Олена Кисілевська про жіночі соло-подорожі на початку ХХ ст.

О. Галичанка

От такі собі, сезонові уваги

На що видає наш інтелїґент ґроші, — розімуєть ся той інтелїґент, що має їх трошки більше, як треба на буденний кусок хлїба? Мущини, (з малими виїмками): чим більше мають гроша (свойого або позиченого!) тим лїпше — їдять та попивають! При загальній обоятности до справ культури воно на жаль так! Від простої водки (“на снїданє”) з кусником ковбаси чи маринованого оселедця доходять такі щасливцї в міру лїпших доходів до лїкерів, коняків, кавярів гомарів і шампана. А чим більше гроша, тим пильнїйше студиюють сї штуки красні та жіночу квестию по — кольозеях, касинах de Paris та Бог зна ще де! Сього всього ми, відсталі від духа часу, жінки й не знаємо. Та Бог з ними! Не нам же бабам судити великі дїла “панів природи”. Лїпше пильнуймо себе та придивім ся, що робить з грішми жінка, така, що має богатого татунця або мужа або й така независима, що сама на себе заробляє?

І се не тяжко відгадати, се само кидає ся в очи: вона — гарно убираєть ся. Так! Лиш подивіть ся уважно, а зараз пізнаєте таких щасливих по широчезних капелюхах, вбраних дорогим струсячим пірячком, по дорогих костюма і т.п. Гм, від сього остаточно не терпить здоровлє моральне і фізичне, а вже безпечно не буде з сеї причини покутувати невинне молоде  поколїнє. Але як би то спробувати та не купити одної і так зайвої суконки з відповідним капелюхом, черевиками, рукавичками і не вибирати костюм в найдоросшім маґазинї а гроші сі обернути — певно погадаєш мила читачко, що я пораджу обернути їх на яку патріотичну чи філянтропійну цїль і вже не схочеш моєї балачки до кінця дочитати, але трошка терпеливости! Я знаю, що ти даєш по своїй змозї на всї можливі патріотичні цїли і навіть не думаю з таким проєктом відзивати ся. Я пропоную ужити сї гроші в зовсїм еґоітичній цїлі — прямо ряджу пєреїхати ся трохи по сьвітї.

Та — як закличуть певно однї (а тих слава Богу у нас ще не мало) так бев тїтки без мамунцї, без опіки? — Нї, ти собі з нас закпила!

— Без знання чужих обставин, чужої мови.? На се ми не пускаємо ся — скажуть другі, що застановляють ся та бережуть ся.

— Та як? Аби нас злодії обікрали, аби торговцї живим товаром до гарему продали, розбійники на кусочки порубали? — Заведуть блїднучи на саму думку сеї можливости, сї найбільше цїнені й пошукувані мущинами задля своєї правдивої жіночости.

На перший погляд нїчого правдоподібнішого — але т і л ь к и на перший погляд; в дїйсности воно трохи инакше. Мами, тїтки яко конечна опіка — за границею направду вже давно вийшли з моди і в таких старих ролях зовсїм не показують ся. Там сьміють таку єресь голосити, що як хто сам себе не шанує, то його і десять тїток не впильнує. Отже лишіть їх супокійно, най пильнують попелів домашного огнища, а самі попробуйте зовсїм сьміливо удавати правдивих свобідних людий. Се така симпатична й легка роля, що як її раз спробуєте, то вже не схочете вертати до своєї давної.

Що до незнання чужих обставин, звичаїв, то про них легко довідати ся (о скільки се конечне), дякуючи ґенїяльному винаходови Ґутенберґа. Що-ж до чужої мови, то яко закладовий капітал береть ся знанє нїмецької мови, яке з нас кожда менше-більше має! До сього не треба тільки, щоб аж фільозофічно-наукові трактати уміти зрозуміти (та то навіть кажуть і не добре, небезпечне для жінки!) а тільки так, що потрібне для домашного ужитку, щоб — як то кажуть — не дати ся продати. Се головний капітал, а за дрібну монету служити вам буде маленьке обізнанє мови краю, котрий гадаєте звидїти. Таке маленьке, яке можна здобути протягом кільканайцяти днїв — хоть би при помочи маленького словарця та книжочки “Полїґльота-Кунце” за 50 фенїґів. От так на всякий випадок, щоб знати числа, години дни і найпотрбнїйші вирази: “Скілько се коштує?” “Те за дорого!” (Конечне доповненє першого питаня!) Куди на зелїзничий дворець? “Маєте комнату?” “дайте їсти” і т.д.

З сим можна зовсїм добре обійти ся, сього способу я спробувала в Італїї, Франциї, Росиї, Угорщинї, і се менї зовсїм повело ся.

