Я оцінюю цю ситуацію як погану комедію, де просто група клоунів захопила цирк і щось тому подібне. А якщо чесно, то все дуже трагічно і серйозно, тому що наших людей в Києві побили. … Для мене це було дуже особисто [непідписана Угода про асоціацію]. Насправді для мене євроінтеграція передбачає в першу чергу якісні зміни, яких ми не можемо досягнути зсередини, тому пробуємо, тобто намагаємось, щоб поставити, спробувати ззовні притиснути те, що тут потрібно змінювати. Наприклад, для мене особисто це зміни в освіті та науці. … Четвер вечір, коли було ясно, коли було ясно, що не буде підписана Угода про асоціацію. П’ятниця ранок, власне, не підписання Угоди про асоціацію і те, що в Києві наших людей побили. … Четвер вечір, коли тут з десяток людей стояло. Я думаю, що було найяскравіше, це перше, але думаю, що власне дуже символічно, що десять, п’ятнадцять людей, якихось сотень людей можуть дати початок для такого. … Я думаю, що дуже символічно наразі, що це відбувається біля пам’ятника Тарасу Шевченку, тому що неодноразово, власне, оратор зі сцени зверталась до його творчості, цитували, казали, що він на нас дивиться. Може, частково це правда, тому що щось в тому є: саме фраза «Борітесь – поборетесь» пролунала в моїй пам’яті більше десятка раз між нами, між тими людьми, які там.
Чоловік, 19 років, записаний у Львові 3 грудня 2013 року, один з організаторів Євромайдану, помічник коменданта табору
Ну спочатку всі ніби збиралися для того, щоб Янукович підписав Угоду про асоціацію з Європейським Союзом. Але після того, як він цього не зробив, було розігнаний майдан «беркутами» в четвертій ранку з суботи на неділю. Я думаю, що тепер ця акція більше схожа не революцію, яка просто на всього хоче скинути цей режим Януковича, Азарова і всю їхню банду, щоб вони нарешті покинули нашу країну і не заважали нікому жити.
Чоловік, 21 рік, записаний у Львові 3 грудня 2013 року, учасник Євромайдану
Уявіть собі: країна три роки готується до євроінтеграції, а потім за тиждень це все спустити на пси це в принципі. Ну знаєте, це чисто з людських таких гуманістичних бачень – це нереально. Тим більше, народ хоче того, правильно я кажу? Я так само відношуся до тої самої більшості, так само підтримую даний напрямок. … В принципі, львівська мета так само підписання євроінтеграційного договору, відставка президента, відставка уряду. Це все в принципі. Більше інакших напрямків не може бути, но хоча я чув, що в деяких містах захоплюють міські ради, заставляють їх складати свої повноваження. В принципі, наша міська рада працює на людей, такого нам не потрібно робити.
Чоловік, 22 роки, записаний у Львові 3 грудня 2013 року, учасник Євромайдану
Це є заява Азарова, яка була зроблена ним про те, що не буде підписання і помилка нашої верхівки, яка зробила, дала наказ з п’ятниці на суботу в четвертій годині ночі направити «беркут» на студентів, молодь в Києві. … Я думаю, ми і решта людей, весь український народ буде стояти до кінця, до відставки Парламенту і імпічменту президента. Тільки так.
Чоловік, 23 роки, записаний у Львові 3 грудня 2013 року, учасник Євромайдану
Ну зараз, на даний час на Євромайдані за те, щоб молодь прийшла в Євросоюз, щоб була у нас освіта за кордоном, щоб ми були всі як однакові держави Євросоюзу, а не там більше, там менше, чи ще щось, щоб такого не було, щоб всі були однакові.
Чоловік, 24 роки, записаний у Львові 3 грудня 2013 року, учасник Євромайдану
Хочу підтримати Україну. … Ну, тоді ж в понеділок, тому що на вихідних я була вдома. І хочу сказати, що от, наприклад, в селах люди обговорюють дану ситуацію, але не так активно підтримують. Тому коли в мене був шанс, от, коли я приїхала у Львів, я зрозуміла, що варто долучатися. … Ну, я дивилась новини. Скажу, що не було, напевно, такого дуже великого стимулу, тому що немає такого … Коли я приходжу сюди, я бачу настрій всіх людей, я вірю у краще і хочеться підтримувати. Вдома, скажу, що люди, ну, так, люди активно обговорюють, але все-таки залишаються осторонь. … Я хочу жити у вільній країні, де голос народу буде враховуватись. Я хочу, щоб мої діти в майбутньому жили у такій ж вільній і процвітаючій країні. Я не можу знаходитись осторонь. Я, мої батьки зараз працюють, мої батьки працюють вчителями. І ну просто сьогодні лунали такі лозунги за вчителів і лікарів. І я просто хочу висловити свою думку. В мене є велика надія на те, що все зміниться на краще. … Я, ну чесно, не можу передбачити, але маю надію, що з такими лозунгами, як «Разом – сила» і «Разом до перемоги» ми досягнемо бажаного результату. Я сподіваюся на усунення уряду, імпічмент президента.
Жінка, 19 роки, записана у Львові 3 грудня 2013 року, учасниця Євромайдану
Дивне питання [що мотивує мою участь у протесті]. Звичайно, зачистка Євромайдану в Києві. Це показало, ну більшою мірою, справжнє обличчя нашої влади.
Чоловік, 56 років, записаний у Львові 3 грудня 2013 року, учасник Євромайдану та Помаранчевої революції
Ну, на сьогодні, я думаю, оскільки вже асоціацію з ЄС не підписав наш президент, то зараз основна мета – це перезавантаження влади, це відставка уряду, імпічмент президенту і перевибори нової Верховної Ради. Ну, я сподіваюся на позитивний розвиток цих подій, хоча невідомо, чим все це закінчиться, але все ж таки хочу вірити в те, що вимоги, які висуваються, будуть здійснені. Ну, як я вже казала, в мене лише найпозитивніші очікування і сподівання.
Жінка, віком 18-20 років, записана у Харкові 4 грудня 2013 року, учасниця Євромайдану
Это возбудило народ, когда нам голову морочили два года, что мы вот-вот, вот-вот, ожидания и чаяния народа, что мы подпишем ассоциацию с Евросоюзом. Ну вот за неделю нас обломали просто-на-просто, это воспринял от мало до велика, как люди там живут за границей, и как тут живут. Потом событие, которое случилось, это просто… мы кормим милицию, и «Сокол», и «Беркут» и всех, всех, всех, они живут на наши, как говориться, «податки», налоги и они нас же бьют – вот это что самое ужасное, и бьют нещадно. … Мне хочется, чтобы больше ни одной капельки крови не пролилось, упаси Господи, чтобы не то, что крови, хочется, чтобы сменили правительство, которое работает третий год в ручном режиме, а наш Президент чтобы немножко ума набрался и думал своей головой.
Жінка, 55 років, записана у Харкові 4 грудня 2013 року, учасниця Євромайдану та Помаранчевої революції
Ну ці події, звичайно, які сталися в країні. Це, що трапилось і з асоціацією, і з цим побиттям. Це звичайно ж. …Звичайно, це непідписання і розгін. Це основні. Ну це ж як запал людей. А причина ж, то це, що в нашій країні за останні 20 років твориться. Це дійсно причина в цьому. …Я вважаю, що це захист суспільної гідності. Я б так сказав. Це найголовніше. Бо все інше, воно буде, якщо буде ця гідність… Ну не тільки [напад «Беркута» спонукав]. Звичайно ж, не тільки. Це ж як наслідок. А якщо брати все, все, що твориться в країні теж. Бо це ж одне і те ж, я вважаю. Ніякої відмінності, щоб нібито в Харкові він робив щось інше. Це ж все всі знають. Це ж по всій країні це робилось.
Чоловік, 41 рік, записаний у Харкові 4 грудня 2013 року, активний учасник Євромайдану та Помаранчевої революції
Трудно сказать [что мотивировало]. Собственно, само событие вызвано неподписанием, поэтому люди и вышли. Они хотят нормальной жизни, европейской. … Конечно, оптимальный вариант – это смещение правительства, смещение президента, выборы. Мы рады, но мало вероятно, что это будет. Мне это не мешает приходить сюда.
Чоловік, 60 років, записаний у Харкові 4 грудня 2013 року, учасник Євромайдану та Помаранчевої революції
Першою причиною було те, що наш Президент відмовився підписувати угоду з Євросоюзом, це була ніби остання крапля. А загалом, ми вже стоїмо не так як за Євросоюз, як за справжню незалежність України, бо цих двадцять два роки, чесно кажучи, мало що змінили і ми далі почуваємося рабами режиму. … Наприклад, коли ми збираємося згадати жертв Голодомору, чи жертв Крут, чи щось інше, концерт на День незалежності – не скажу, що це подібні акції, але всякі такі патріотичні акції намагаюся підтримувати, але зазвичай це одноденний – вийшов, згадав, показав, що ти пам’ятаєш і пішов додому. Тут такого досвіду, як цього разу, в мене ще ніколи не було. …Київ – столиця, серце України, і там потрібна найбільша підтримка наша. І хочеться бути в центрі тих подій, хочеться теж залишити слід в історії, тобто не кажу, що помітний слід, але для власних, потім дітям, нащадкам сказати про те, що «от, ми будували країну!». …Скинути владу, здобути нову владу, ідеальної не буває, все рівно хтось буде проти, але з якою принаймні президенти інших країн зможуть домовитися і ми зможемо підписати угоду з Євросоюзом.
Жінка, 25 років, записана у Львові 4 грудня 2013 року, волонтерка Євромайдану
Обурюють страшенно політики. Обурюють ті теперішні обіцянки одного, роблячи іншого. Найбільш обурили, звичайно, це насильницькі дії проти мітингувальників. Іноді бувають такі скептики, які зневірились у всьому. Але я абсолютно переконую. Більшість підтримують, звичайно. …Основна мета: показати, що українці – сильна нація, що не можна постійно знущатись над ними. Тобто, що Україна може показати, яка вона є насправді. Не політики, а люди!
Жінка, 27 років, записана у Львові 4 грудня 2013 року, учасниця Євромайдану та Помаранчевої революції
Сумніву не було, спонукала моя громадська позиція, яка є повністю протилежною до позиції наших політиків та до нашої влади. Основна мета протесту – це повалення пануючої псевдо-влади, яка є «прокремлівською», а також здійснення наших мрій та мети. Мої сподівання – повалення діючої влади, вхід України в ЄС та прихід нових особистостей попри все те, що наша опозиція показує, яка вона є класною. На мою думку, потрібно в політику пускати нових людей, які щойно закінчили ВНЗ, які ще не є зіпсовані владою, популярністю, потрібно шлях давати молодим людям, які хочуть щось зробити для своєї країни. На мою думку, потрібно в Україні запровадити єдиний тоталітарний пронаціоналістичний режим, який би спрямовував пропаганду українських цінностей, а не тих цінностей, які нам диктує Кремль.
Чоловік, віком 18-23 роки, записаний у Львові 4 грудня 2013 року, активний учасник Євромайдану та «Свічки пам’яті»
Мета протесту? Просто скинути владу, щоби переформувати, переформувати, просто скинути діючу владу і доповнити новими, можливо, навіть студентами. Чом би ні? Розвиток подій… потрібно не відступати і дальше тримати цей курс, тому що якщо ми знов відступимо, то третій шанс може бути вже… людям просто ввірветься терпець і там вже буде просто радикальність. Тобто це вже не буде мирні акції, це вже буде просто силове якесь пролиття крові… Я готовий до кінця, завжди. Хотілося б все, як у європейських демократичних країнах, при такі ситуації уряд подає у відставку, і ніхто, і ніхто над тим не заморочується, а в нас – як ті реп’яхи поперекошувалися в тих кріслах і сидять.
Жінка, 29 років, записана у Львові 5 грудня 2014 року, учасниця Євромайдану
Це моя справа честі. Я – оптиміст. І я бачу, що нам. Ми будемо молитися і нам Господь допоможе перебороти сьогоднішню владу і ми будемо такою державою, про яку ми мріяли! Основна мета – це змінити наше керівництво.
Жінка, 56 років, записана у Львові 5 грудня 2013 року, учасниця Євромайдану та інших акцій з 1990 року
Поштовхом було це те, що наше студентство було пасивним. Ми хотіли долучити перш за все студентство, так я студенти у всі часи були рушійною силою тому, і на даний момент, в принципі перешкод не було. … Це рішення було зразу, просто ми намагалися сконсолідувати людей, щоб вони відправились у Київ, тому що в Києві основний центр подій. … Мета протесту – показати нашій «високоповажній» владі, що люди сконсолідувались. Це є крик народу. Як на мене, то це донести до влади те, що ми тут і будемо стояти, поки вони не приймуть наші рішення. Перш за все, це є те, щоб люди, які є на Євромайдані, допомагали один одному. А основною кінцевою метою є те, що уряд, який зараз ми намагаємось, щоб розпустили Кабінет міністрів і Парламент; те, щоб вони нас почули, прислухались до народу, якому вони служать.
Чоловік, 18 років, записаний у Львові 6 грудня 2013 року, один з організаторів Євромайдану
Власне, ми тут, в Варшаві, не так протестуємо, як ми підтримуємо тих людей, які протестують в Україні. І, власне, виражаємо свою підтримку тим прагненням українців, бо ми, будучи за кордоном, бачимо, що те, як прагнуть жити люди в Україні, це є певним чином ліпше, ніж є на сьогоднішній момент. І те, що відбувається під Посольством України в Варшаві, це є той мінімум, який ми зі своєї сторони можемо вкинути в цю загальну справу. Я думаю, що в ці дні жоден українець не може стояти осторонь цих подій, які відбуваються, власне. І насправді не потрібно шукати якихось таких мотиваторів, не знаю, o charakterze такого типу надзвичайного, та. Тобто кожен розуміє, що ми хочемо, і кожен розуміє, що, виходячи, ми таким чином вносимо свою ту маленьку частку в поліпшення життя в Україні. Я не думаю, що знайдеться хтось здорово мислячий, хто би не хотів жити краще, правда? … Як громадянин, як людина, яка відчуває свій певний зв’язок з Україною. Моя роль є висловлення просто своєї громадської позиції. … Основна мета Євромайдану, коли все починалося, я вже про це, до речі, згадував, то починалося це все як акт чи таке підтримка європейським стремлінням України. Насправді зараз це вже такий майдан протесту. І основна мета Євромайдану, і основна мета ту, яку декларують політики, я думаю, що вони десь в певних своїх речах трошки розходяться. Насправді все буде залежати від наступних кількох днів. Як говорив на зустрічі маршалок сенату, «потрібно сідати і домовлятися». Тут немає жодних альтернатив. Я, наприклад, є противником якихось таких кардинальних розв’язань, кривавих сценаріїв і так далі. Я вважаю, що все повинно знаходитися в площині компромісу. Я сподіваюся позитивного розвитку подій. Як я вже сказав, що я вважаю, що він має знаходитися в площині компромісу. Люди між собою, люди… точніше, не між собою, а люди взагалі зробили свою справу, вони вийшли і вони показали, чого вони хочуть. Вони дали цей козир в руки опозиції, а далі справа за лідерами опозиції – сідати і домовлятися, тут інших варіантів як би немає.
