Телевізійний сюжет 1971 року, знятий для новин Львівського телебачення. Розповідає про експеримент з використанням телевізійних камер для регулювання дорожнього руху на одному з найбільш інтенсивних перехресть у середмісті Львова. Джерело не містить інформації про авторів чи контекст розробки саме цього пристрою. Проте у ширшому контексті відомо, що у місті на той час функціонував один з найбільших виробників телевізорів, завод “Електрон”, при якому діяло спеціальне конструкторське бюро телевізійної техніки. Тож, була присутня технологічна експертиза та інфраструктура для розробки подібних приладів все ще порівняно нової на той час технології передачі зображення через телевізійний сигнал. Технологія набувала все більшої популярності у різних сферах, наприклад, управління вуличним рухом. Сюжет демонструє, як рухомі телевізійні камери дозволяли автоінспектору за допомогою кнопок та екрану стежити за пішохідним переходом на перехресті проспекту Леніна та вулиці Горького (сьогодні – проспект Свободи та вулиця Гнатюка). З кадрів сюжету помітно, що інспектор за допомогою мікрофона та гучномовців, розміщених поряд із пішохідним переходом, ймовірно, мав змогу звертатись до людей, за якими він спостерігав. Таким чином, інфраструктура комунікації у цьому випадку виконувала роль не лише віддаленого спостереження, а й віддаленого управління. Характерно, що назва телевізійного сюжету використовувала метафору “електронних очей”. У пізньорадянському контексті активно функціонувала схожа метафора “електронного мозку” на окреслення комп’ютерів. Ці метафори були властивими для кібернетичного дискурсу про управління складними системами та взаємодію людини і машини, та активно використовувались для формування уяви про розвиток комп’ютерів та інфраструктури віддаленої комунікації упродовж 1960-1970 років. Одним із таких прикладів була система спостереження та управління за допомогою телекамер, яку за Мішелем Фуко можна також трактувати як своєрідний паноптикон, механізм влади та контролю в суспільстві, який встановлює такий контроль не лише через ведення спостереження, а й через комунікування суспільству про це. Документальних свідчень про існування серійного виробництва та використання таких камер на вулицях радянського Львова знайти не вдалось.