Найгірша справа з тими “правдивими жінками”, що налякали нас всякими опришками, розбійниками і тим подібною тварею божою, що нї сїє нї оре — лише бє тай безсоромно рабує. Се справдї не аби що, тай то не видумка, про се що днини читаємо в бруковій пресї. Що з сим робити? Найгірша річ, що кілько я їздила, то такого дива на очи не бачила, тай не можу на пересторогу про се нїчого сказати. Але менї здаєть ся, що й вам не конче з ним здибати ся. Правда? Най собі йде своєю дорогою.

А знаєте що зробити, аби йому в очи не впасти? Я подам випробувану рецепту, яка менї все помагала.

Отже, лишаєте дома дорогі, впадаючі в очи сукнї, а берете на себе скромненький практичний недорогий костюм.

Широчезний капелюх, хотьби і з як гарними квітками та перами йде абсолютно на стрих відпочивати! На дорогу бере ся практичний недорогий, спортовий капелюшок. Всякі золота, ковтки, перстенї, що притягають зір бандита — йдуть на рідну шк… чи там перепрошую до скринки і лишають ся дома.

Так одягнена туристка, місто бравнїнґа або боксера (хоч і сего не заказуєть ся правдивим еманципанткам — а особливо тим, що уміють з такими річами обходити ся) бере добрий засіб довіря до людий і учить ся на память слова рибака із Ґоркової казки: все треба сподївати ся доброго від людий, а так воно й станеть ся!

Коли вже і сю найбільшу трудність поборено, а навіть перестудіовано хоть здебільшого де-що про край і місцевости, в які вибираємо ся — тодї остає ще квестия фінансова. Отже можу запевнити, що той, хто хоче лише подорожувати, учити ся й звиджувати а не панувати й уживати — той, може обійти хоть-би і в дальшій подорожи дуже невеличким коштом.

Яка сотчина-дві — дасть змогу богато цїкавого побачити й научити ся. А прогулька (по виробленю собі пашпорту) до Київа, Канева, або Одеси — може обійти ся якими кількадесяти ґульденами.

А кілько вражінь, розкоші на вид моря, Днїпра й самого старинного Київа…

А Тироль, Італїя, Руґія або хоть-би Дальмация? Які нові сьвіти й нові погляди вони нам відкривають?

Вже перша злуда що-до самої Галичини розвіваєть ся по кільканайцяти годинах. То нїчого, що мапа показує малі розміри краю; папір що иншого, а вражінє що иншого. Ось ви сївши до ваґону вечером на однім кінци краю, ранком пробудите ся вже на граници і зі здивованєм запитаєте себе, чи то справдї може на сїм малім куснику землї помістити ся тільки злоби й нужди?…

А за границею Галичини, в яку би ви сторону (хоть-би й в Австриї) не повернули ся, побачите швидко ріжницю в землї і її обробленю, в культурі краю й населеня, в поведеню народа — і се порівнає з нашою нуждою насуне вам не одну нову думку…

Потім приїдете в чужий город.

Сила народу, чужого, незнаного, найчастїйше і з мало знаною вам мовою, огорне вас як могутня морська филя. Не силкуючись, як то буває в дома, не роздробюючи своєї уваги на змість бесїди, зможете як видець якого иншого сьвіта, заобсервувати не одну цїкаву прикмету народа, його характеристичні черти й звичаї. Перед вами наче найцікавіші картини “з натури”, живого кінематоґрафу, який дає так богато вражінь як раз тому, що мовою не роздроблює уваги.

І конечність давати собі самій раду, власними силами пробивати ся крізь незнані обставини пробудить у нас нові прикмети, яких істнованя в своїй души ви й не підозрівали.

В тих нових цїкавих обставинах, ваші домашні клопоти, з слугами, порядками, припаленими печенями, або з неможливими сусїдами, сплетнярками, з швачками й кравчинями, взагалї всї ваші домашні справи, що через брак вентиляциї вашої душі вибуяли до казочних розмірів — присядуть в один мент низенько у ваших стіп у засоромлені займуть належне їм місце.

Навіть ваші безперечно великі пп. директори, інспектори, начальники і всї горді пани сьвіта — якось дивно змалїють та представлять ся зовсїм несподївано вам — звичайними смертниками, подібними до всїх грішних людям.

І ви: зауважите ще одно: що принятий у нас легковажно-згідливий спосіб трактованя жінок мущинами — се винахід специяльно галицький, на який однак годї дістати патент бо яка кажуть — се зовсїм не новість а тільки останок деинде давно забутих, некультурних часів.

Взагалї богато річий представить ся вам поза межами Галичини у иншим сьвітлї, зовсїм наче-б ви скинули якісь сильно побільшаючі окуляри, яких уживали в дома — і аж тут на чужій земли поглянули в округ себе звичайними очима.