Чоловік, 23 роки, записаний у Варшаві 6 грудня 2013 року, учасник Євромайдану та Помаранчевої революції
Що спонукало? Ну, подивіться, що зараз відбувається навкруги, і Ви самі зможете відповісти на це запитання. Крім того, що Україна зараз знаходиться в тяжкому економічному стані, політичному, влада взагалі зараз знахабніла повністю. І підтримувати на сьогодні ті дії влади, непослідовні зовсім, які вона зараз кроки робить, я вважаю, це просто ганьба. Скажімо так, майданівськими кричалками: «Ганьба!». … Основна мета протесту, все ж таки, на мій погляд, – це протест проти влади, перш за все. Бо ця влада, вона дуже себе «гарно» в лапках показала за останні роки. Вона довела в принципі Україну до кризової економічної ситуації, вона непослідовна. Вона спочатку готує почву в умах, скажімо так, пересічних громадян, що треба євроінтегруватися, а потім на фінішній прямій вона сходить з дистанції і каже: «Для чого нам ця євроінтеграція? Ми взагалі от, ми…». Я цього не розумію, і якщо ця влада робить такі непослідовні кроки, якщо вона не розуміє економічної, економічної ситуації в країні – то для чого така влада нам потрібна на сьогодні? Але ж я, як я і казав, я не підтримую і дії опозиції системної, бо вважаю, що для них це лише платформа для подальшого передвиборного процесу. І, на жаль, це так. На мою думку, підкреслюю. … Перш за все, я хочу знову підкреслити, що події повинні в моєму розумінні розвиватися лише мирним шляхом в рамках правового поля, але воно, всі ці події не повинні виродитися в якусь суто культурну акцію, от, тобто в якісь концерти там і хороводи. Це, на маю думку, теж неправильно. Все ж таки побажання: якщо, скажімо так, ми зараз шукаємо або нового лідера в країні, який зможе очолити дійсно ці процеси, і мені б хотілося, щоб все ж таки серед, знову ж таки, серед громадян України, от, пересічних громадян… Звичайно, ми не зможемо влізти у велику політику, але все ж таки люди, громада повинні сказати своє слово. Бо якщо вони довіряють, скажімо так, на виборах і віддають вибір своїм партіям політичним або окремим кандидатам на виборах свої голоси, вони повинні розуміти, що якщо ми їм віддаємо ці голоси, то люди, яких ми обираємо, повинні відповідати за те, за своїх виборців, скажімо. А на сьогодні це, на жаль, цього немає. І, можливо, Україні просто потрібен новий лідер опозиційний, який не буде не підтримувати ані владу, ані системну опозицію. Ну, це, знову ж таки, моя думка. І ще одне з побажань все ж таки, щоби пересічні громадяни, знову ж таки, це на мій погляд, найбільш шанована, найбільш шанована громада людей, от, повинні більш об’єднуватися, більш обмінюватися інформацією. Вони повинні більш інтегруватися, скажімо так, підтримувати горизонтальні зв’язки. І це, і це буде, мабуть, головне досягнення цього Євромайдану, на мій погляд.
Чоловік, 34 роки, записаний у Харкові 7 грудня 2013 року, учасник Євромайдану та Помаранчевої революції
Справа в тому, що мені не все рівно те, що відбувається в Україні. Навіть дуже не все рівно. Перш за все там, в Києві знаходять мої батьки, вся моя родина, мій брат, всі мої друзі. І коли я побачила тридцятого листопада інформацію в Інтернеті, що відбувалося. І я знала, що вечір перед тим мій брат знаходився на Майдані. І я не знала, чи він поїхав вночі звідти, чи ні. Виявилося, що він поїхав ввечері перед тим. Я в цей день, чесно кажучи, дуже плакала цілий день. Я, можливо, це трохи заемоційно сприйняла і відповідно зрозуміла, що потрібно щось робити. І, будучи тут, принаймні якимось чином можна долучитися до цих акцій. І цікаво, що я якраз їздила в Україну за візою з 14 по 24 [листопада]. Власне, 24, коли оголосили уряд Азарова, що він відмовляється підписання. То якраз почали збиратися ці стихійні майдани. Я там була на майдані. А коли була наймасовіша акція, я, власне, була в літаку між Києвом і Варшавою. Приїхавши сюди, я вже знала, що починаються збиратися люди. Ну от, власне, потім було все більш-менш стабільно. Ну всі чекали, що відбудеться на саміті 29 [листопада], всі вірили, що підпишуть. Все було чудово і так далі. От ну і, власне, коли відбулися всі ці події, я дуже переживала і пробувала зробити щось звідси. Мені це здавалося дієвими. …Визначальними були дві події: перше – це непідписання, власне, угоди і друге – це розгін Євромайдану в 4 ранку 30-го листопада. І, власне, друга ця подія, наскільки вона б не була трагічною і неприйнятною і краще б вона не відбувалася, але вона спровокувала мільйон людей, які вийшли наступного дня. Пан Янукович став таким об’єднуючим фактором для Сходу і Заходу і відповідно ця подія настільки обурила всіх, що вона стала вирішальною у цій революції. Воно з того моменту почало бути революцією. Той Євромайдан – ну посиділи би пару днів і розійшлися. Там були не були щось би там всі посумували, от. А після того, що відбулося, вже ніхто не міг бути спокійний і Євромайдан вже почав бути Єврореволюцією. Найголовніша мета – скинути ту владу, яка зараз є. і відповідно, отримати нову владу. Яку? Ніхто до кінця не знає. Ту владу, яка не зможе застосовувати подібні речі насильства і, власне, буде підтримувати ті європейські цінності, про які говорили, підпише угоду про асоціацію, поки ЄС ще чекає. Спочатку Євромайдан збирався на підписання, потім коли не підписали проти пана Януковича і уряду Азарова, які це зірвали. Потім абсолютно на відсотків 90 вони збиралися проти насильства існуючої влади, усіх тих речей, які стають неприпустимими у разі європейського вектору руху.
Жінка, 25 років, записана у Варшаві 7 грудня 2013 року, учасниця Євромайдану та Помаранчевої революції
В принципі, скажу так, що коли була просто протест стосовно того, що ми не підписали євроінтеграцію, ну, тобто уряд, я була якось більш-менш згодна, але не збиралася брати участь. Але після того, як з п’ятниці на суботу «Беркут» розігнав студентів, то я вирішила, що вже не час мовчати, і треба висловити свою власну позицію стосовно цього. Вирішила брати участь, бо хочу підтримати народ, і вважаю, що побиття людей та кров – це не нормально для європейської країни. Тобто усілякі протести, усілякі інші погляди людей можна вирішувати не кров’ю. Тобто я б дуже хотіла поїхати в Київ та підтримати, але так, як я дівчина, ну, я трішки не можу, от. …Мета, ну, я думаю, що спочатку це було підписання євро, тобто, угоди з Євросоюзом, але я думаю, що зараз це відставка всього Кабінету Міністрів та Президента.
Жінка, віком 25-34 років, записана у Харкові 7 грудня 2013 року, учасниця Євромайдану та Помаранчевої революції
Препятствий никаких [для участия в Евромайдане]. А какие у меня могут быть препятствия? Никаких. Почему я решила присоединиться? Это даже не как протест. Я не могу назвать это протестом. Я могу это назвать словом своей позиции. Почему? Тому що мій тато зі Львова. Мама моя из Белгорода. Ну, я же не могу разделиться попалам? (сміється) Вот, поэтому никто никого не разделял. Это, в принципе, дробление нашей ментальности выделяет суть для себя лично. По сути, получается что? Выразить позиции не против, я не против, я не против России, я не против ЕС и не за Россию, и не ЕС. Я за свободу украинского народа, который стоит очень долго на коленях в рабской сознания. Рабское сознание нужно понять, нужно людям понимать. А у нас есть страхи. Страх остаться без денег… Дальше – формы участия и опыт. Чи доводилось Вам брати участь у схожих акціях? Так, когда была Оранжевая революция я была в первых рядах, за что по морде неоднократно получила. Высмеивали меня односельчане. Ну, теперь они могут смотреть спокойно «95 квартал».
Жінка, 45 років, записана у Харкові 7 грудня 2013 року, учасниця Євромайдану
Не виникало сумніву [щодо участі], цей безпредел треба якось ліквідувати. … Дуже жалко дітей, дуже несправедливість велика в країні, ну і розумієш, що щось треба робити, кардинально змінювати. В мене вже давно були такі переконання, що Україна повинна кудись рушити, а не двадцять років стояти на місті, це однозначно. Я була в країнах Європи, у трьох країнах – дуже гарно, дуже культурно, дуже цивілізовано, хочу, щоби Харків був таким же, європейським містом. … Ну, більшість парламенту, вона корумпована і її з місця не зрушити, тільки народ, який вийде на площі, от, щось змінить. Я не знаю, побоюються наші, як його, влада, чи ні, але щось повинно бути, щось змінитися на краще для нас, простих людей. … Хотілося б, щоб добре, хотілося б, щоб добре, щоб народ був, йшов до прогресу якогось, до майбутнього гарного, а не знову в совок, пробачте.
Жінка, 55 років, записана у Харкові 7 грудня 2013 року, учасниця Євромайдану
Перешкод або сумнівів ніяких у мене не було, тому що взагалі-то мені подобається курс євроінтеграції, я вважаю його найбільш вірним зараз. А також тобто я не голосував за теперішню владу і ставлюся до неї, тобто вона мені зовсім не подобається, своїми діями та взагалі, що в нас така влада в наші країні. … Ну взагалі-то, головною ключовою подією, якби була…різкий розворот нашої влади, як вони заявили нашій країні, що порушуючи тим самим Конституцію України тим, що призупиняють процес на невизначений час євроінтеграції і відбувся як розворот на 180 градусів в іншу сторону, тобто взагалі виявився ключовим моментом.
Чоловік, віком 18-25 років, записаний у Харкові 7 грудня 2013 року, учасник Євромайдану та Помаранчевої революції
Я регулярно спостерігаю за групами «ВКонтакті», такі, як «Ми патріоти України», а також дивлюсь новини. І я дізналась десь у 20 числах, що наш уряд відмовляється підписувати асоціацію з ЄС раптово так, після шести років співробітництва. Мене це дуже обурило, тому що декілька людей за мене вирішують, куди мені іти, і також вони порушили Конституцію, тому що у нас у статті написано, що у нас євроінтеграційний напрямок – це мене обурило. … Так, порушилась Конституція і мої права, і це мене не задовольняє. … Я зрозуміла: а хто, крім мене? Зараз або ніколи, треба стояти за свої права. … Я вважаю, що перше, коли президент спочатку зробив заяву, що він не буде підписувати разом з Азіровим, потім – коли президент безпосередньо не підписав цю асоціацію, потім – коли побили наших людей – це найключовіші моменти, які, я вважаю, піднімають наше суспільство знову і знову. … Основна мета – це імпічмент Януковича, це відставка уряду от і прихід до влади нарешті тих людей, які відображають настрої реального суспільства … Мені хотілося б, щоб розпустили, розігнали всі українські органи, які зараз є представлені ментами, «беркутами», я от хочу прозорість реформ, судової системи також прокуратури, хочу нарешті, щоб усі дотримувалися конституції, а не виворачували її на свій бік, щоб кожний громадянин мав можливість розвиватися так, як він цього забажає, в рамках закону, звісно. Також щоб він мав гідний рівень життя, мав можливість заробляти.
Жінка, віком 18-25 років, записана у Харкові 8 грудня 2013 року, учасниця Євромайдану та Помаранчевої революції
Я дізналася особисто від наших студентів, які почали йти на Майдан в цей самий вечір, коли уряд сказав, що відмовляється від курсу Євроінтеграції. Тоді я вболівала разом зі своїми студентами. Якось сидіти пасивно вдома не було бажання, а було бажання піти сюди, не знаючи, чи це щось дасть, щось змінить, але були якісь внутрішні відчуття, що потрібно вставати і виходити. Сумнівів не виникало. … Основна ідея протесту проти нашої теперішньої влади, проти узурпаторства Росії, і небажання йти в те ярмо, яке ми мали колись, яке пережили наші батьки, дідусі, бабусі. Я сподіваюся на позитивний розвиток, хотілося б, щоб змінилася наша влада, можливо, це нереально, але все-таки.
Жінка, 28 років, записана у Львові 8 грудня 2013 року, учасниця Євромайдану та Помаранчевої Революції
Я смотрю, естественно, новости и когда это был еще Евромайдан времен просто Евроинтеграции, то я достаточно нейтрально относилась и активного участия не принимала. Когда ми все увидели в новостях те страшные картины разгона мирных демонстрантов, мне кажется, любой нормальный человек просто не может оставаться в стороне от этого и молча это терпеть, потому что, если мы молча это стерпим, то нам с этим жить до конца. … Это борьба против коррупции, против вседозволенности власти, борьба за свои права гражданские, за справедливость, за то, чтобы мы могли ходить по улицам не боясь, чтобы депутаты, сбивая на пешеходных переходах людей, все-таки несли за это ответственность, и для того, чтобы эти события кричащие народ перестал понимать как что-то само собою разумеющиеся, когда никто не несет за это ответственности. … Чтобы людям удалось все удержать в мирном, вот в таком вот правильном русле, вот когда все друг другу помогают, и вот такая одна цель, а не какие-то партийные лозунги, а Украине.
