Лист Костецького до Міжнародної служби розшуку
Єгор Г. Костецький
7052 Schwaikheim/Württ.
Am Mädchenrain 4
Тел.: Winnenden 51211
9 червня 1965 року
До
Міжнародної служби розшуку
3548 Арользен
Шановні панове,
З червня 1943 року до початку 1944 року я був остарбайтером на шахті «Ганновер» у Бохум-Горделі. Мене привезли туди з Вінниці (тоді Рейхскомісаріат Україна) через транзитний табір Зост. Після 22 років безперервного проживання в Німеччині я нині готуюся до подачі заяви на отримання громадянства Німеччини, яке прагну отримати не останньою чергою тому, що є одруженим із громадянкою Німеччини вже понад 10 років.
Тому я був би дуже вдячний, якби Ви видали та надіслали мені письмову довідку на основі Ваших документів про те, коли і звідки я був вивезений до Німеччини як остарбайтер.
У документації моє ім’я може бути записане як «Igor» або, можливо, як «Ihor», залежно від того, як воно вимовляється — російською чи українською.
Я народився 14 травня 1913 року.
Будь ласка, повідомте заздалегідь, який гонорар я можу Вам надіслати.
Якщо пошук займе більше часу, я був би вдячний за коротку проміжну відповідь. Сподіваюся, однак, що надання довідки не надто Вас потурбує.
Дозвольте додати конверт з маркою та зворотною адресою.
Заздалегідь дуже дякую.
З великою повагою —
Є. Г. Костецький
Мовою оригіналу, німецькою
Eaghor G. Kostetzky
7052 Schwaikheim/Württ.
Am Mädchenrain 4
-Tel.: Winnenden 51211
den 9. Juni 1965
An den
Internationalen Suchdienst
3548 Arolsen
Sehr geehrte Herren,
vom Juni 1943 bis zum Frühjahr 1944 war ich als Ostarbeiter in der Zeche HANNOVER in Bochum-Hordel beschäftigt. Ich wurde aus Winnitza (damaliges Reichskommissariat Ukraine) über das Durchgangslager Soest dorthin gebracht. Nach nunmehr 22-jährigem ununterbrochenem Aufenthalt in Deutschland treffe ich die Vorbereitungen für meine Einbürgerung in Deutschland, die ich nicht zuletzt deswegen anstrebe, weil ich seit über 10 Jahren mit einer deutschen Staatsbürgerin verheiratet bin.
Ich wäre Ihnen deshalb sehr dankbar, wenn Sie mir freundlicherweise anhand Ihrer Karteien eine schriftliche Bescheinigung darüber ausstellen und senden könnten, daß, wann und wohin ich als Ostarbeiter nach Deutschland gebracht wurde.
Mein Vorname darf in der dortigen Dokumentation als „Igor“ oder wohl als „Ihor“ transkribiert sein, je nachdem, ob er russisch oder ukrainisch ausgesprochen wird.
Ich bin am 14. Mai 1913 geboren.
Bitte teilen Sie mir mit, welche Gebühren ich Ihnen im voraus einsenden darf.
Sollten Ihre Nachforschungen längere Zeit in Anspruch nehmen, so wäre ich für einen kurzen Zwischenbescheid dankbar. Ich möchte jedoch hoffen, daß es Ihnen möglich sein wird, mir die Bescheinigung ohne allzu langwierige Bemühungen auszustellen.
Ich erlaube mir, zunächst einen frankierten und adressierten Umschlag beizufügen.
Herzlichen Dank im voraus.
Mit vorzüglicher Hochachtung
EG Kostetzky
Ігор Костецький був одним із кількох сотень тисяч людей, вивезених нацистською армією з окупованих східноєвропейських територій у якості остарбайтерів. До війни Костецький був залучений до кількох культурних, мистецьких і творчих проєктів та ініціатив. Народжений в Києві, до падіння Карпатської України в 1938 році він мало декларував власну українськість. Коли його мобілізували до Червоної армії на початку німецького вторгнення в 1941 році, він перебував в процесі зміни свого справжнього імені Іван Мерзляков на псевдонім Ігор Костецький. Саме це ім’я він використовуватиме надалі. Після німецького захоплення Вінниці, Костецький працюватиме редактором “Вінницьких вістей”, німецької окупаційної газети для місцевого населення.
Видані після війни документи Костецького свідчать, що він, начебто, не був військовополоненим, коли його вивезли з Вінниці до Німеччини 8 червня 1943 року. За словами історика Марка-Роберта Стеха, Костецький визвався поїхати замість свого друга. Через транзитний табір у Зості його відвезли до Бохума, де він працював різноробочим на металургійному заводі “Hordel’sche Kruppwerke”. Умови праці були дуже важкими, а кількість загиблих під час такої роботи – надзвичайно великою. Костецькому, все ж, вдалося вижити. Найімовірніше знову став у нагоді його літературний досвід. Нацистська влада звільнила його від роботи на металургійному заводі, працевлаштувши натомість у відділі пропаганди “Vineta” Міністерства освіти та пропаганди Райху, спочатку в Берліні, а потім у місті Плауен. Там він, за словами Стеха, обіймав керівну посаду, відповідав за видання німецької пропагандистської газети “Дозвілля”. Газету мали розповсюджувати серед інших остарбайтерів у німецьких таборах примусової праці та на заводах. Завершення війни Костецький зустрів в баварському місті Фюрт. Це запобігло його примусовій репатріації до Радянського Союзу, де його, імовірно, ув’язнили б, депортували або стратили через службу, нехай навіть примусову, в апараті німецької воєнної індустрії.
З Фюрта він потрапив до українського табору ДіПі у Баварії, та розпочав роботу над українським діаспортним журналом ХОРС. У наведеному нижче листі, написаному Костецьким до Архівів Арользена (Міжнародної служби розшуку) в 1965 році він просив офіційно підтвердити його минуле як примусового робітника, оскільки це могло допомогти йому в процесі подачі заяви на отримання німецького громадянства.