Лист Василя Стуса до міжнародного ПЕН-клубу від 11 серпня 1976 року

До Пенклюбу

Я, український літератор, репресований у січні 1972 разом з іншими українськими літераторами. Органи КГБ використовуючи жупел українського бржуазного націоналізму і наскрізь сфабриковану “справу Добоша”[1], провели чергову розправу над представниками української інтелігенції і в першій мірі над творчою інтелігенцією. Адже їх ціль знищити ту літературу, яка не вкладається в прокрустове ложе соцреалізму, розправитися з тими літераторами, які рішуче відмовилися бути мовчазними чиновниками на державній службі. Під час арешту мені забрали книжки К. Ясперса, К. Юнга, К. Єдиміда, В. Вовк, Л. Костенко, М. Вінграновського, В. Симоненка, І. Калинця, Г. Чубая, М. Холодного. Сконфіскували рукописи всіх моїх віршів, рукописні поектичні збірки “Зимові дерева”, “Веселий цвинтар”, незакінчені повісті “Поїздка в Счастевськ”, “Щоденник Петра Шкоди”, нарисні варіанти декількох інших оповідань і повістей. Серед конфіскованих речей були около два десятки літературно-художніх статтей, присвячених творчості П. Тичини, В. Свідзінського, Г. Белля, Брехта, Ґете і Рільке, Енценберґа, П. Целяна, І. Базмана, Бобровського. Загально мені забрали около 500 оригінальних віршів, около 10 друкованих аркушів прози, скільки ж публіцистики, около 30 друкарських аркушів поетичних перекладів; окрему велику книжку можна було б скласти з моїх літературно-художніх стеттей.

Практично це значить, що мені забрали все написане мною протягом 15 років літературної діяльности. Тілька мала частина написаного побачила вже світ – адже мені постійно відмовляли права друкуватися.

Вже в таборі я написав декількасот віршів, переклав приблизно 200 віршів Ґете, около 100 віршів Рільке (елегії, сонети до Орфея і т.д.). Сьогодні все написане мною в таборі знаходиться під загрозою знищення. Довгий час мені не дозволяли висилати мої вірші в листах до рідних. Місцева цензура КГБ погодилася з тим, що вірші не мають політичного характеру, але конфіскують їх тільки тому, що вже саме перебування автора в ув’язненні може надати ліричним текстам політичного значення.

Доведений до розпуки похмурною перспективною втратити весь свій літературний доробок за 1973-1976 рр., я проголосив 4 серпня 1976 року політичну голодівку протесту. Все ж таки це нічого не дало. Усі листи з віршами, як і раніше, немилосердно вилучають. Недавно я помістив у листі декілька сонетів П’єра Шарля Бодлера – їх сконфіскували, знайшовши в них “складності”.

Я неодноразово звертався до правлячих інстанцій СССР – це нічого не помогло. Тому я звертаюся до Вас з проханням використати Ваш авторитет для захисту моєї літературної творчости від знищення. Допоможіть мені врятувати мої вірші від вогню!

11 серпня 1976 року
Василь Стус

[1] “Справа Добоша” – операція органів державної безпеки УРСР, що 1972 спровокувала хвилю політичних арештів в Україні. Заарештованими виявилося близько 20-ти осіб, зокрема В’ячислав Чорновіл, Євген Сверстюк, Іван Світличний, Леонід Плющ, Василь Стус. Свою назву “операція” отримала від прізвища громадянин Бельгії українського походження Ярослава Добоша, який у грудні 1971-січні 1972 рр. відвідував Радянський Союз і був затриманий, звинувачений у шпигунстві і висланий. Це затримання стало підставою КГБ провести операцію, метою якої було продемонструвати радянському суспільству, що опозиційні прояви (винними в яких перелічені вище особи були оголошені), нібито, інспіруються націоналістичними організаціями за кордоном і західними спец-службами. Після повернення до Бельгії на прес-конференції для західних медія Ярослав Добош відмовився від свідчень, стверджуючи, що дав їх під примусом. (За матеріалами Енциклопедії Сучасної України)