Жінка, 25 років, записана у Харкові 8 грудня 2013 року, учасниця Євромайдану
Тому що я хочу жити в європейській країні, хочу, щоб мої діти жили в європейській країні. … Після того, як побили студентів в Києві. …Ну з настроєм покарати, звичайно, винних, тих, хто бив дітей. А ні, нічого не змінилося. За те, щоб винні сиділи в тюрмі, а щоб невинні – на волі. Ніяких «за», ніяких «проти» не було [щоб долучитися до протесту]. Було тільки питання часу, роботи і компанії, скажімо так.
Жінка, 31 років, записана у Харкові 8 грудня 2013 року, учасниця Євромайдану
Какие могут быть сомнения участвовать в процессе? Ну, я же уже сказала раньше, что я нормальный человек, и я не хочу, чтобы били моих детей и внуков. Я хочу, чтобы они жили в нормальной стране. И все, поэтому я вышла.
Жінка, віком 33-34 років, записана у Харкові 8 грудня 2013 року, учасниця Євромайдану
Как-то я все время в нем, не надо было решения никакого принимать, меня все время возмущают позиции и вообще положение Украины в этом мире, меня постоянно возмущает, мой отец был репрессирован, боролся еще со сталинской властью. … Особисто мне, чтобы дети били счастливы, мне евроинтеграция – изменение законов, которое будут работать на людей, но не на правительство, есть надежда что мы все-таки будем государство для нас, а не мы – для него. …Особисто мне, что мне – 64 года, что мне больше надо, чтобы детям было хорошо.
Жінка, 64 років, записана у Харкові 8 грудня 2013 року, учасниця Євромайдану
Я вирішив, бо це моє внутрішнє почуття, що я повинен бути тут, що я повинен підтримати мою державу, підтримати Україну і так далі. … Я вважаю, що саме я потрібен тут, що якщо не я, якщо не ми всі тут зібрались, бо майбутнього в України не буде. … Ключовими для Євромайдану стали, звичайно, то перше грудня, коли «беркутівці» знущалися з нашого народу і ми саме для цього прийшли сюди. І доказати те, що українці, ну вони є нація, котра постоїть за свої права, ось, і за свою державу.
Чоловік, 20 років, записаний у Харкові 8 грудня 2013 року, учасник Євромайдану та Помаранчевої революції
Я просто кажу такі прості, банальні речі – так жити далі не можна, це той «безпедел» і те, що відбувається, той ешелон для корупції, який відбувається, та й не тільки корупції – взагалі приклад цієї влади, так, як вона себе цинічно, нахабно веде по відношенню до держави, до власних громадян незалежно, де вони живуть – на Заході чи, наприклад, на Донбасі. Я був у Луганську і Донецьку не так давно і в Дніпропетровську, проїхав буквально три дні назад, я б не сказав, що там більшість людей в захваті від цієї влади, там привілеї для цих регіонів, вони підтримували, я не бачу. Це просто ганьбить, ця влада, власний народ і саме страшне, що вона приймається це за належне … Те, що відбувається, наприклад, зараз, то я вважаю, що це добре. Народилась певна категорія нових громадян України, які не хочуть миритись з тим «произволом», скажемо так, який відбувається зараз в державі, вони активно вийшли на протести, ми можемо бачити, що Євромайдан почався з студентів, досить символічно. Студентство, люди які переважно народились в Незалежній Україні, в 1991му, ну і поїхали туди.
Чоловік, 27 років, записаний у Харкові 8 грудня 2013 року, учасник Євромайдану у Дніпропетровську і Помаранчевої революції
[Долучилася до протесту] Після побиття студентів в Києві, тому що серед цих 35 осіб, які були затримані, був син моїх дуже добрих друзів, ровесник мого старшого сина… Це вже, це насправді була та остання крапля, яка переповнила, напевно, не тільки мене, а багатьох людей. … Мені здається, що це очевидно…ми всі хочемо жити в нормальній країні. У нас всіх є діти і ми не хочемо, щоб вони кудись їхали з цієї країни, щоб вони жили в нормальній країні, тут в нас на своїй землі. … В мене навпаки було таке бажання, щоб всі люди про це дізналися. Я проводила розмови зі своїми студентами, я просила їх хто може їхати, хто не може, щоб приходили сюди яким чином, таким чином, щоб підтримували те, що відбувається в нас в Україні. Нема жодної людини, яка би не підтримувала. Хто як може, так і підтримує. Мій чоловік зі своєю сестрою і мамою зараз є в Києві на Євромайдані. … Ну звичайно, велика подяка студентам, які підняли весь цей рух, коли не була підписана угода. За це їм велика шана і подяка. А дальше просто це обов’язок кожної людини в цій країні долучитися і підтримати. В першу чергу, вже навіть не те долучення, долучення це звичайно йде до Європи, це дуже вагома річ, але те, що ми повинні жити в нормальній країні. … Тільки однозначно, що ми маємо перемогти. Ці всі вимоги майдану повинні бути виконані. Нам просто нема дороги назад. Бо це буде просто бандитська країна. Це будуть репресії. Ми всі не виїдемо. Я, наприклад, не хочу виїжджати з цієї країни, хочу жити тут. І я розумію, що в нас тільки один розв’язок тих всіх подій може бути – тільки перемогти!
Жінка, 35 років, записана у Львові 8 грудня 2013 року, учасниця Євромайдану
Я працюю в благодійні організації, разом з дітьми з інтернатів, дитячих будинків. Я прийшов сюди для того, щоб відстояти право цих дітей, інших дітей жити у кращі країні, ніж воно є зараз.
Чоловік, 29 років, записаний у Львові 8 грудня 2013 року, учасник Євромайдану та Помаранчевої революції
По-перше, побиття дітей. Відмова від Євроінтеграції. … З яким настроєм [долучився]? З позитивним настроєм, що перемога буде за нами. Треба просто владу брати в свої руки, робити студентські комітети, щоби вони перебирали владу в свої руки. Так само, як зараз в Києві зробили замість мера, вони зробили свій комітет, і беруть владу в свої руки. Треба по всій Україні робити. … Як саме [долучаюся]? Ходжу на мітинги. Ну, у Львові тут такого протесту та якби нема, тут все мирно. От в Київ треба їхати і долучатися до протестів. … Визначальним – то сам той процес, що люди застрайкували, замітингували. Ото саме головне, що почався рух. Бо ніби сказали, що ніби все пропало, що люди сплять. Навіть багато політиків говорило, що все пропало, ніхто не встане. Але люди повстали, люди бачать таке. Героя Слава!
Чоловік, віком 36-55 років, записаний у Львові 8 грудня 2013 року, учасник Євромайдану
Я не могла не долучитися, оскільки я активно займаюся аналізом політичної ситуації в Україні, слідкую за політичною ситуацією України, пишу тут політичні аналізи. І крім того свого професійного зацікавлення – особисте: паспорт у мене український, я голосую в Україні, вибираю український уряд. Відповідно, мені не байдуже, що діється в Україні, що діється не тільки в політичному плані, а й в суспільному. … [Прийняла рішення долучитися до протесту] З першого дня київського майдану, в четвер, власне, тоді, коли з’явилася постанова Кабінету Міністрів, ми в «Фейсбуці» списалися, занепокоєні тією ситуацією. Безперечно, що більшість з нас, скажу так, не очікувала, не очікувала того, що уряд може підписати, тобто Президент може підписати асоціацію, але рішення уряду було поза його компетенціями. І обурило в черговий раз те, що в Україні так легко ламається право. … Ну, безперечно, я би хотіла, щоб ці всі вимоги Євромайдану, які зараз звучать на кожному кроці: відставка Президента, відставка Кабінету Міністрів, навіть перевибори Верховної Ради – аби вони здійснилися. І зрештою, щоби ця зміна влади прийшла зараз, бо, можливо, ми не зміним відразу систему, але принаймні та система, яка існує зараз, не зможе, скажем так, більше закрутити нам ці свободи слова, ці свободи, які ще в нас є, яка не зможе дальше більше їх нищити.
Жінка, 33 роки, записана у Варшаві 12 грудня 2013 року, одна з організаторів Євромайдану та учасниця Помаранчевої Революції
Ну, не можна це пояснити якимись словами, це просто поклик душі, серця, що треба [виходити]. Ти мусиш йти туди, бути разом з народом. Хоча за кордоном, далеко від місця подій, в такий спосіб бути солідарним, підтримати і показати також людям, які живуть тут, це поляки, що така проблема є і перш за все йшлося про те. … Зараз я думаю, що основна мета – те, щоб відбулася якась зміна в владі, або якщо навіть не дійде до зміни в владі, то щоб влада звернула увагу на народ. Я все ж таки надіюся, що буде створений новий уряд, або ще краще було б, якби були перевибори і в парламенті і перевибори президента. В моменті, коли відбулася революція, потрібна докорінна зміна цієї ситуації, зміна цілої системи. Тому що вона залишилася такою, як була 10 років тому. Може, не в 100%, але в 50%. Я надіюся, що дійде до порозуміння, дійде до порозуміння між владою і, перш за все, президентом і опозицією, і я маю надію, що вони домовляться або про відставку уряду, про перевибори. Є важливим, щоб були перевибори, але наразі вони неможливі. Ну, з того, що я бачив, я думаю в моменті, коли влада намагається залякати або зневірити людей, так як це відбувалося з тими самими студентами, коли вночі розбирали барикади, це все більш обурює народ. Це ще більш ставить їх в позицію проти влади. В такий спосіб народ стає все більш радикально налаштований. Я знаю, що сьогодні з Варшави виїжджає автобус на підтримку Євромайдану в Києві, він також буде забирати кілька людей з Любліна, моїх друзів. Ми також збираємо допомогу. Продукти харчування, одяг, в міру можливу фінансову допомогу. З того, що я бачив, з того, що я спостерігаю, що люди налаштовані стояти до кінця, до того, поки влада не піде на перемовини, не піде на поступки мітингувальникам. І якщо протести будуть продовжуватися далі, то наступної суботи я маю надію, що також долучуся до протестувальників. … Для мене результату немає, може, це звучить банально, але коли я приїжджаєш додому і бачиш, в яких умовах змушені жити люди, ця корумпована система, чесне слово, сльози на очах. Приїжджаєш додому, знаєш, що це твоє, рідне, тебе чекає сім’я. В мене вона велика, в мене 12 братів і сестер, і батьки, і це більше болить, тому що хотілося б повернутися в свою державу, добре жити, хотілося б працювати, мати достойну зарплату, мати нормальні умови пересування по Європі і більше стандартів. Тим часом, в Україні є поділ на олігархів, середнього класу як такого немає і люди змушені існувати – не жити, а існувати. Від заробітної плати до наступної, від пенсії до пенсії, від соціальної допомоги до соціальної допомоги. І для мене є важливим, щоб народ відчув нормальний рівень. Щоб людина з такого села, щоб вона відчула, що є якісь зміни, що вона може дозволити собі набагато більше, ніж на пенсію, на зарплату купити, може кудись поїхати відпочити, може піти до лікаря і не мусить давати йому хабаря… І ставлення політиків до людей, до простого населення. Щоб вони не маніпулювали народом, що мовляв, ми платимо стільки гривень на місяць, і в такий спосіб люди просто не мають всередині, бо люди якщо не мають роботи, він бере дітей і робить все можливе, щоб заробити якісь гроші і вина влади, щоб змусити народ до чогось такого. Це, напевно, найбільший гріх, який влада могла допустити. Маю надію, що ця ситуація, яка зараз склалася в Україні, якою б вона не була, я думаю, що народ України витримає і виграє її, маю надію, що виграє її. Ні політики, ні «Партія Регіонів», ні президент, ні жодна інша політична сила, а саме народ. Простий народ. Той, який вийшов, або просто підтримав молитвою, тих хто мітингує. І якщо все буде добре, то 21 числа я буду повертатися в Україну на Різдво, якщо ситуація в Україні буде такою, як і зараз, то думаю, що мої дії будуть активні.
Чоловік, 22 роки, записаний у Любліні 12 грудня 2013 року, учасник Євромайдану
Взагалі, коли наш президент не підписав умови про Асоціацію з ЄС, я якраз була в Луцьку. Так як я живу вже пів року в Любліні, а Люблін – це Польща, а Польща є країною ЄС. Так би мовити, вона на багато кроків швидше пішла вперед від України, то я маю певне бачення того, як можна жити і як треба жити, хоча Люблін – це ще не Німеччина, не більші польські міста. Все тільки починається, бо це прикордонне місто, тут дуже багато українців, тобто людей зі сходу – Білорусія, Росія, Україна. Тому мене найбільш обурив той факт, що не підписали. Тому я, звісно, як і всі українці нормальні, свідомі, які бували за кордоном, які розуміють, в якій країні ми живемо, які хочуть кращого життя, кращих цінностей, хочуть поваги до себе з боку влади, з боку інших таких подібних речей. Я підтримала першу акцію, яка була в Луцьку, тоді було дуже мало людей, дуже мало десь 20… Але ні, я збрехала, це було тоді, коли Янукович сказав, що кабмін дав інформацію, що не підпише, це було ще тоді, 21 листопада і, відповідно, я прийшла підтримати людей, які там стоять. Також висловити свою позицію, збирала підписи тоді, це моє особисте прагнення і бачення, тому що я хочу, щоб Україна йшла вперед, щоб українців цінували і за кордоном, і в себе. Щоб українці самі себе цінували і розуміли, що вони можуть багато і що саме ми можемо змінити щось самі, а не чекати, поки хтось зверху, наші олігархи, влада і інші подібні люди, вони нічого для нас не зроблять, вони тільки для себе зроблять добре, а люди повинні думати самі за себе. Звісно, в мене були певні скептичні погляди на те, бо я не вірила спочатку, що з цього щось буде. В це не вірив багато хто, в багатьох людей був певний скептизм певний до таких подій, але тим не менш я подивилася…Був ще в мене скептизм до того, що більшість моїх друзів, знайомих, з якими я спілкуюся, яких я поважаю. Вони взагалі нічого про те не знали, тобто вони тим не цікавляться. Тобто я за кордоном, не так далеко за кордоном України, як США, Бразилія чи ще десь. Тобто вони взагалі не цікавляться суспільним, політичним життям України, їм байдуже до таких речей. І мене обурив той факт, що їм байдуже. Як їм байдуже, то чому має бути байдуже мені, тому що я прийшла висловити свою позицію, побачила, що на другий день прийшло вже більше людей, більше молоді, не тільки молоді, активні люди, але й інші люди почали приходити. А коли вже 24 листопада в Луцьку зібралося кілька тисяч людей, тоді я вже зрозуміла, що якщо вже в Луцьку стільки зібралося, бо це був нонсенс для нашого міста. Тому я вже подумала, що далі, можливо, щось буде. Потім ті всі події, які спровокували таку масовість на всіх акціях і в кожному місці. … Нині на Євромайдані стоїть кожна людина за повалення режиму Януковича і за те, аби Україна рухалася до Європи, а не поверталася в Росію, в село. Тобто кожна людина стоїть саме за це. Кожен стоїть сам за себе і за майбутнє своє і своїх дітей, внуків і так далі. Подальші дії? Ну для мене це взагалі питання, яке я кожен день собі ставлю. Що буде далі? Я не можу сказати, що буде далі. Це в руках, я не знаю, Бога, людей. Я не знаю, чесно, що сказати, я постійно це запитую в своїх друзів, ми обмінюємося думками. В кожного якийсь такий тупік, бо я не знаю, що буде далі. Чесно кажучи, як сказав Положинський: «Мене наша опозиційна сила теж не надихає абсолютно». Я взагалі не довіряю опозиції. Просто зараз вся сила в руках народу. Народ, який зробив Євромайдан, зробив мінікраїну і показав, що ми можемо. Я думаю, що ми можемо. Якогось конкретизму в подальших діях, я не знаю, що там буде, але я думаю, що буде щось хороше, бо якщо буде щось погане, я не зарікаюся, але я тоді не захочу повертатися до нас в Україну. Я думаю, що купа людей почне виїжджати, особливо молодь, але це такі плани, я не хочу про таке думати, я думаю, що все буде добре.
