Богдан Шумилович
історик та історик мистецтва, дослідник, координатор виставок та колекції “Міське відео” (2008-2011 рр.), керівник “Міського медіаархіву” (2011-2019), керівник напрямку публічної історії (2020 – 2021), керівник освітніх проектів (2022).
Отримав ступінь магістра нової та новітньої історії Центрально-Європейського університету (Будапешт, Угорщина, 2004-2005), диплом історика мистецтва Львівської академії мистецтв (Україна, 1993-1999), а також проходив навчання на факультеті проектного менеджменту університету імені Джорджа Вашингтона (George Washington University, США, 2001-2002). Був стипендіатом кількох грантових програм та співпрацював з архівом факультету візуальних мистецтв університету ім. Дж. Вашингтона (США) та архівом Інституту відкритого суспільства, що у Будапешті. У 2020 році отримав PhD у Інституті Європейського університету у Флоренції (European University Institute).
В Центрі міської історії є керівником програм публічної історії, читає лекції, розробляє тематичні виставки та веде власні дослідження. Основним фокусом його роботи є медіа-історія та історія телебачення у Центрально-Східній Європі та СРСР, а також міська креативність, медіа-мистецтво та візуальні дослідження (visual studies).
Пов'язані першоджерела:
Рух колективів і ударників бригад комуністичної праці, стаття
Ця стаття є частиною Радянської енциклопедії і була написана Семіоном Романовичем (при житті Срул Рахмілевич) Гершбергом (1908-1984). Він був дослідником радянської історії, який спеціалізувався на темі «трудових страйкарів». З 1931 по 1949 рік Гершберг працював у газеті «Правда» і був звільнений під час антисемітської кампанії 1949 року в СРСР. З 1949 року працював у видавництві «Радянська енциклопедія», де обіймав посаду заступника голови редакційної колегії. У 1961 році він видав книгу «Рух колективів і страйкарів комуністичної праці» і на основі цього дослідження створив ту ж статтю для Великої радянської енциклопедії (третє видання 1969-1978 рр., що складається з 30 томів). Цей текст містить основні ідеологічні постулати радянського ударництва в 1950-х і 1960-х роках.
Щодо посилення боротьби з особами, які уникають суспільно корисної праці, 1961 р.
Радянська влада не тільки мотивувала робітників на трудові звитяги, але і карала тих, хто відмовлявся від самовідданої праці на благо Вітчизни. Наприклад, у лютому 1948 року був підписаний указ Президії Верховної Ради СРСР «Про виселення з Української РСР осіб, які зловмисно уникають роботи в сільському господарстві і ведуть антисоціальний, паразитичний спосіб життя». Подібні підходи були затверджені постановою РРФСР від 1961 року, яка закликала виявляти (тобто доносити), карати і навіть ув'язнювати людей, які обрали несоціалістичний спосіб життя. Документ демонструє, що незважаючи на офіційні твердження про переваги комуністичного виробництва і соціалістичних змагань, багато людей в СРСР віддавали перевагу приватному господарству або навіть підприємництву, за що були нещадно покарані.
Члени бригади комуністичної праці та вручення комсомольських квитків на Маріупольському заводі важкого машинобудування
Світлина показує момент урочистого вручення комсомольського квитка працівниці Маріупольського заводу важкого машинобудування. Крім квитка, партійний чи комсомольський чиновник вручає невідомій нам жінці вимпел, що може свідчити, що ця нова комсомолка уже має здобутки у виконанні трудових завдань партії. Найімовірніше вона є представницею передовиків заводу, а для радянської системи було важливо, щоб лідери виробництва були частиною комсомольсько-партійного активу. Якщо відштовхуватися від назви цього джерела, то молода працівниця є частиною “бригади комуністичної праці”, що було важливим мотивом пропаганди так званого зрілого чи розвинутого соціалізму.
Вечір в кінотеатрі, сюжет Львівського телебачення 1965 року
Цей телесюжет було відзнято у 1965 році, весною або восени. На цей момент Львівське телебачення існувало вже 10 років і аудиторією цього телесюжету були мешканці Львова та регіону, які могли приймати сигнали ЛТБ. Показ відбувся лише один раз, після чого плівку здали на зберігання у державний архів. У 1965 році радянська влада відзначала 20 річницю завершення Другої світової війни. Проте рік запам'ятався також анти-дисидентськими діями радянської влади: з 24 серпня до 4 вересня в Києві, Львові, Одесі, Івано-Франківську, Тернополі, Луцьку, та ін. містах заарештували понад 20 представників української інтелігенції. Більшість із цих людей були засуджені за «антирадянську пропаганду та агітацію». Першим відкритим протестом проти арештів був виступ Івана Дзюби 4 вересня...
