Підтримати
вул. акад. Богомольця 6Львів 79005, Україна
Тел.: +38-032-275-17-34
E-mail: [email protected]

У липні 1901 р. у Львові з’явилася нова щоденна газета «Wiek Nowy», яку позиціонували як популярний часопис, розрахований на швидке й масове читання. Недороге видання, яке привертало увагу ілюстраціями й сенсаційними матеріалами, швидко стало найпопулярнішим у Львові, його наклад зріс з 4,5 тисяч до 20 тисяч.
Часопис завойовував смаки масового читача розлогими репортажами про злочини чи романтичні історії, моторошними та дотепними розповідями з львівського бруку. Багато опублікованих матеріалів дозволяють скласти загальне враження про тогочасне повсякдення міста, як-от стаття від 18 серпня 1901 р., в якій описано типовий робочий день бюро дирекції львівської поліції.

Назва:

Газетний репортаж про робочий день дирекції поліції Львова, 1901 р.

Рік:
1901
Джерело:
З поліції [Z policyi], Wiek Nowy, 1901, 18 серпня, с. 4.
Мова оригіналу:
Польська

З поліції.

Будівля на площі Смольки[1] вдень і вночі в облозі – все, що трапляється на бруці, всі болі і гріхи суспільства, за винятком високої політики – концентруються там, у цій брудній, закопченій кімнатці на партері.

Вона розділена на дві частини: по один бік бар’єру в застеленому цератою фотелі сидить комісар, по інший стоять сторони – найчастіше в супроводі чорного, цератового кашкета, до якого час від часу підноситься права рука власника і лунає монотонне:

– Пане комісаре! Мельдую слухняно…

Ось в’язанка спогадів із дня і ночі.

***

Приводять обірванця, якого зловили на Краківській площі[2]. Заарештований за волоцюзство.

– Як тебе звуть?

– Марцін Бахус.

В залі сенсація – комісар з цікавістю розглядає спадкоємця імені стародавнього божка.

– Чим займаєшся?

– “Батяр” фаховий, прошу пана комісара.

– Де живеш?

– Прийшов з Бохні, пішки.

– Але зараз де живеш?

– Де вдасться, але я не замельдований. Мельдувався ще 10 років тому, бо тоді винаймав куток…

– До арешту!..

***

– Пане комісаре! Я загубила золоту брошку, подовгасту, прикрашену діамантами, з монограмою “J. B.”.

***

Заходить поручник 30-го піхотного полку, який мешкає на вулиці Богуславського[3], 3.

Він був на прогулянці й залишив вікно помешкання відчиненим. Коли повернувся, вікно ще було відчинене, натомість у помешканні бракувало: 2 плащів, 7 пар штанів, бінокля і подушки з вікна.

Весь маєток бідного солдата…

***

Чути плач дитини…

Мати несе її на руках аж з вулиці Янівської[4]. Бавилася порохом на вулиці, аж над’їхав Антоній Раруґ, і дитина потрапила під коні.

Дитя квилить, мати плаче, Раруґ бідкається, що не винен – але йде до арешту[5].

***

Заходить нова група.

Жінка в лахмітті, обдерта – майже гола. Її привів стійковий з Краківської площі.

Жінка обводить залу божевільним поглядом, не усвідомлюючи, що відбувається.

– Пане комісаре! – мельдує поліціант, – я заарештував цю жінку за публічне згіршення.

– Що ж вона робила?

– Роздягнулася догола і бігала по Краківській площі… Довкола збиралися люди…

Бідна вар’ятка…[6]

***

Входить блідий від жаху Озіаш Таллер, торговець залізяччям на вулиці Шпитальній, 36.

З почуття жалю він дав прихисток якомусь бездомному громадянинові, але не у себе в кімнаті, а виділив йому для проживання комірчину.

Було це ввечері.

Зранку Таллер зайшов до комірчини, щоб розбудити незнайомця, і… остовпів.

Незнайомця не було, зате на землі лежав маленький хлопчик, загорнутий у пелюшки. Малеча, якій щонайбільше півтора року – бездумно дивилася вгору і бавилася соломою.

Дитину віддали комісаріатові.

***

І так щохвилини росте стос протоколів. Перо скрипить на папері, записуються прізвища волоцюг, шахраїв, злодіїв і злочинців. Суцільна клоака злочинів і людських нещасть.

Об закопчені мури інспекції б’ються скарги й лихослів’я.

Одні лунають зі сторони винуватців, інші старанно нотують у протоколах, як аргументи, що обтяжують вину.

Скільки ж має спогадів це брудне інспекційне приміщення?..

 

В оригіналі польською мовою

policyi.

Gmach przy placu Smolki w dzień i w noc w oblężeniu – wszystko, co się wydarzy na bruku, wszystkie bole i grzechy społeczeństwa, wyjąwszy wyższej polityki – koncentruje się tam, w tej brudnej, okopciałej izdebce w parterze.