Жінка, 23 роки, записана у Любліні 13 грудня 2013 року,одна з організаторів Євромайдану та учасниця Помаранчевої Революції
Ой, як це тяжко-тяжко-тяжко [визначитися з тим, ким себе зараз відчуваю]. Зараз, я мушу подумати. Ну, насправді, до революції я найбільше почувався мешканцем Львова, тому що мене боліло більше те, що стосувалося Львова, якісь тамтешні питання. Я брав участь в ініціативах таких урбаністичних типу «Дайте пройти» і так далі. Коли почалося це все діло, я, напевно, почувався європейцем у тому сенсі, що я справді сильно переймався питаннями євроінтеграції, яка була загальмована, і тим, що європейська ідея вперше за багато років стала такою об’єднавчою для людей різних поглядів, переконань, політичної орієнтації і так далі. Зараз я почуваюсь представником спільноти учасників революції, напевно. Тобто мої зміни у психіці зайшли дуже далеко, відповідно, скажімо так: люди, які не переймаються тим, що відбувається зараз в країні, для мене більш незрозумілі і чужі, ніж представники інших національностей, країн і так далі. Тобто люди, яких не чіпляє те, що зараз відбувається, вони для мене як з іншої планети. Тому, напевне, найбільшу єдність і найбільший зв’язок я відчуваю зараз з людьми, які теж є активістами революції. … Але, насправді, це ще одна штука: хто б міг ще кілька місяців тому подумати, що громадяни, просто об’єднання громадян, навіть не політичних партій, можуть побороти навіть на місцевому рівні партію влади? … В мене ніколи не було якихось визначених у класичному сенсі політичних переконань. Тобто само собою, я завжди підтримував ті політичні сили, які є за Україну, там за все українське і так далі. Але щоби я був прихильником якоїсь партії з тих партій, що зараз є, то, звичайно, ні. Тому що вони всі того не варті. Звичайно, я не став радикальним націоналістом, я не за якусь-там національну сегрегацію і дискримінацію і так далі. Але, мені здається, що всі ці ідеології, вони можуть сплавитися, і з них може виплавитися щось позитивне внаслідок того всього майдану. Я не знаю, наскільки євроінтеграція там буде домінувати, тому що люди побачили Європу трохи з іншого боку. Ніхто не чекав, що Європа буде настільки байдужою та індиферентною до того, що в нас відбувається. Цілком можливо, що питання євроінтеграції в процесі революції буде знято, як не парадоксально. [Чого мав би досягнути Євромайдан, щоб я припинив свою участь в протестних акціях?] Ну, як, мають скінчитися просто протесті акції. Я не можу припинити, це питання життя і смерті для мене. Тобто як воно буде далі тривати, а я не буду брати в тому участь? А якщо саме мене не вистачить для того, щоб воно закінчилося? Тобто це вже і моя справа. Тобто, де, в якому місці я буду вважати, що воно закінчилося, я не знаю. Я не уявляю. Я вже пару разів оголошував якісь підсумки. Перший раз це було 29 листопада. Написав такий підсумок Євромайдану, що Євромайдан досягнув такого і такого, нічого страшного, що в 2015 році ми обов’язково переможемо. Другий раз це було 10 грудня. Більше я цього не буду робити ніколи-ніколи. Ну як, очевидно, що Янукович не піде у відставку, він змінитися в 2015 році. Або, можливо, будуть дострокові вибори. Але принаймні мусять піти геть з влади всі ці люди, які віддавали ці всі накази. Поки там є Захарченко, поки там є ці всі члени «Сім’ї», то не можна вважати, що є якісь досягнення. Вимоги є різні і, як не дивно, мені найбільш здоровими і логічними є вимоги, сформульовані «Правим сектором». Хоча до «Правого сектору», здавалося б, я б мав мати найменше пієтету, тому що я завжди мав ліберальні погляди. Але насправді те, що вони формулюють, є дуже правильно, конструктивно, конкретно і реалістично. Тому що вимоги, щоби зараз Янукович розсмоктався, і всі інші розсмокталися, і стало все добре – це смішно. Так, очевидно, відставка уряду, виведення силовиків, створення технічного уряду, підготовка дострокових виборів і так далі – це є логічні абсолютно вимоги. Але, з іншого боку, ми бачимо, що на мирний протест, так званий, владі абсолютно начхати. Тобто мирний протест нічого не дає. Мені дуже боляче це визнавати, тому що дуже багато часу і сил віддано мирному протесту. … Я вважав, що надії практично нема, тепер я вважаю, що надія є. Тобто я вважав, що найголовніше для мене – це виростити своїх дітей, які, можливо, коли-небудь, якщо пощастить, щось змінять, тепер я розумію, що змінити можемо ще ми. Це величезний прорив. Гідність людини, яка щось має, принаймні якесь значення. Яка не має ніякого значення для цієї влади. Це найголовніше. Все інше, може. Тому, власне, цю революцію називають, власне, Революцією Гідності. Тому що все інше, так, від гомосексуальних шлюбів починаючи, закінчуючи судоустроєм, це все може різнитися у різних людей. А гідність, мені здається, це є штука, яка, мені здається, є домінантою для всіх. … Сподіваюсь зберегти рештки своєї початкової особистості, коли це все закінчиться. Тому що я не читаю книжок, ну, майже не читаю, там не думаю про свою професійну сферу, про роботу, мені важко спілкуватися з людьми на будь-які теми, окрім революції. Я розумію, мені не хотілося би бути професійним революціонером. Це абсолютно не моє. Є такі люди, які повністю в тому, щоб постійно боротися. Мені би хотілося все-таки залишитися журналістом, викладачем, мати що сказати своїм студентам на різні теми, крім революції. Хотілося би бути цікавим своїм дітям, знову таки. І тому я сподіваюсь, що це нас повністю не поглине. Ну, звичайно, працювати доведеться ще багато років. Це однозначно, і я до цього готовий, але це не повинно займати весь час, все життя і всі думки. Та те, що вмію, те, на що я вчився. Тобто це діяльність, пов’язана з інформаційним простором, з просуванням ідей. Моя спеціалізація, те, для чого мене зазвичай запрошують, – це просування ідеї.
Чоловік, 32 роки, записаний у Львові 5 лютого 2014 року, активіст Євромайдану та Помаранчевої революції
Ну, до протесту, ми всі живемо багато років в певному протесті. В такому прихованому, латентному протесті живемо. А почалося з того, що коли ми дивилися, в Києві коли почалися перші рухи, тертя з Євромайданом, ще до розгону 30-го числа студентських активістів, коли я сидів у «Фейсбуці» за монітором, що робиться, і мій син Левко, якому шість років, запитався, що там відбувається, я почав пояснювати, що там йде рух проти тої влади, проти злочинців, корупції, і він запитав: «Тато, а чому ти тут, а не там?». Для мене це був початком мого протесту. На другий день, знову ж таки, поштовхом був сором перед своїми дітьми, перед дружиною, що всі там, а я тут. Я на другий день був вже там. … Можливо, радикальна зміна [має статися, щоб припинити участь в протестах], переструктуризація влади, тої, яка є. Я не є прихильник радикального способу вирішення, я як активний піксель, я сприймав будь-які вирішення, навіть в плоть до перемир’я, яка дасть можливість побороти, структуризація і плюс, для мене є важливим Євроасоціація в плані не приєднання до Євросоюзу, а визначання певних правил, по яких рівень корупція може зменшитися. Для мене, знову ж таки, Євромайдан Києвом не закінчується. На Євромайдан я вийшов не через то, що мені щось в Києві не подобалось, а тому що тут, у Львові, я живу в умовах тотальної корупції. Ті ж самі люди, які їдуть на Євромайдан, ті ж самі чиновники з синьо-жовтими прапорами досить часто є одним із учасників корупційних схем. Тут до тебе приходить часом перевірка на фірму, тебе перевіряють люди, з якими ти був на Євромайдані, і вони починають натякати на взятки, бо на них прокуратура давить, щоб вони залатали дірку в бюджеті. Ти розумієш, що майдан там не закінчився. Майдан треба проводити на місцях локально. Для мене, можливо, майдан – це створення дієвих профспілкових організацій, якихось рухів, які б захищали середніх бізнесменів. Для мене це було би перемогою майдану … Для мене одним із пріоритетів є усунення оцієї корупційної влади. Усунення не фізично, звичайно, усунення від певного прийняття рішень, обмежити їх у владі, можливо, сформулювати коаліційний уряд і, знову ж таки, стабільність. Стабільність в державі – це теж дуже важливо. Це перший крок. А другий крок – це, майдан для мене закінчиться тоді, коли вдасться в наших, умовно кажучи, логічних противників переконати, що наші дії не є деструктивними і не є «фашистськими», як їх називають. Потрібно, принаймні, щоб кожен ці відчуття, емоції, побачене на майдані зберегти в собі і принести кожному до хати, кожному в домівку принести. От тоді, можливо, Євромайдан на велику територію і посунеться. Тому що, якщо ми на Євромайдані злагоджено працюємо і кожен знає, що він має робити, а там дійсно – ти приходиш і розумієш, як ти в тому соціумі, майдані, маєш вести, то чомусь, коли люди вертаються з Євромайдану, вони це забувають. Вони, знову ж таки, йдуть, платять якісь там гроші чиновникам, знову ж таки, порушують правила дорожнього руху, вони, знову ж таки, починають себе вести… їхній культурний рівень різко падає. Зберегти то, що там на майдані, тоді я думаю, майдан буде інтегрованим в нашому суспільстві.
Чоловік, 40 років, записаний у Львові 6 лютого 2014 року, учасник Євромайдану
[Бути учасником Євромайдану – це] Бути учасником зміни в країні. Пафосно не буду говорити, але треба поміняти цю країну, щоб нашим дітям не треба було того самого робити, що ми робим зараз. … Досвід вчить, що досвід нас не навчив. Ми не зробили тих кроків, які декларували і, відповідно, і недоробки приводять нас до необхідності повертатися до вирішення тих самих проблем. Вбивання совка в собі. [Основна мета протесту] Зміна країни [Євромайдан повинен досягнути] Безповоротного, гарантованого руху до європейських цінностей. В який спосіб це буде зроблено: чи то шляхом зміни влади, чи то підписання асоціації, чи там ще інші гарантії, я не знаю, але це має бути відчуття такого безповоротного руху. … Я думаю, що [Євромайдан] можна порівняти з 2004-тим роком. Це є порівняння. Загальна, така добродушна атмосфера на майдані, все таки, гасло, що зло можна побороти лише добром, воно працює, я бачу … [Як розгортатимуться події?] Я не знаю, на жаль. На жаль, я передбачаю таких два варіанти, або буде кривавий варіант. Відповідно, наша перемога з кров’ю, але будуть радикальні зміни, можливо. Мається на увазі, в політичній структурі. Або це буде спокійний, спущений на гальмах і фактично ця проблема не буде вирішена все-таки докорінно. Я би хотів, щоб були радикальні зміни без крові. [Цінності Євромайдану] Треба будувати тут, на Євромайдані треба тут, оцю доброту, оцю довіру і так далі треба будувати тут. Однозначно треба усвідомити, що держава є один із інструментів розбудови країни і не треба покладатися на неї, тобто вбити в собі оце патерналістське відчуття, яким, на жаль, страждають 68% навіть львів’ян, хоча нас називають буржуазним містом. В нас тут буржуазією не пахне. Дуже, дуже ми покладаємось на державу, що вона нам скаже де сісти, де стати, що випити, що з’їсти і так далі. І той перший пункт, пункт заяви першого грудня, щоб не перекладати відповідальність за своє життя, своє щастя і так далі на будь-кого, і в тому числі державу.