За почином Гаганової, кінохроніка 1959 року
Цей сюжет кінохроніки має майже кінематографічну структуру. Працівниця взуттєвої фабрики №3 у Львові Катерина Лисак, яка дізналася про визначний трудовий подвиг Валентини Гаганової (перехід у відстаючу бригаду заради допомоги її працівникам), намагається запровадити цю ініціативу у себе на заводі. Для цього вона обрала відстаючу бригаду і намагаєтья переконати лідера цієї бригади, що “почин” (так офіційно називали ініціативу Гаганової) принесе бажаний результат. Наприкінці двохвилинного сюжету ми бачимо усміхнених працівників, які мріють про виконання поставлених партією виробничих планів.
«Приазовский экран» №1, кіножурнал 1969
Цей кіножурнал представляє цінне джерело з історії розвитку промисловості Маріуполя і створений він міським клубом кіноаматорів. За прикладом столичної студії Укркінохроніка, яка виробляла основні кіножурнали республіки, автори журналу творять кінорепортаж, який складається із 4 сюжетів, що розповідають про депутатів, впровадження інновацій у доменному сталеварінні, про переможців соціалістичного змагання та про зустріч трудівників із радянським космонавтом.
Колектив комуністичної праці на взуттєвій фабриці №3, 1960
Телевізійні новини Львівської студії телебачення наслідують операторів Укркінохроніки та обрали взуттєву фабрику №3 як взірцеве підприємство легкої промисловості міста. Камера телевізійників показує глядачам Катерину Лисак, взірцеву працівницю підприємства, яке отримало статус “підприємства комуністичної праці”. На таких підприємствах приклад передовиків мали переймати інші працівники і телевізійний ролик розповідав львівʼянам хто ще став передовиком виробництва і як розвивається взуттєва фабрика.
Пiсня бригад комунiстичної працi
"Пісня бригад комуністичної праці" була написана у 1956 році композитором Аркадієм Філіпенком (1912-1983), який окрім академічної музики, писав твори для оперет чи кінофільмів. Вірші до пісні написав інший видатний діяч радянської культури УРСР Олекса Новицький (1914-1992), який у часи війни був військовий кореспондентом, а згодом став шевченкознавцем. Обидва автори мали “правильні” біографії для написання гімну бригад комуністичної праці, який виконувався на офіційних заходах в УРСР, а також видавався чисельними тиражами для виконання професійними та аматорськими колективами. Пісня має урочистий настрій і твердить, що бригади комуністичної праці формують новий чудовий світ комунізму і весь український народ має доєднуватися до цього важливого руху. Виконує пісню видатний український співак Микола Кондратюк (1931-2006) та хор Українського радіо,...
Соціалістичні змагання в СРСР мали кілька етапів розвитку: ударники на перетині 1920-30-х, госпрозрахункові бригади, стахановський рух середини 1930-х, тисячники періоду Другої світової війни, стахановський ударний труд періоду "відновлення державної економіки" (1950-ті), а потім наприкінці 1950-х – комуністичне ставлення до праці. З 1970-х р.р., коли радянська економіка залежала винятково від природних ресурсів, соціалістичні змагання перетворилися на болісну обовʼязкову фікцію, хоча офіційно вони завершилися лише у другій пол. 1980-х.
У 1950–1960-х роках на підприємствах Радянської України поширилися практики, скеровані на удосконалення праці. Двигуном цього процесу були так звані передовики – учасники руху трудящих СРСР за комуністичне ставлення до праці та за виховання людини комуністичного суспільства. У 1958 році, після вступу у лави Комуністичної партії, Гагановій доручили виконати рішення парткому по допомозі відстаючим бригадам прядильниць. Трудівниця вирішила перейти до відстаючої бригади і використовуючи свій досвід, авторитет та вміння працювати з людьми, зуміла організувати роботу в бригаді і таким чином в короткі терміни вивела її в передові. Таку ініціативу офіційна ідеологія сприйняла натхненно, оскільки перехід у відстаючу бригаду для Гаганової передбачав втрату надбавок у заробітній праці. Тож ініціатива відображала ті риси нового працівника, про...
Цей курс постав як спроба осмислити певні міські феномени XX століття з транснаціональної перспективи. Представлені тут цикл з 8-ми лекції ознайомлять слухачів із феноменом міського сміття та міських фрагментів у творчості художників модерністів. Ми дізнаємося про те, як медіа можуть бути транзитними феноменами і як мистецька форма може руйнувати міцні ідеологічні конструкції. Ми побачимо, як формувався львівський авангард, як вулиця ставала джерелом натхнення для митців львівського модернізму і як вуличне мистецтво залишається важливим політичним способом самовираження і у сьогоденні.
Цей курс про те, як можна вивчати пізньомодерний період за допомогою гендерної оптики. Запропонований тут цикл з 10-ти лекцій запрошує подивитися на різні теми і прояви модерності, враховуючи інструмент гендеру, лінза якого робить можливими якісно нові прочитання чоловічих і жіночих досвідів минулого.
Курс має на меті охопити як теоретичні аспекти візуального повороту 20 ст. так і продемонструвати практичні інструменти для аналізу статичних та рухомих зображень. Він аналізує ключові проблеми у галузі візуальної культури та орієнтує слухачів на те, яку соціальну роль виконують зображення та візуальність.