Przedzielona na dwie strony: z jednej strony baryery za biurkiem w wysłanym ceratą fotelu siedzi komisarz, z drugiej stoją strony – najczęściej w asystencyi czarnego, ceratowego kaska, do którego od czasu do czasu podnosi się prawa ręka właściciela i słychać monotonne:

– Panie komisarzu! melduję posłusznie…

Oto wiązanka wspomnień z dnia i z nocy.

***

Sprowadzono obszarpańca, wyłowionego na placu Krakowskim. Aresztowany za włóczęgostwo.

– Jak się nazywasz?

– Marcin Bacchus.

W sali sensacya – komisarz ciekawie przygląda się spadkobiercy nazwiska starożytnego bożka.

– Czem się trudnisz?

– „Batiar” z zawodu, proszę pana komisarra.

– Gdzie mieszkasz?

– Przyszedłem z Bochni, na piechotę.

– Ale teraz gdzie mieszkasz?

– Gdzie się da, ale nie jestem meldowany… Meldowałem się jeszcze przed 10 laty, bo wtedy mieszkałem kątem…

– Do aresztu!…

***

– Panie komisarzu! Zgubiłam broszkę złotą, podłużną, wysadzaną brylantami, z monogramem „J. B.”.

***

Wchodzi porucznik 30-go pp., zamieszkały przy ulicy Bogusławskiego l. 3.

Był na spacerze i zostawił okno pomieszkania otwarte. Gdy wrócił, okno było jeszcze otwarte, natomiast w pomieszkaniu brakowało: 2 płaszczów, 7 par spodni, lornetki i poduszki z okna.

Cały majątek biednego żołnierza…

***

Słychać płacz dziecka…

Matka niesie je na ręku aż z ulicy Janowskiej. Bawiło się prochem na ulicy, gdy tymczasem nadjechał Antoni Raróg i dziecię dostało się pod konie.

Dziecię kwili, matka płacze, Raróg jęczy, że nie winien – ale idzie do aresztu.

***

Wchodzi nowa grupa.

Kobieta w łachmanach, odarta – prawie naga. Przyprowadził ją stójkowy z placu Krakowskiego.

Kobieta wodzi błędnie oczyma po sali, nie zdaje sobie sprawy z otoczenia.

– Panie komisarzu! – melduje policyant – aresztowałem tę kobietę za publiczne zgorszenie.

– Cóż ona robiła?

– Rozebrała się do naga i biegała po placu Krakowskim… Naokoło gromadziłi się ludzie…

Biedna waryatka…

***

Wchodzi blady z przerażenia Ozyasz Taller, handlarz żelaziwem przy ulicy Szpitalnej l. 36.

Powodowany uczuciem litości dał u siebie schronienie jakiemuś bezdomnemu obywatelowi, nie umieścił go wprawdzie w swoim pokoju, ale wyznaczył mu na mieszkanie komórke.

Było to wieczorem.

Zrana wszedł Taller do komórki, aby zbudzić nieznajomego, i… stanąl osłupiały.

Nieznajomego nie było, natomiast owinięte w pieluszki, spoczywało na ziemi małe dziecię płci męskiej. Maleństwe, mogące liczyć najwyżej półtora roku – patrzyło się w górę bezmyślnie i bawiło się słomką.

Dziecko oddano komisaryatowi.

***

I tak co chwilę wzrasta stos protokołów. Pióro skrzypi po papierze, notowane nazwiska włóczegów, oszustów, złodziei i zbrodniarzy. Cały stek zbrodni i nędzy ludzkiej.

O zakopcone mury inspekcyi obijają się skargi i złorzeczenia.

Jedne idą pod adresem winowajców, inne notują skrzętnie w protokołach, jako argumenta, obciążające winnych.

Ta brudna izba inspekcyjna ileż ma wspomnień?…

 

[1] У цей час бюро дирекції поліції знаходилося на пл. Смольки, 4 (сучасна назва – пл. Григоренка).
[2] Тепер пл. Осмомисла.
[3] Тепер вул. Лукіяновича.
[4] Тепер вул. Шевченка.
[5] З інших публікацій у львівській пресі відомо, що потерпіла 2-річна Михайлина Стружинська, донька Василя (Z lwowskiego bruku, Kurjer Lwowski, 1901, 17 sierpnia, S. 4; Ostatnie wiadomości, Dziennik Polski, 1901, 17 sierpnia, s. 3).
[6] Інші львівські видання називають ім’я затриманої – Катажина Прайс (Z lwowskiego bruku, Kurjer Lwowski, 1901, 17 sierpnia, s. 4; Ostatnie wiadomości, Dziennik Polski, 1901, 17 sierpnia. s. 3).

Над матеріалом працювали:
Дослідження, коментар, примітки

Ігор Петрій

Переклад на українську

Ігор Петрій

Коментарі та обговорення