Чоловік, 46 років, записаний у Львові 6 лютого 2014 року, учасник Євромайдану та Помаранчевої революції
Я основной посыл Евромайдана поддерживал с самого начала, потому что первое требование Евромайдана было подписать документ об ассоциации и это в принципе этот посыл вот там, который был с самого начала адресованный президенту Януковичу, «Підпиши або йди». Он в принципе был ну как бы самим правильным с точки зрения того, что все равно количество людей, которое поддерживают евроинтеграцию, оно за последнее время увеличилось и там по опросам социологическим я так понимаю, что это уже за 50%. Поэтому это движение Евромайдан с самого начала я поддерживал исключительно из соображений того, что евроинтеграция, мне кажется, важным направлением в Европу и для Украины, и для города, и для страны, и для меня лично это важно. Но то, что происходило дальше – это уже такой здешний конфликт между народом и властью, который до сих пор не разрешился и здесь уже европейские ценности отошли на второй план потому, что возникла ситуация просто обычной борьбы власти плюс собственного народа. В организации Майдана в общем я не участвовал. Я общался, помогал ребятам, которые там в Харькове, в Киеве координировали деятельность Майдана. Поэтому я, в общем, как бы в курсе дела то, что там происходит. Но поскольку я журналист, я решил, что прямое участие в этом процессе, наверное, не очень хорошо с точки зрения профессии. Поэтому, то есть нужно либо профессию оставить и заняться социальной деятельностью там или политической. Или этого не делать. То есть прямая поддержка требований Евромайдана – да, участие – косвенно. … У меня много друзей и в Харькове, и в Киеве, которые там участвуют в киевском Евромайдане или в харьковском Евромайдане. Разница абсолютно никакая, потому что люди, которые сейчас участвуют в этом процессе Евромайдана, они хотят, в общем, совершенно простых вещей. Они хотят отсутствие коррупции, они хотят прозрачности власти, они хотят подотчетности власти и европейских приоритетов развития в Украине. Абсолютно одинаковы. Понятно, что в Киеве Евромайдан значительно масштабнее, то есть просто несопоставимо с харьковским. Атмосфера там такая же на самом деле. Но плюс то, что он стационарный, а в Харькове не такой перманентный. Поэтому, вот в этом только разница. А в плюс, конечно, на Евромайдане я там общался с людьми, которые там живут постоянно. Там возникает другая проблема. Там возникает проблема маргинализации тех, кто жил постоянно на Майдане. Люди оторваны от дома. Попытки киевлян помогать там всем, чем можно. Все равно это, ну это очень тяжело человеку там в течение нескольких месяцев жить в условиях Запорожской Сечи. Это ненормально и неправильно. Вообще такие вещи должны были бы там происходит в течение там недели-двух максимум. Но не двух, трех месяцев как это сейчас происходит. Потому, что это просто изматывает людей и заставляет их жить в нечеловеческих условиях. Жить на улице – это неправильно. … Евромайдан с самого начала был абсолютно мирный и никакой, никакой, по сути, агрессии не проявлял сам. Но, то есть все эти ситуации, там избиение студентов, Банковая, Грушевского – это все эскалация конфликта, ну и соответственно «беркут» как один из раздражителей, который существует. Потому что то, как «беркут» себя ведет, во-первых, нелегитимно. Закон о применении был принят спустя два месяца, когда уже применение это все, то есть, когда все это было применено. Да. То есть это возрастание эскалации. Эскалация агрессии. Провокация власти, потому что она не слушает требований, не идет на компромиссы, переговоры. Майдан мог бы закончиться ровно через две недели если бы по, вернее, не через две недели, скажем, а там после разгона студентов. Да. Если бы возникли новые требования – отставка Захарченка, потому что это при этом министре произошло. И Азаров должен был, как минимум, извинится. Ничего не произошло. Дальше уже как бы все это понятно, все это катится по одной и той же. Сегодня Захарченко там эти объяснения давал по поводу, что было на Грушевского, спустя месяц после того, как события эти были. Ну бред.
Чоловік, 56 років, записаний у Харкові 7 лютого 2014 року, учасник Євромайдану та Помаранчевої революції
Государство, настолько вся ветка власти настолько прогнила, что не важно на каком уровне ты обращаешься. Ты в любом случаи должен занести денег, ну, в первую очередь. Эти вопроси, которые поднимались и поднимаются, и будут, я надеюсь, поднимется дальше – это, в першую очередь, прозрачность системы… Нет, никаких сомнений [относительно участия] не было. … У всех одна [цель] – желание жить в стране, в которой не надо бояться милиций. … Само его [Евромайдана] существования, сама организация людей – вот это самое важное. То, что люди смогли и доказали власти, что они могут и существуют без неё, без каких-либо проблем. … Проявилось понятия того, что государство абсолютно не интересуется тем, чем живут люди, как они хотят, чего они хотят. Не задается даже такая цель. Государственная власть не преследует самого главного – оно не преследует интересов общества. Собственно говоря, в этом и проблема.
Чоловік, старше 30 років, записаний у Києві 7 лютого 2014 року, учасник Євромайдану
Я з перших днів на майдані, коли він тільки починався. Багато різної всякої, там друзів, приятелів. Спочатку це була така революція «Фейсбука», коли ти побачив всіх своїх знайомих, з якими ти там товаришуєш дуже багато часу, багато років і в перші дні було дуже мало людей, спочатку, але вже починалися такі ситуації, коли нам дуже казали, що дуже недоречно за євроінтеграцію вигукувати різні націоналістичні українські страшилки, тому ми вирішили трішечки переформатувати майдан, щоб підтягнулись, як нам здавалося, молоді нормальні люди, студенти. Я не люблю слово «креативний клас». Нам хотілося зробити травневу революції [19]68-го року і ми переробили всі ці гасла і зробили потім безліч гасел, які підхопили студенти академії Могилянки в стилі такого абсурдизму і євроінтеграційного такого напрямку, типу «Європа – це моє право бунтувати», «циліндр проти вушанки», от такого плану це все було зроблено. … Двадцять першого числа я вирішив долучитися до протесту, коли країна розвернулася на 180 градусів і всі ті роки, що нам пудрили мозок, що ми підпишемо цю Асоціацію і будемо поступово інтегрувати свою спільноту, – всі накрились мідним тазом одразу і було зрозуміло, що нас тупо кинули, з таким ще присмаком. … Я, в принципі, тоді ще сумнівався, бо це голова держави, який обіцяє і публічно це все зафіксовано. Мені казали: «Все, він не підпише». Я думав: «Як не підпише, коли все вже домовлено?» Спочатку це була мала купка людей, але потім вона розрослася і це неймовірно, в саму масову акцію протесту, яку я бачив в життю. … Ми вирішили, що ми маємо мати постійний пікет на цьому майдані і побудували такий простір під назвою «Мистецький Барбакан». Барбакан – це така офіційна споруда середньовічного міста, коли перед брамами будувалася така маленька фортеця, яка бере на себе перший удар ворога, поки фортеця готується до бою, закриває свої брами. Це символічна назва, тому що це відкрита галерея, де йде постійна виставка, так, де відбувається культурологічна програма, переважно з таким широким діапазоном: починаючи від історії протестних рухів взагалі у світі, створення комунікаційних стратегій різноманітних, закінчуючи різними культурологічними лекціями, наприклад, інтеграція ісламської культури в Україні або історія єврейської культури і зв’язки її з українською культурою. Діапазон уже широкий, ми хотіли, щоб навколо цього була якась творча спільнота, художники, режисери, письменники, започаткували фестиваль. Це таке місце, де можуть однодумці збиратися. Майдан – це такий збір суспільства, насправді, і там мало би бути місцем, де збираються художники, де має бути пічка, де можна кинути свої речі, де мати цілодобовий пікет, щоб дивитись за тим, що там відбувається. Були перешкоди, тому що спочатку не всі сприймали це мистецтво, яке ми там повісили, тому що вважали, що це якась провокація і так далі, потім постійно конфліктні ситуації з тими «тітушками», які там заходять. Це стоїть за останніми двома барикадами навпроти метро – Хрещатик, цей Барбакан. Тобто це достатньо таке стрьомне місце, щоб можна там розслабитись, але, все одно, там дуже багато людей постійно. … Зараз коротко я б не сказав, тому що революція за ці два з половиною місяців, за ці дев’ять тижнів, вона для мене пройшла вже три стадії: коли побили студентів – це була революція за євроінтеграцію, люди вийшли за те, щоб виправити курс країни; потім після розгрону і до 19-го січня – це була революція проти злочинного режиму, щоб знести повністю ту владу, перезавантажити владу; з 19-го січня люди зрозуміли остаточно, що це революція, вітчизняна війна за свою Батьківщину, тому що країну хочуть роз’єднати, втручатися у внутрішні справи з боку інших людей, які просто ненавидять незалежність цієї країни. Просто це війна за Батьківщину почалась, це три стадії.
Чоловік, 35 років, записаний у Києві 7 лютого 2014 року, учасник Євромайдану та Помаранчевої революції
Тут, по-перше, річ яка. Тут вже прийнято розділяти, розділяти Євромайдан на «до» і на «після». «До» – це та сумна ніч, коли побили студентів з 30-го листопада на 1-ше грудня. От. І вважають, що після того Євромайдан, як такий, закінчився. Якщо рахувати період до того, Євромайдан – це власне Євромайдан до побиття, як таких активних, участі я не приймав. Звичайно, приходив, був там, якусь певну кількість разів на публічних заходах. От. … Ну, по-перше, побиття студентів виявилося спонукальним чинником, бо якось так, тоді першого грудня, коли люди вийшли, всі соціальні мережі «Фейсбук», я там не знаю, як там «ВКонтакті» і все інше, вони заповнилися закликами, що треба вийти на вулицю і висловити свій протест. Зрештою, в мене є певний досвід участі і бачив я дуже багато таких публічних акцій, ще рахуючи з того моменту, коли Україна отримала незалежність, тобто там ще наприкінці 1980-х років я на безлічі мітингів побував і тут ми домовились з друзями, що треба йти і поїхали. Мушу відразу сказати, що ми їхали метро і раптом ти розумієш, що всі вагони, які їдуть з наших цих масивів як Біличі, з Академмістечка, ще звідкись, і вони переповнені людьми, і всі люди їдуть туди. Повинен зізнатися, що тоді, першого числа, такої кількості людей я, мабуть, ніколи не бачив в Києві на вулиці ні в 1980-х, ні коли було проголошено незалежність, ні під час акцій 2004-2005 року, коли була Помаранчева революція. Це було реально щось неймовірне. … Знову ж таки, це таке слово, «протестні дії» (сміх), словосполучення точніше. Ну це вияв, я не знаю, вияв якоїсь позиції. Ну можна протестом назвати, але мені здається, що воно не осягає того всього об’єму. Розумієте, коли ти читаєш в соцмережах, наприклад, вислів того самого воротаря київського Динамо, капітана Олександра Шовковського, який чітко зазначає: «Завтра я иду к памятнику Шевченка, туда же, куда идут все». Ну що це? Ну, мабуть, протест. … Як оцінюю? Насправді, я би волів в тому всьому участі не брати. (сміх) А займатися безпосередньо своєю роботою, своєю професією. Перефразовуючи трошки фразу Василя Стуса: «Якби я не писав віршів, я робив би коло землі». Тут ти змушений. Жадан сказав, чи то в нього було в якомусь з есеїв, чи то в інтерв’ю, чи то навіть в прозі, що «ти волієш не займатися політикою, а потім політика стукає до тебе в двері». Отак воно все й вийшло. Коли тебе вже деякі речі безпосередньо стосуються, ти мусиш брати участь. … Я б до ніякої групи себе не відніс, я тут як одиниця, як громадянин. Останнім часом я туди рідше ходжу з огляду на побутові (сміх) травми, хоча не зовсім побутові. Просто так вийшло, що коли трапилася історія з арештом студентів нашого кінофакультету при театральному інституту, я зрозумів, що треба якось цих студентів підтримати. Той самий вуз, який ти колись закінчував, ті самі викладачі. Якось ти не маєш права їх полишати просто так. Прийшлося на ефіри прямі ходити, на радіо, під Оболонський суд ходити і під СІЗО. Нещодавно ми здійснили візит до Мінкульту групою представників творчих професій і говорили не лише про цих студентів, але й про репресії проти представників творчої інтелігенції, бо на той момент за певними джерела, по всій Україні, за участю подібних заходів, навіть не за участю а просто були заарештовані двадцять одна людина, або художники, або письменники. Це все відбувається поза твоїм бажанням, зрештою. … Знаєте, я думаю, по-перше, людей вивело почуття несправедливості і почуття того, що все, що відбувається, воно відбувається не так, не в той спосіб. Особливо після тих, так званих «Законів від 16-го січня», що провели ще одну таку межу і, власне, вони стали каталізатором тих подій, що відбулися на Грушевського. А цілі? В багатьох вони різні. Дехто хоче відставку президента, дехто хоче відставку уряду, дехто хоче стати якраз більше до майбутніх цих всіх утворень або ввійти в уряд, або ввійти в управлінські структури, дехто хоче повного перезавантаження системи. Я особисто, мабуть, відношусь до останніх, це стосується всього, в тому числі галузі культури. … Мені, все-таки, видається, що щось має відбутися з самою системою. Вона повинна бути змінена. З самою системою влади, системою стосунків між владою і громадянами. Коли здавалося б – нарешті вибрали того президента, якого ми хотіли вибрати, але помінялася фігура на шахматній дошці, але не змінилася сама суть системи. Тобто залишилась та сама корупція, яка за ці роки набула якихось жахливих форм, що треба думати, як то все змінити, як то все подати. Я гадаю, що це, в принципі, все можливо, але потребує дуже довгої і клопіткої роботи. Але, зрештою, я не політолог … Треба почати будувати систему, щоб таки працювали закони. Це перш за все. Потім треба доводити до свідомості людини якесь таке елементарні речі: не кидати недопалок собі під ноги, не плювати на асфальт, коли ти стоїш на зупинці, якщо в тебе стоять два сміттєбаки, в один кидають такі харчові добавки, в інший – поліетилен.
