 1986, – у фільмі подана через критичну апеляцію до головних понять пропагандистського радянського дискурсу. “Домна дала перший чавун”, “заводи-гіганти”, “побито світовий рекорд”, “переженемо за виплавкою сталі” – все це смислові уламки минулої епохи, яка почала піддаватися критиці у період Перебудови. Явища індустріалізації, змагання за прогрес і кількісне зростання, орієнтація лише на важку індустрію як основу економіки, тепер визнаються такими, що спричинили велику шкоду людині і природі. Однак, для викриття цієї шкоди і надалі використовується cтатистичний, експертно-орієнтований підхід. Закадровий голос наводить кількісні показники та статистику викидів шкідливих речовин і зростання захворюваності, без пояснення походження цих даних чи можливостей пізнання, але тепер “змагання”, “переганяння” та розподіл місць відбувається у сфері екологічної шкоди та хвороб.

Ключовим лозунгом Перебудови була “гласність”, яку Михайло Горбачов як генеральний секретар КПРС в 1985-1991 рр. висунув для оновлення радянської політики. Гласність дала радянським людям можливість значно вийти за рамки, які навіть Горбачов і його найбільш ліберальні соратники, не могли передбачити або контролювати. Вона на практиці перетворилася на право, що виборювалося знизу, і стало аналогом свободи слова та друку. Очільник радянської держави сподівався, що гласність прискорить Перебудову, але суспільство швидко заполонили повідомлення про зростання злочинності та розкриття злочинів минулого (так звана “ретроспективна гласність”), що підірвало довіру до здатності держави досягти довго заявленого процвітання чи бодай стабілізувати кризу.

Перебудова в СРСР збіглася з іншою ключовою подією 1980-х років — екологічною катастрофою. 26 квітня 1986 року на четвертому реакторі Чорнобильської АЕС у північній Україні стався вибух, який спричинив найбільшу ядерну катастрофу в новітній історії. Радіоактивні частинки були викинуті в атмосферу й рознесені вітрами до сусідніх країн, і хоча радянська влада спершу замовчувала катастрофу, моніторингові станції у Швеції зафіксували аномально високий рівень радіації. Після поширення чуток і паніки влада радянської України евакуювала близько 40 000 жителів міста Прип’ять. Від вибуху загинули 38 людей, а за оцінками, до 100 000 людей постраждали або померли через радіаційне опромінення. Коли Горбачов звернувся до народу лише через три тижні після аварії, його авторитет був серйозно підірваний. Економічні наслідки катастрофи теж були руйнівними: зусилля з ліквідації наслідків, переселення людей, побудова нового міста Славутич і допомога евакуйованим обійшлися в мільярди рублів, що ще більше підірвало нестабільну економіку СРСР. Чорнобильська катастрофа стала переломним моментом для демократизації в СРСР періоду Перебудови, яка до того часу мала, радше, декларативний характер. Радянський уряд не лише звернувся по міжнародну допомогу для постраждалих, але й надав нові можливості радянським медіа, які почали проводити розслідування екологічних проблем і аварій по всьому Союзу.

Екологічна тематика відображала ширші суспільні невдоволення та пошуки реформ. Вже з початку 1980-х років стало неможливо ігнорувати погіршення стану довкілля, викликане десятиліттями неконтрольованої індустріалізації, видобутку ресурсів і забрудненням. Це призвело до зростання екологічної стурбованості серед активістів, науковців, інтелектуалів і, навіть, окремих політиків. Через аварію на атомній станції екологічні дискусії стали масовим явищем, простором для критики, яка резонувала з ширшими цілями “гласності” та “перебудови” під час правління Горбачова. Окрім того, екологічна тематика часто перепліталася з національними рухами в Балтійських країнах, Україні та інших республіках, де екологічні проблеми пов’язували з колоніальною політикою центральної радянської влади.