Ця світлина є свідченням популярної у 1930-их фотопрактики — створення портретів перехожих на вулицях міста. Такі фотографії часто фіксували людей в русі на тлі великої вулиці і ніби підкреслювали приналежність зображених до міської культури. З огляду на це жанр такої фотографії може бути названо вуличним портретом, вуличною та комерційною фотографією. На фотографії зображені прабабуся і прадідусь Божени Пеленської — Ольга-Марія Жидачек та її чоловік Григорій Бандурка (1899 року народження). На основі спогадів Божени записана історія світлини і зображених.
Фотографія зроблена напередодні ІІ світової війни, перед подіями, які змінили життя цієї родини як і багатьох інших у Львові. На звороті фотографії є напис українською мовою: “Весна, 1939 рік”. Також олівцем написане число 2, що може свідчити, що таких світлин було дві одиниці. На час створення також може вказувати одяг зображених та характерні для 1930-их фігурні краї фотографії. Поверхня фотографії поцарапана, що вказує на зберігання у стосі з іншими фотографіями, які терлися поверхнями і краями. Невідомо, чи ця світлина мандрувала із власниками у заслання, чи зберігалася у родичів у Львові, але вона стала важливим джерелом родинної пам’яті.
Фотографія надрукована на половині аркуша для друку поштівок виробництва Fabryka Płyt i Papierów Fotograficznych “ALFA”, Bydgoszcz, про що свідчить позначка на звороті. Напис зроблений кульковою ручкою, і це свідчить, що його нанесли згодом, щоб зберегти інформацію про час створення світлини. Вулична фотографія поредбачала, що люди повернуться до фотографа за готовими світлинами, які він чи асистент надрукують. Тож те, що в родинному архіві зображених фото збереглося, означає, що Марія та Григорій хотіли отримати світлину і повернулися за нею до фотографа.
Пара молодих людей сфотографована під час прогулянки у місті повз точку, де працював вуличний фотограф. Особливістю такого жанру того часу був сюжет, де люди наче ненароком зловлені в русі на тлі міста, у звичному для них середовищі, що підкреслювало їхній статус міських мешканців. Композиція теж характерна: усміхнена пара крокує серед інших людей, але саме на ній сфокусована камера, тож люди є у центрі кадру, а інші перехожі не у фокусі. Погляд жінки скерований на камеру, а чоловік зняв капелюх, щоб відкрити обличчя для камери. Позаду засвітлені фасади будівель та вивіска “Fryzjer”, яка може допомогти ідентифікувати локацію у центрі Львова. Портал позаду оточений вітринами, у яких видно прямокутники різного формату — це можуть бути книги, поштівки, постери чи фотографії.
Мама Григорія, Марія, була полькою, а тато Андрей українцем. Григорій обрав українську ідентичність та закінчив Академічну гімназію у Львові. Оскільки міжвоєнна польська республіка створювала несприятливі умови для вищої освіти українців, Григорій закінчив медуніверситет у Празі і став лікарем. Подружжя жило окремо від батьківських родин, оскільки у Григорія був власний кабінет для прийому пацієнтів і родина могла бути самозарадною. Із спогадів родини ми знаємо, що він був політично активним і за це його арештували у 1945 році. Після цього Ольга-Марія повернулася мешкати на Знесіння (менш урбанізований район Львова) і у 1946 році її виселили до Сибіру із старшою донькою. На засланні народилася ще одна донька — мама Божени Пеленської. Марія та Григорій виживали завдяки лікарській спеціальності і їм було заборонено повертатися у Львів. Після десталінізації в СРСР, у 1956 році, родина була звільнена і переїхала у Хмельницьку область. Пізніше неофіційно переїхали до Жовкви, біля Львова і жили у родини. Згодом Григорій Бандурка зумів повернутися звичної професії і як лікар високої кваліфікації очолив туберкульозний диспансер у Львові. Але травматичний досвід радянських репресій назавжди зберігся в родині, а світлини допомагали берегти цю пам’ять.

Більше про вуличну фотографію див.: Ірина Котлобулатова, Єврейські фотографи та фотостудії Львова (1860-1939), Львів: Видавництво Старого Лева, 2023.