Чоловік, 51 рік, записаний у Києві 7 лютого 2014 року, учасник Євромайдану
Я всегда был привержен до определенных ценностей, и я всегда не любил Советский Союз, я очень обрадовался Перестройке, и любой шаг по направлению от советской модели в сторону современной демократической цивилизацией меня всегда радовал и любой откат в обратную сторону меня сильно огорчал. Поэтому у меня нет сомнений з тех пор. Я помню, что джинсы делают в Америке. У меня родители слушали и не только, все родственники, все слушали западные радиостанции, и я з детства понимал, что советские газеты пишут неправду, иначе бы не слушали альтернативную информацию. Я знал, что все, что я люблю, запрещено. Вот с этих пор мой выбор однозначен. … Люди, которые интеллектуалы, они все питаются осмыслить происходящее. Зачастую их оценки точнее, чем оценки многих профессиональных политологов. … В одно время он [друг] заболел, стоял двенадцатиметровый мангал, где мой друг развернул такую кухню, где был борщик, шашлык, курка. На Новый год другие мои знакомые заделали такую акцию: «Приди, принеси оливье». Я принес три килограмма оливье на этот майдан. У меня есть знакомый, который в «Правом секторе» сегодня. У меня разные знакомые есть (смех). Но больше всего я тяготею к «Барбакану». Единой такой [конструкции] нет. Как сказал один человек под Президентской Администрацией, которому потом Кличко сказал: «Ану давай, быстро на майдан», а он перед этим сказал: «Я тут за свое стою». Каждый за свое стоит. Кто-то стоит за европейский выбор. Кто-то стоит за европейский выбор, кто-то стоит за права человека, кто-то стоит за свой бизнес, кто-то стоит за личное принадлежащие, кто-то стоит за те, щоб не було жидів і москалів, кто-то стоит за свободу сексуальным меньшинствам, кто-то стоит против свободы этих меньшинств. На майдане очень разная публика с очень разными целями. Это революции цивилизационного выбора, это антикоррупционная революция и революция среднего класса против олигархов, и революция миллионеров против миллиардеров, революция восточно-западной, центральной элиты против донецко-луганской элиты. Все по-разному. Кто-то стоит против русского языка, допустим, кто-то стоит не против русского языка. Большинство сходится до того, что это революция достоинства человека сегодня. В начале это было чисто цивилизационное. А сегодня вопрос стоит о достоинствах. Нас не слушали, с нам не захотели считаться. Сначала был мирный майдан. Когда я выступал на митинге, десь на третий день, скандировали не о Януковиче, а о любви. Давайте здесь будут не политики, а философы и поэты. … А потом выяснилось, что философы говорят, политики говорят, их никто не слушает. Они понимают коктейли Молотова. … Ну, я думаю… Перезагрузка власти – это громко сказано. Это реальные изменение. Назначение конкретной даты перевыборов. Какого-то изменения формата, я не знаю. Хороша Конституция 2004 года – или плоха Конституция 2004 года … Я вообще считаю, что это все не имеет значения. Очень хорошую Конституцию написал в 1936 году товарищ Бухарин, а в 1938 его по этой Конституции расстреляли. Мають произойти какие-то личные изменение, власне, да, и криминальная хунта, которая сегодня правит Украиной, должна уйти.
Чоловік, 52 роки, записаний у Києві 7 лютого 2014 року, учасник Євромайдану
По ощущениям – для меня цель не поменялась с того момента, когда вот, опять же, все началось с тридцатого [ноября]. Это жесткое и прозрачное расследование, и наказание виновных в избиении студентов. Это, на данный момент, пересмотр процедуры голосования в Раде по законам шестнадцатого числа [января]. Я понимаю, что их сейчас уже каким-то образом поотменяли, но это не отменяет многочисленных нарушений, которые проходили, и ответственности за эти нарушения. Точно также ответственность для бойцов подразделений и внутренних войск, которые позволяли себе выйти за рамки устава. Есть, на наших глазах совершался ряд преступлений, которые описаны в уголовном кодексе, в административном кодексе. За эти преступления люди должны нести ответственность. Этой ответственности мы и требуем. Начиная от президента, который до сих пор за два месяца не мог сказать, не смог сказать, кто же в центре столицы его страны избивал студентов, и по чьему приказу. Наш верховный главнокомандующий, судя по всему, не компетентен. Вопрос о его компетентности нужно выносить. И заканчивая, да, заканчивая участниками протеста на Грушевского, которые точно также участвовали в массовых гражданских беспорядках. Если это будут честные суды, если будут найдены действительно какие-то честные подтвержденные зачинщики правонарушений, то и они тоже должны нести ответственность. Просто пусть закон будет один для всех, начиная с тридцатого числа и все, что происходило после этого, и все, что возможно происходило до этого в стране последние десять лет. Давайте разбираться. … Для того, чтобы я прекратила в этом свое участие – последний больной и пострадавший должен выздороветь, быть полностью реабилитирован и вернуться к нормальной жизни.
Жінка, 28 років, записана у Києві 7 лютого 2014 року, учасниця Євромайдану та активістка Помаранчевої революції у Дніпропетровську, членкиня організації «Народний госпіталь»
Я «за» [Євромайдан]. Я тільки «за». Бо якщо зараз не зробити, вже дальше нічого не буде. Забиті стали, забиті. Вони не розуміють, що їм треба. Одні кричать за Януковича, другі кричать за Кличка, за Тягнибока. За кого ще? Я, наприклад, ні за кого. Я хочу, щоб просто президент віддав, в відставку подав. Новий уряд. Це саме перше. Не тільки я. Хлопці з Коломиї, з якими я зараз там дежурю. Ми всі однієї думки. Чому ми маєм на когось працювати? Наприклад, на сім’ю Януковича, на його сина, який за один рік став мільярдером. Ввійшов в десятку найбагатших людей Європи, так сказати, за один рік. Вже купив дві авіакомпанії. Це на себе треба працювати, на свою родину, на свою пенсію.
Чоловік, 29 років, записаний у Києві 7 лютого 2014 року, учасник Євромайдану
Що відбувалось? Били, гади. В них нічого людяного, в них людяності просто нема, в того «беркута». Це не люди. Присягу давали народу, але ж і б’ють народ. Ну народ який буває? Ну мужик, получиться. Мужик, якщо терпеливий, він витерпить. Ну але жінок, дітей, тим більше вагітну? Я на свої очі бачив, як він бив вагітну жінку. Метрів 15 від мене. Розумієш, то не бив її так, а бив по животі. Дубінкою по животі нормально, як б’є любого. … Кличко тягне в свою сторону, Тягнибок тягне в свою сторону. Юлю треба. Була би Юля – був би порядочок. Чесно, я їм не вірю. Я не знаю. Я, наприклад, в партії ніякій не стою. Я сам за себе. Тим більше ті пацани тоже. Це самооборона. Не партія. Це просто самооборона. Це хлопці, які добровільно стоять там. Може, і останній раз, може, когось і не буде дійсно з нами. Все ж таки стоять і надіються, що щось може буде краще. … Одна мета – Янукович під арешт. І все. І в камеру. … Я завжди був патріотом. І батько мій був патріотом. Мій дід був патріотом. Дід пройшов дві війни, так що я, тато народився в [19]31-му році. Війну тоже вже великим хлопцем пройшов. Вчив мене. Вчив мене, що не треба покидати батьківщину ніколи, ніде, тому що всюди файно там, де нас нема. Батьківщина є батьківщина. Як би то не було. Може, в когось своє мислення, може, хтось думає по-другому. Я, наприклад, думаю так.
Чоловік, 50 років, записаний у Києві 7 лютого 2014 року, учасник Євромайдану
Перший раз я побачив на самому початку – це як люди зібрались там за те, що він не підписав євроінтеграцію. Ну, мене це якось так не взяло, тому що, наскільки пам’ятаю, вони вже, люди не раз так збиралися. І, чесно говоря, думав, що з того нічого і не вийде. Але потім, як вже розігнали студентів, я побачив, що люди зібралися. І один, і другий день, і третий день. І не ступаються. І відстоюють нарешті свої права, що вони вже нарешті пробудилися, можна так сказати, що вони вже не хочуть бути тим, такою сірою масою, а вже хочуть бути людьми, що вони вже хочуть жити, а не виживати. Знаєте, аж навіть гордість така взялася за свій народ. А тоді, коли вже просто начали знущатися над тими людьми, над Гаврилюком, над тими студентами, коли їх повбивали. Я вже просто не витримав. Я кажу, це вже так не може бути. Конечно, обідно, що от, що дехто ще от не розуміє там на сході. Там називають нас «бандерівцями». Я скажу так. Я от не стою тут за Бандеру. Де Бандера, а де ми? Фактично. Ну, але, от мій дідо воював в Червоній армії. Другий дідо тоже в Червоній армії. Ну але я вихований так, з таким націоналістичним духом. Знаєте, за тих 22 роки вже хочеться жити в тій державі. Жити, а не виживати. Бо наш народ виживає, тупо коли Ви йдете от по Львові, навіть тому самому, Ви бачите якусь стареньку бабусю з протягнутою рукою. Це плакати хочеться. Це так немає бути. Коли людина ціле життя працювала і на старості літ не може собі дозволити кусок хліба. А дехто жирує просто. Дехто може лишити в ресторані, я не знаю, 10 тисяч гривень лишень за сніданок. Це обідно просто. … [Вирішив долучитися до цього протесту] Ну після того, як постріляли тих студентів. Ну, тих людей, вірніше. … Ви знаєте, ні сумнівів, ні страху немає в мене. Просто радий, що нарешті люди хочуть захищати самі себе. Просто свої права, ті, які вони мають. … Я зараз, на даний момент, я так радикально настроєний. Я вважаю, що її вже давно треба було вибити, вигнати. Просто це вже занадто затягнулося. Люди, я просто боюся, щоб люди не розчарувалися, як розчарувалися раніше в 2004-му році в Ющенкові. Такі великі надії були в людей. Розумієте? Вони от, в мене таке враження, що Янукович просто-на-просто затягує так. Він сподівається, що люди розійдуться. Але люди не розійдуться. Радикально я так настроєний протів пана Януковича. Тому що коли він заробляє 10 тисяч доларів в день, а моя мама має, наприклад, кажу, пенсію 1000 гривень. Знаєте, це занадто. Це ніде такого в світі нема, щоб синок президента за три роки став мільярдером. Ніде просто нема. … Я би навіть не назвав це «Євромайдан». Це яка мета? Люди, люди, я щось дуже сумніваюся, що ті люди, що сюда були вийшли, що вони хочуть в Євросоюз дуже. Мета – жити, а не виживати. За свободу, за свою свободу. За своїх дітей. Вони вже, навіть, як тут один такий дідок старий казав: «Вже як не мені, то хоч дітям щось лишиться, щоб вони могли жити в якійсь достойній країні». Ну що це? Подивіться, куди Ви не підете, от в нас навіть такі стереотипи. Вас зупинить міліція і в Вас вже такий мандраж. Ви знаєте, що він мусить щось найти. Десь в Європі, наприклад, Вас зупинять. В Вас там якщо якась поломка така якась несерйозна, я не знаю, там фара не світить чи що, Вас попередять. Просто, все, бувайте здорові. А в нас вже просто от так шоб стягнути. … Що має досягнути? По-перше, зміни тої влади. Ну мене це не так дуже, але я хочу, щоб от винні відповіли за ті смерті тих людей. Це побиття тих дітей. О це моя основна, щоб хтось відповів, в кінці кінців, щоб в нашій державі хтось за щось відповідав. Ні, що отак – пошумлять, пошумлять і перестануть. Як правило, це в нас так є. Просто щоб відповіли за тих дітей побитих, за ті очі, за ті смерті. Це моя основна мета. … Я би хотів, звичайно, мирно, щоб Янукович там пішов у відставку, але щоб були нові президентські вибори, але щоб вибирали дійсно не за гроші. Щоб люди в кінці кінців думали. Ні, що їм там з телевізора пішла пропаганда. Там говорять за пачку чаю чи за пачку гречки пішли проголосували. Розумієте? Щоб люди вже в кінці кінців подумали і обрали такого президента, дійсно мужчину, дійсно патріота своєї країни, який би відстоював національні інтереси. … Що потрібно, знаєте? Що, от просто, що потрібно – то і буду [робити]. Кажу, я просто така принципова людина, що ніколи не дам взятки, ніколи. От не дам. Я піду так, якщо я нарушив, я піду заплачу в касу. Но я не дам на лапу, хоч ти плач і кричи. Отакий я впертий і дурний. … Майдан починається в кожній людині десь глибоко в душі, в серці. Там Майдан починається. Коли вона хоче бути незалежною, коли вона не хоче вже бути, я б сказав, якимсь там рабом. А рабом, своїм просто рабом. Людина сама в себе рабом. Вона хоче бути вже нарешті незалежною, не боятися нічого. Отам починається той Майдан, той Майдан Незалежності. Коли людина з себе начинає випихати того раба.
