Лист Костецького до Міжнародної служби розшуку
Єгор Г. Костецький
7052 Schwaikheim/Württ.
Am Mädchenrain 4
Тел.: Winnenden 51211
9 червня 1965 року
До
Міжнародної служби розшуку
3548 Арользен
Шановні панове,
З червня 1943 року до початку 1944 року я був остарбайтером на шахті «Ганновер» у Бохум-Горделі. Мене привезли туди з Вінниці (тоді Рейхскомісаріат Україна) через транзитний табір Зост. Після 22 років безперервного проживання в Німеччині я нині готуюся до подачі заяви на отримання громадянства Німеччини, яке прагну отримати не останньою чергою тому, що є одруженим із громадянкою Німеччини вже понад 10 років.
Тому я був би дуже вдячний, якби Ви видали та надіслали мені письмову довідку на основі Ваших документів про те, коли і звідки я був вивезений до Німеччини як остарбайтер.
У документації моє ім’я може бути записане як «Igor» або, можливо, як «Ihor», залежно від того, як воно вимовляється — російською чи українською.
Я народився 14 травня 1913 року.
Будь ласка, повідомте заздалегідь, який гонорар я можу Вам надіслати.
Якщо пошук займе більше часу, я був би вдячний за коротку проміжну відповідь. Сподіваюся, однак, що надання довідки не надто Вас потурбує.
Дозвольте додати конверт з маркою та зворотною адресою.
Заздалегідь дуже дякую.
З великою повагою —
Є. Г. Костецький
Мовою оригіналу, німецькою
Eaghor G. Kostetzky
7052 Schwaikheim/Württ.
Am Mädchenrain 4
-Tel.: Winnenden 51211
den 9. Juni 1965
An den
Internationalen Suchdienst
3548 Arolsen
Sehr geehrte Herren,
vom Juni 1943 bis zum Frühjahr 1944 war ich als Ostarbeiter in der Zeche HANNOVER in Bochum-Hordel beschäftigt. Ich wurde aus Winnitza (damaliges Reichskommissariat Ukraine) über das Durchgangslager Soest dorthin gebracht. Nach nunmehr 22-jährigem ununterbrochenem Aufenthalt in Deutschland treffe ich die Vorbereitungen für meine Einbürgerung in Deutschland, die ich nicht zuletzt deswegen anstrebe, weil ich seit über 10 Jahren mit einer deutschen Staatsbürgerin verheiratet bin.
Ich wäre Ihnen deshalb sehr dankbar, wenn Sie mir freundlicherweise anhand Ihrer Karteien eine schriftliche Bescheinigung darüber ausstellen und senden könnten, daß, wann und wohin ich als Ostarbeiter nach Deutschland gebracht wurde.
Mein Vorname darf in der dortigen Dokumentation als „Igor“ oder wohl als „Ihor“ transkribiert sein, je nachdem, ob er russisch oder ukrainisch ausgesprochen wird.
Ich bin am 14. Mai 1913 geboren.
Bitte teilen Sie mir mit, welche Gebühren ich Ihnen im voraus einsenden darf.
Sollten Ihre Nachforschungen längere Zeit in Anspruch nehmen, so wäre ich für einen kurzen Zwischenbescheid dankbar. Ich möchte jedoch hoffen, daß es Ihnen möglich sein wird, mir die Bescheinigung ohne allzu langwierige Bemühungen auszustellen.
Ich erlaube mir, zunächst einen frankierten und adressierten Umschlag beizufügen.
Herzlichen Dank im voraus.
Mit vorzüglicher Hochachtung
EG Kostetzky
Ігор Костецький був одним із кількох сотень тисяч людей, вивезених нацистською армією з окупованих східноєвропейських територій і змушених працювати як “остарбайтери”. До війни Костецький був інтелектуалом, який, хоч і народився в Києві, мало усвідомлював свою “українськість” до падіння Карпатської України в 1938 році. Він був залучений до кількох культурних, мистецьких і творчих проєктів та ініціатив. Коли його мобілізували до Червоної армії на початку німецького вторгнення до Радянського Союзу в 1941 році, Костецький вже намагався змінити своє справжнє ім’я, “Іван Мерзляков”, що звучало по-російськи, на псевдонім “Ігор Костецький”, що його він відтоді використовував. Після захоплення Вінниці німецькою армією, німці змусили його працювати редактором “Вінницьких вістей”, німецької окупаційної газети для місцевого населення.
Документи Костецького, видані одразу після війни, свідчать про те, що він начебто не був військовополоненим, коли його вивезли з міста “Winniza” (мається на увазі місто Вінниця) і привезли до Німеччини 8 червня 1943 року. За словами історика Марко-Роберта Стеха, Костецький визвався поїхати замість свого друга. Через транзитний табір у Зості його відвезли до Бохума, де він працював різноробочим на металургійному заводі “Hordel’sche Kruppwerke”. Умови праці на цих заводах були нелюдськими, і кількість загиблих під час такої роботи була надзвичайно великою. Костецький, однак, вижив. Найімовірніше, тому, що нацистська німецька влада знову дізналася про його літературний досвід і вирішила звільнити його від каторжної праці на металургійному заводі, а натомість працевлаштувати в “Vineta Propagandadienste”, спочатку в Берліні, а потім у місті Плауен. Там він, за словами Стеха, обіймав керівну посаду, відповідаючи за видання німецької пропагандистської газети “Дозвілля”, яку мали розповсюджувати серед інших «остарбайтерів» у німецьких таборах примусової праці та на заводах. Видається, він припинив працювати в офісі “Вінети” в Плауені 6 липня 1944 року, і його подальша доля була невідома, поки він “знову не з’явився” в баварському місті Фюрті відразу після закінчення війни. Це запобігло його примусовій репатріації до Радянського Союзу, де його, імовірно, ув’язнили би, депортували або навіть стратили через службу, нехай навіть невільну і примусову, в апараті німецької воєнної індустрії.
З міста Фюрт він потрапив до українського табору ДіПі у Баварії, де нарешті знову зміг висловити власні переконання і, принаймні теоретично, видавати медіа з наповненням, яке дійсно хотів нести у світ, на відміну від пропагандистських газетних дописів.
Сам Костецький, який чомусь іноді записував своє ім’я як “Єгор Костецький”, також писав про досвід страждань як примусового робітника на металургійному заводі в листі до Архівів Арользена (Міжнародної служби розшуку) в 1965 році, де просив надати більше документів у його справі та офіційне підтвердження його минулого як примусового робітника, оскільки це могло би бути враховано в процесі подачі заяви на отримання німецького громадянства.