Чоловік, 29 років, записаний у Києві 7 лютого 2014 року, учасник Євромайдану
Зараз стою тут, виборюю свої права за неньку Україну. Добровільно, сам по собі. … Ну я би не сказав, що я такий радий, що я учасник майдану. Майдан – це просто місце, де ми зібрались, це може бути не майдан, це міг бути нехай інша точка в Україні, просто я тут за ідею, за боротьбу, за свою Україну, тобто я не учасник майдану, тобто мені титулів ніяких не треба, чи там корочку – «я був на майдані», там посвідчення. Просто так получилось, що ми зараз тут, так, ми тут, учасник – так, учасник. … Мене само спонукало то, ну саме то спонукало, що я був в ту ніч, коли «Беркут» розігнав і реально побив студентів. … Я був тоді на майдані, але в той момент, коли була зачистка, ми тоді якраз їхали на каву, бо в принципі ніхто нічим не зобов’язував, люди в принципі зібрались, ми стояли, ну тоді був вільний графік, що хто хотів, то й робив. Хотів – стояв, замерз – ми пішли попити кави і в проміжутку цих пів години ми вертаємось, чуємо вже в телефон дзвінки, там кіпіш, і ми бачимо вже цю картину здалека, ми бачимо і підбігли, нас тоже розігнали, ну не силовим шляхом, бо то вже відбулась зачистка дуже технічна, і тоді вже не варто було бігти до них і щось вирішувати. І мене це дуже сильно обурило, що – ну як так? Я просто був на революціях і в інакших країнах, так, там активістів міліція затримує, лапає, скручує, коротше, я просто обмежуюсь від людей, які просто стоять і висловлюють свою думку, бо завжди є така собі технологія толпи, коли одні стоять і просто кажуть, чого вони там стоять, а інші стоять і хочуть якихось радикальних дій, і починають робити безпорядок, провокації. Таких – так, я розумію, що таких можна відокремити. Але коли люди просто стоять, не роблять ніяких дій, нічого не ламають, не шкодять, то в рамках закону, просто вибігти їх набити, не то, щоб відсунути, відігнати, або попросити розійтись, а силовим методом робити – це обурення, це якби хтось на вулиці мені просто в морду дав і сказав, що так має бути. … В таких ситуаціях навіть переконався знову ж таки ще один раз, які мені друзі і хто мені дійсно друг, хто дійсно друг, він тут зі мною, хто не може приїхати, підтримує постійно, переживає. Я навіть розійшовся з дівчиною із-за майдану, того що вона мене не підтримала, вона мене недочекалась, вона взагалі прийняла позицію, таку собі нейтральну – ні за, ні проти, і собі то, що я роблю, вона вирішила, що це я собі просто поїхав не на майдан, но не на революцію, скажемо, не приймати участі і допомогти народу, а поїхав собі відпочивати, я собі поїхав шукати революціонерів. … Мені здається, що тут, ну тут є різні люди, як я казав, навіть з різними релігійними баченнями і на різній мові спілкуються, але група тільки одна – свідомих патріотів, я би так її назвав. Тобто всі, хто дійсно щось робить, хто приїхав сюди відстоювати ідею, то є група патріотів. Всі решта тут просто люди, які прийшли і підуть, все. … Ідея та ж сама, просто деколи виконання, або підхід до виконання може бути різний, і сформована така група, яка контролює правильне виконання, тобто ми контролюємо дисципліну, бо кожен має свою думку і кожен думає, що вона правильна, але доказувати один одному прямо на майдані свою особисту думку не варто. Доказати національно-загальну думку, ідею і донести її – це правильно. Ми сформовуємо людей для того, щоб вони більше, за що приїхали, за то й боряться, а не між собою якісь чвари організовують, бо ти там в таких штанах, я в таких, а чого ти приїхав сюда в таких штанах. Того не потрібно, має бути дисципліна. … Дивіться, мета протесту – це, навіть не мета, я просто скажу Вам таку фразу, що українець – це та людина, в якої на першому місці стоїть патріотизм, на другому – Бог, тобто Бог, віра, і на третьому – людина. І в такому порядку люди тут і зібрались, тобто які дбають про свій добробут, беруть відповідальність за свою родину, живуть духовним, правильним життям, не по канонам, скажемо, ну правильним релігійним духовним життям, і є патріотами своєї країни. Тобто це не продажні люди, це люди, з якими можна боронити край, і от і патріотизм в принципі і зібрав людей. … Дивіться, вимоги, в мене дуже просто вимога – ми міняємо владу на владу народу. Я просто, чесно, не був, як кажуть, в місцях тих отдальонних, тобто я не сидівши, але я там був в плані, я виступав там, ми, я танцював колись і я був всередині, я спілкувався з цими людьми, я бачив їхні закони, вони все пояснювали, в мене друзі навіть є, ну товариш мій, який там був, я знаю все зсередини як там відбувається, там на зоні, і в мене таке враження складається, що Україна – це велика зона, бо, чесно кажучи, нема закону, нема якогось права, я тобі – ти мені, а все решта, типу Україна з боку. Ми з тобою порішали, я тобі проплатив, ти мені дав, ну типу я тобі – ти мені і все, якісь порядки, якісь відповідальність – нема такого. Я не кажу, щоб бути такі чьоткі, конкретні, як за СРСР були, типу то-то-то, як в армії, але мають бути рамки, які забезпечать наших якихось таких процедур в рамках закону і зроблять так, щоб вони не були кримінальними і щоб вони не несли шкоду іншим. Якщо у нас з тобою добрі, правильні стосунки, бізнес, ну взагалі інакші справи не перетинають десять заповідей, скажемо, і якихось певних конституційних законів, вони не переходять межу від доброго до поганого, от так має бути, а у нас получається – у нас все є, конституція є, там релігія тоже є, все, але всі питання влади собі рішає так тихо, один між одним, а народ нехай собі побуде збоку. Це неправильно, треба міняти цю владу. … Ну, якщо ми вже підписались на якісь конкретні вимоги, то в принципі кінцем буде то, коли виконають наші вимоги, їх не є так багато і вони не є якимись абсурдними, вони цілком правильні, не знаю, час покаже чи вони правильні, але вони є, і це думка народу, тобто за це всі проголосували і всі вірять в то, що це правильна думка, і ми мусимо добитись іменно виконання наших вимог. … Та саме силові розгони, бо, скажемо, Україна скільки років уже українці, скільки років уже прогинаються і я би дуже радий був, щоб вони прогинались от так, не от так. Вони прогинаються, в нас народ настільки терпеливий, і новими податками, і цією неправдою, все одно всі роблять свою справу, бо розуміють, що відповідальні за свої сім’ї. Чим тяжче її робити, тим менше вони говорять, бо вони не мають часу. Але зараз вже так накипіло, що люди виходили на той мирний протест постійно, той рік дуже багато було протестів, дуже, дуже, але вони зробили помилку, що вони його розігнали силою, бо народ в принципі не є агресивний, вони просто хочуть, щоб їх почули. Цей же майдан, він міг зупинитися через два дня, чи через три дня після того, як його розганяли перший раз. Просто люди зрозуміли, знову ж таки, що їх знов ніхто не слухає і, напевно, що розійшлись би по домівках, в принципі, як це було завжди. Але вони зробили помилку, вони розігнали, і тоді народ зрозумів – ооо, якщо нас не то, що не слухають, нас ще й б’ють за те, що ми говоримо, нас взагалі мають за ніщо, все, оце була точка підняття людей і угрупування до перемоги за свої права, за своє життя. … Я не проводив паралелі, але в нас були історії України, і повстання були, скажемо, боротьба за своє, за правду. В принципі історія, вона так повторюється, йде так по кругообігу такому, але кожен раз змінюється, бо міняється століття, міняється час, міняються правила і в принципі майдан тепер новий. Ідея повстання українського народу за свою правду, мені здається, вона вічна і цей народ буде повставати, поки не доб’ється свого. Хотілося б, щоб це вже було в останній раз на нашій території, на нашій Україні, щоб нарешті все встало так, як роками хочеться, проситься, добиваємся цього. Мені здається, всі, хто повставав, вони мріяли про те, що це було в останній раз, щоб більше цього не було, бо зараз в нас є кров, в нас є жертви, а колись їх було просто велика дуже кількість і це кожен раз печально, це скорботно, бо помирають люди за правду.
Чоловік, 25 років, записаний у Києві 8 лютого 2014 року, учасник Євромайдану
Надежда появилась. Потому что когда Ющенко просрал ту революцию, то уже надежды не было, что народ поднимется, если б не бомбили бедных студентов, то такого бы не было, потому что народ всколыхнулся. Это ж вообще беспредел! … Другого пути назад уже нету. … Есть безразличные, много, которые просто проходят через площадь, так посмотрел. Которому это не Майдан, это просто он проходит через него. … Было несколько человек, которые подходят: «А чего Вы?» и так далее». [Основная цель Евромайдана] Януковича убрать. Любой другой пусть бы придет, даже пусть он с его же клана и так далее, но он уже будет видеть, чем это кончается и не будет так… Это худший случай. Если даже, понимаете? Главное – его убрать, это даже как этот самый – в Белоруссии сидит уже намертво, хуже и хуже. А если он будет знать, что уже он пришел, и его так же снимут, как и предшествующего, то уже лучше будет. … Ну я думаю, Януковича вряд ли, но все – смена, технический уряд чтобы был, наказали всех, которых надо наказать. Ну, я думаю, что это так сказать, программа максимум – Януковича, но все равно надо выборы ждать. Ну, то, что технический уряд и наказать всех, которые издевались над людьми – это Майдан не уйдет без этого. Ну народ стоит до конца, потому что уже дальше беспредел начнется вообще полнейший. Ну я жду, что все-таки будет этот технический уряд в ближайшее время, будет и так же, как Порошенко говорил, что будет же это самое, как они, следственные комиссии или как-то, что наши наблюдатели и это самое, что будут разбирать все эти беззакония.
Чоловік, 69 років, записаний у Києві 8 лютого 2014 року, учасник Євромайдану
Загальнолюдські цінності – це те, що найбільше хвилює. Ну, звісно, якщо говорити про події, які почалися в Києві з двадцять першого листопада, то, ну, звісно, що люди вийшли за євроінтеграцію, за європейські цінності, за європейський рух нашої країни в цьому напрямку і нас усіх. Але якщо говорити про європейські цінності, то для мене вони більшою мірою загальнолюдські цінності. Декларація прав людини, ось такі речі, толерантність, повага один до одного, до думки іншого, до приватної власності, до історії, різних історій, ось, не авторитаризм. Ну, а я себе, звісно, на різних етапах життя можна себе ідентифікувати по-різному, но українкою я завжди себе ідентифікую. … Про Євромайдан я дізналася двадцять другого листопада після десятої чи одинадцятої вечора, коли відкрила свій «Фейсбук», ось. Я була на той момент в Житомирі на ювілеї батька і цілий день допомагала там мамі, щоб якось впорядкувати все, приготувати на стіл. Коли ввечері почала читати новини, я зрозуміла, що почалася революція. Я якось тоді вже це відчула, ну, принаймні для мене Майдан був таким місцем, що туди не виходять люди просто так, і це, можливо, було не так, щоб зовсім очікувано, що це почнеться саме тоді. Це було якраз не очікувано. Але прочитавши навіть не новини, а повідомлення своїх друзів на «Фейсбуку», я зрозуміла, що всі мої найкращі друзі, знайомі, найрозумніші люди, на яких я орієнтуюсь, вже там. А я була на той момент в Житомирі, допомагавши трошечки по господарству, і зрозуміла, що треба повертатися. … Першого грудня? А, да, першого грудня сталося не лише велике віче, а сталися події на Банковій. Я в них, я про них лише читала, та й то не сама, сама вже читала ввечері і на наступний день, коли добралася додому. А так я без смартфону, то читали друзі, які поруч. Знали, що там якісь вибухи, шашки, ось. Але насправді той страшний розгін і побиття решти людей, яке сталося за кілька годин після початку подій на Банковій, було відомо не одразу. І вже через день, через два стало відомо про як мінімум дев’ятьох затриманих на Банковій випадкових людей, різних, які не були навіть активістами Євромайдану, якщо так говорити. Хтось проходив повз, хтось каву попив десь невдало, хтось просто десь ішов недалеко від вулиці Інститутської на Шовковичній, наприклад, Ярослав Притуленко, наймолодший затриманий, ось. Було розуміння, що треба щось робити, щоб визволяти цих людей, ось. І таким чином, ну, не просто стояти на Майдані, а розширювати протест, тому що протест уже був, як я вже сказала, не лише про європейські цінності, про євроасоціацію, про людські права, тому що потрібно було визволяти тих людей, яких побили спочатку «беркутівці» і міліціонери, а потім незаконно ув’язнили, просто так, тому що вони були не в тому місці, не в той час. А тих людей, які насправді влаштовували провокації, кидали шашки у офіцерів і солдатів внутрішніх військ, їх ніхто не затримував. Відомо було про зв’язки Корчинського Дмитра з провокаторами, відомо було. Не тільки з преси, а я і пізніше вже зустрічала людей, які з ним знайомі, і мені ці люди були дуже неприємні, але так, є і такі люди, які чомусь вірять у всілякі теорії конспіративні і теж в цьому якимось чином, якимось боком беруть участь. Дивовижно було, як на Банковій вулиці, урядовому кварталі, які охороняються навіть у мирний час дуже посилено, опинився за ніч до того, ми його бачили з вечора в п’ятницю, як чомусь їхав туди той грейдер. Він їхав туди вже в п’ятницю, в другій половині дня, коли вже було темно. В суботу, в суботу, тридцятого, так, тому що ми спустилися якраз на Майдан з Михайлівської площі з плакатами, щоб люди, які виходили на Майдан і шукали тих побитих людей, взагалі, де майдан розігнаний, а ми їх перенаправляли на Михайлівську площу і стояли там кілька годин, якраз і грейдер бачили – він їхав по Інститутській в сторону урядового кварталу. Як він там опинився за добу і, дійсно, як есбеушники про це все не знали – це все під питанням великим. Тобто самих провокаторів навіть не було спроб ловити, є відео-підтвердження, коли люди кидають каміння і інші речі у строковиків внутрішніх військ, яких «Беркут» виставив наперед навіть без нормальної амуніції, а потім ті самі люди, двоє в куртках, їх пропускають через кордон внутрішніх військ, вони опиняються по інший бік, біля «беркутівців», щось там роблять кілька хвилин, і потім їх випускають назад, тих самих провокаторів. Тобто провокаторів завдання ловити не було, зловили простих випадкових людей, щоб налякати інших, щоб на майдани більше ніхто не виходив. А сталося навпаки, тобто це абсолютно нелогічні речі. На щастя, українське суспільство за три роки правління Януковича, може, і було якимось чином залякане, але не настільки залякане, щоб сидіти вдома після тих подій. … Мене привабили люди. Такої концентрації розумних, добрих, чесних людей я давно не бачила в одному місці, скажімо так. Розумних, добрих і чесних людей по всьому світу дуже багато, але так концентровано. … Це дуже приємно, це перше. Друге – мене привабила прозорість. Прозорість як у фінансовому звітуванні перед членами «ДемАльянсу» і перед загальною громадою, і те, як збираються кошти на партію. Це єдина партія, яка фінансується людьми, а не олігархами. Єдина в Україні, наскільки мені зараз відомо, ось. І також простота і демократичність прийняття якихось рішень всередині. Я від початку бачила, що навіть якщо ти не є членом «Демократичного Альянсу», ти можеш піти до будь-кого – до заступника, до голови партії – запитати все, що тебе цікавить. А якщо є якась проблема, звернутися з проблемою. Якщо є якісь невдоволення, звернутися з конструктивною критикою. По-перше, тебе чемно вислухали, по-друге, разом відшукали вирішення якихось проблем, якщо вони виникали. А навіть як колись виникали проблеми, ну, в побуті, в таборуванні, то ці проблеми вирішувалися одразу і швидко, і ввічливо, і з повагою один до одного, при тому, що всі люди дуже різні, з різних міст. Також «Демократичний Альянс» чим мене привабив, тим, що вони роблять те, що я вважаю потрібно було робити дуже активно, починаючи з 2004 року. Вони свідомо, розумно, постійно працюють не лише в центрі і на заході України, а також на сході і півдні: в Харкові, в Одесі, в Дніпропетровську, в Донецьку, в Криму є осередки «Демократичного Альянсу». Не тільки виключно там, також в Миколаєві, в Миколаївській області. Вони, можливо, поки що невеликі, хоча в Одесі він досить потужний, до певного часу він був, можливо, навіть потужніший, ніж у Києві. … Не було бажання вступати в партію, просто щоб вступати в партію. Просто хотілося щось робити. Я довго думала про «ДемАльянс», чи вони мені підходять, але навіть більше, чим я їм підходжу, тому що для мене це було відповідальне рішення, коли я приєднувалася до «Демократичного Альянсу». Це не тільки я для себе отримала якісь вигоди в солідарності, у взаємодопомозі, в підтримці, вони мають теж отримати від мене якусь користь. І коли вже я є частиною «Демократичного Альянсу», я маю думати наперед про свої вчинки, тому що я теж тепер формую їх образ, їх імідж для людей, а це зараз найцінніше, що в нас є. Тому що переважно ми молоді люди, на щастя, не здискредитовані, а тому репутація – це те найцінніше, що ми маємо, що ми будемо берегти, звеличувати не лише заради репутації, а заради допомоги один одному, людям. … Я підтримую повністю вимогу номер один «ДемАльянсу», тому що є розуміння, що без цього нічого не буде. Вимога номер один – відставка Януковича. … А за цінності. За цінності. І таким чином за себе, за своїх дітей, за майбутнє, ось. В цьому вся відмінність. За перезавантаження системи, але це теж за цінності, які мають бути в цій державі, за дотримання закону. Це все, це цінності, це ідеали, тобто люди вийшли не за матеріальні речі. Не так, як податковий майдан був – підприємців по податках прижимали. Не так, як 2004 рік, коли з одного боку хтось був, звісно, не за Ющенка, хтось був проти фальсифікації, але це все одно – в чомусь хтось вийшов за цінності, не за Ющенка, але фактично, щоб підтримати Ющенка, бо це тоді була кандидатура, і вибори були сфальсифіковані на користь його супротивника, ось. Для України це вперше – виходити за цінності в такій кількості, в такій кількості, ось. І виходити на підтримку зовсім незнайомих людей в такій кількості: затриманих, ув’язнених, тих, що зараз в лікарні. Зараз дуже багато хороших низових ініціатив, це те, що закордоном називається «grassroots activities». Це те, що, я вважаю, що мало розвиватися щоденно з 2004 року, і то потрошку воно розвивалося. Наприклад, в Києві були успішні ініціативи відстоювання двору, «зробимо його кращим», захистимо якійсь будинок старовинний від забудови – це вже потрошку було, ці протести маленькі. Потрібно об’єднуватись на рівні сусідів, двору. І таким чином ось такі низові, маленькі ініціативи, якщо їх буде багато і по всій Україні, то якраз це і зможе змінити нашу державу. Якщо кожен громадянин зрозуміє, що він відповідальний за те, що відбувається в цій державі, і він може щось змінити, він повинен щось змінити. Не просто може, він повинен це зробити, щоб не казати, що від мене нічого не залежить. Це, знову ж таки, Україна ділиться на дві категорії: люди, які вважають, що від них щось залежить, і вони тому щось намагаються змінити, і ті, які сидять на дивані і плачуть, що від них щось не залежить. Ну, і залежати нічого і не стане, якщо так думати.
Жінка, 29 років, записана у Києві 8 лютого 2014 року, учасниця Євромайдану
Я очікую змін. Я очікую змін, я очікую того, те що зараз відбувається, такий безлад, беззаконня, щоби воно закінчилося це все. … Це не лише має бути зміна влади, це мають бути та Народна рада, я не можу сказати, що це, яка є зараз, але ті люди, які будуть контролювать процес, мають бути відповідальні люди, ми маємо їх обрати, які будуть відповідати за подальші дії.
Чоловік, 23 років, записаний у Києві8 лютого 2014 року, учасник Євромайдану
Показывать, что для меня человеческое достоинство, вообще человеческая жизнь – это ценность наивысшая. … [Изменил ли Евромайдан Вашу жизнь?] Изменил, он дал надежду, что мы можем изменить эту страну и сделать её более европейской, более человечной, потому что ещё в октябре у меня были очень серьёзные мысли о том, куда нам переезжать и где обучать наших детей, а майдан даёт надежду, что не надо уже этого делать.
Жінка, 30 років, записана у Харкові 9 лютого 2014 року, учасниця Євромайдану
Это же конечно эффективность именно такой формы не протеста, а защиты своих прав и достижения своих целей, да, той же евроинтеграции. То есть насколько наша власть вообще может услышать мирный протест, те же митинги. Вот вчера собралось на Евромайдане ну там сотни человек, то есть мы даже «титушкам» не интересны. То есть почему-то такое ощущение, что что-то пошло назад, ну в прочем это именно относительно самой формы митинга, да, это не означает, что пошатнулись убеждения. … То есть изменения системы и приведение её в соответствие с европейскими нормами жизни, да, не только права, но жизни в целом, и общественных отношений в целом. Что касается работы, ну тут как бы тоже, Януковича не поддерживает никто. Очень болезненно восприняли некоторые мои коллеги те сообщения об убийствах, очень, ну это потрясло всех, по сути, всех. Я имею в виду там меня и некоторых моих коллег, и это сильно потрясло, то есть настолько потрясло, что мы ходили сами не свои. Ну в целом я не знаю, что б они ходили именно на митинг, хотя конечно же они в целом, скажем так, они также выступают против существующий системы, они также осознают, что это путь в никуда, но при этом каких-то активных действий с их стороны, ну я, во всяком случаи я не интересовался тем вопросом, может быть детально, но на митинг не ходят, может быть на какие-то другие действия … Изменение существующей системы, да, это очень расплывчато, изменение отношений власти и общества, изменения власти, изменения самих отношений в обществе, да, и в сторону европейских ценностей, и, соответственно, евроинтеграции, да, то, что предусматривает себе евроинтеграция. … Опять-таки, что такое участие в Евромайдане? Для меня это всё-таки не просто участие в митинге, да, или там какая-то воспитательная работа с соседями, коллегами и так далее. Это скорее сейчас уже приобретает значение того, о чём я уже говорил, это определённый личностный рост, да, это определённые собственные изменения в сторону тех самых пресловутых европейских ценностей. Поэтому, сказать, что их можно достичь, ну это как коммунизм (смех). Так нельзя. То есть поэтому, когда я прекращу участие, это может не с достижениями Евромайдана, а с тем, сколько вообще посчитаю те методы, которые сейчас соблюдает Евромайдан, они помогают в достижении цели. … Те события, которые произошли в регионах – безусловно, это и сам, меня, например, очень приятно удивило такая вот активная позиция и в Запорожье, и в Днепропетровске, но очень как бы большой удар – это то, что как всё это закончилось, что всё это кончилось преследованиями и угрозой их здоровью, жизни. … Нужно просто, чтоб у всё большего количества людей возникла потребность в реализации гуманистического идеала. А уже средства его реализации. Я могу сказать о средствах, которые я вижу для себя, реализацию, что я буду делать для общества. Прежде всего это отношение к другим людям, наверное, следование этим идеалам по возможности. То есть выработать у себя соответствующий стиль мышления и стиль действий.
Чоловік, 27 років, записаний у Харкові 9 лютого 2014 року, учасник Євромайдану
Для мене це можливість змінити майбутнє і змінити долю своєї країни, долю своєї Батьківщини. … Мене спонукала та система, в якій ми живемо, власне, що наша держава перестала виконувати всі функції, що належали державі. Фактично, в нас країна абсурду, де, вибачте, найгірші займають місця найкращі, де мир – це війна, а добро – це зло … Я цього чекав ще коли вибрали Януковича, я знав, що щось подібне буде, але я чекав на це десь за рік, за два після його приходу до влади і, на жаль, це сталося майже після чотирьох років, але я цього чекав, я знав, що таке буде, ну плюс-мінус так. … Щодо мене, цілі такі от стратегічні, щодо тактичних, скажемо загальна абстрактна ціль, але конкретна, звісно, у всіх різна ціль. Ну, наприклад, анархісти і націоналісти мають різні погляди на Україну, але тим не менше вони розуміють, що Україна має бути демократична, вільна і повинна обиратись на підставі правдивої інформації, а не на маніпуляції і брехні. … Ну я, скажімо так, якщо ідеологічно, я там правий, я не націоналіст, а республіканець, так, тобто я радикальний, я більш ліберал, ніж націоналіст, тим не менше в мене є присутні певні національні там погляди. Якщо там щодо роботи, я сказав, до чого я відношуся, а якщо мається на увазі. … Мені здається, що партійний Євромайдан концентрується тільки, ну не тільки, а в більшій ступені, на зміни в конституційному механізмі і зміни влади, особистості. Спільнота людей, в ширшому розумінні Євромайдану, він концентрується на зміні взагалі державного механізму, зміні державного функціонування. От якби ідеалів щодо того як повинні держава, як повинні влаштовуватись відносини держави і тому подібне, тобто що громадяни, скажімо так, повинні бути пріоритетом для держави, а не держава повинна бути пріоритетом для громадян. … Дивись, тут насправді важке питання, тобто я розумію, що це як мінімум повинно бути, як мінімум, це повинна бути зміна відносин конституційних там влади виконавчої, законодавчої, контрольного кабінету міністрів і так далі, тобто це повинно входити до Конституції четвертого року, але взагалі, ну тимчасово, а потім на базі цього створення Конституції тактично врівноваженої, більш, скажімо, менш конфліктної, це якби в Києві, але це не значить, що я сюди більше не приїду. Тобто це, по-перше, головне якби забрати владу президента, на моє глибоке переконання, наш президент на сьогодні не є адекватний, на сьогодні, не знаю, з психологічної точки зору, з будь-якої іншої, він неадекватна людина. Він неадекватно робив, він неадекватно викликав і неадекватний взагалі час, це як мінімум. Але взагалі треба змінювати киян, це якби базисної зміни цих відносин між громадянином і державою, якщо так сприймати, але звісно стратегічно це громадянин і держава повинні повністю бути зміненими, докорінно. … Ну, якщо робити паралелі з Помаранчевою революцією, то він [Євромайдан] значно більший, ніж Помаранчева революція, значно глибший, мені здається. Тобто він дійсно більший за кількістю людей, і за якимись структурами тут явно більший, хоча вона там краще була організована, але насправді вона була менша, це перше. Ну і глибший сенс цей, в якому закладається сама суть Євромайдану, глибший сенс, бо Помаранчева революція коли пройшла, вона більш персоніфікована і менш ідеалістична, скажемо, а тут більше ідей. Щодо нашої країни, то в мене найбільш така аналогія Помаранчевої революції. Щодо інших країн, ну не знаю, я маю надію, що це буде певна там буржуазна революція, які були там в Британії, в Франції, що це закінчується порівняно, коли буржуа, скажімо там, середній клас не розуміли своїх спільних цілей і я маю надію, що це той період, та точка конфронтації, коли дійсно політичні сили, певні соціальні структури, вони будуть виставляти інтереси середнього класу. … Я сам би хотів знати, як я бачу Україну, насправді, мені здається, майдан не розійдеться. Політичні лідери і далі будуть, ну скажемо, не будуть брати на себе певну відповідальність, вони ризикують тим, що їх просто замінять інші з більш адекватними суспільними запитами, і це буде насправді крок, це як один варіант, крок щодо вирішення ситуації, тобто повинна бути людина, яка буде розмовляти з середовищем «регіоналів», яка буде розмовляти з силовиками і з чиновниками, тобто повинна бути така людина. Це перший сценарій. Інший сценарій – це переляк «Партії регіонів», представники в парламенті, повернення до конституції четвертого року, або іншим способом. Як тільки ситуація буде змінюватись, а, і звісно коаліційний уряд, не коаліційний, а більш опозиційний, скажімо так, уряд, президент звісно це не визнає, мені здається, і це буде ситуація, коли все швидко закінчиться не в його користь. Ця ситуація буде дуже швидкою і буде дуже кривавою насправді, тому що частина «Партії регіонів», яка контролюється олігархами, якщо вони, скоріш за все, будуть групою, яка відділиться, а за ними стоять багато обласних організацій, то це буде так з відчаю зі сторони Януковича зробити щось, і цей інший сценарій більш, скажемо так, мирний. Перший сценарій більш такий силовий. … Ну, мені б хотілося, щоб один з трьох лідерів опозиції взяв на себе відповідальність, тобто повністю, не взяв, а вийшов на майдан і запитав майдан, чи готовий йому майдан довірити цю місію. Цим справді місія, ну це можуть навіть вбити, при чому дуже швидко, але це історична місія. … Це якби один з них бере і розмовляє з середовищем «регіоналів», з силовиками, заручається їхньою підтримкою, приходить до Януковича і тут переговори відбуваються, це просто ключовий такий аргумент. А, може, там прийняти конституцію, конституційний акт, так званий, а потім прийти і викласти аргументи. Я хотів би, щоб це був гармонічний такий нормальний шлях. Просто я розумію, що по-іншому не буде. Ніхто з точки зору влади не піде на переговори, з точки зору якихось європейський демократичних принципів, що він буде готовий піти тільки тому, що народ протестує, не піде, не піде, це не того ґатунку люди, взагалі. І тому про це потрібно забути, от є така ситуація і є така поведінка, все, крапка. … Мені здається, що, я зі своєї сторони проводжу певну просвітницьку роботу, працюю в певній структурі, з якою ми намагаємся контролювати владу, будувати там громадянське суспільство і так далі, це те, що я можу робити, особисто я. Цінності, скажімо, європейські цінності, чи майданівські цінності, тим самим ми несемо в маси, але насправді це питання до того, хто буде виступати, тому що все починається з того, що хтось один перестає, скажемо, коли дивуються, і це щиро дивуються, що люди беруть хабарі, там підлеглі його беруть, міністри і так далі, депутати, тобто він не розуміє, що якщо всі знають, що він кожен день краде, то його наступний вищий рівень, скільки б ти не казав, не забороняв, він все одно буде красти, і ти повинен сам особисто починати з того, що ти певні стандарти утверджуєш своєю поведінкою щодо хабарів, щодо певних там цінностей, щодо не потрібно критично там п’ять, чи сім автомобілів, будь ласка, твоя машина і машина там без усіляких особливих там привілегій, будь ласка, мужчина повернув, просто потрібно бути відкритим, простим, а не за «Сім’ю»… Знаєш, є така концепція, що кожна людина повинна виконувати певну місію в цьому світі. От якщо людина прийде, вона повинна знайти місце своє.
Чоловік, 30 років, записаний у Києві 9 лютого 2014 року, активіст та один з організаторів Євромайдану
Против была моя громадная физическая усталость, я очень устала до этого. Мне хотелось просто быть дома и спать. Это действительно было против, но как только я прочитала, что нужны стаканы, чай и присутствие, встала, вытерла слёзы, потому что до этого просто два часа плакала, вытерла слёзы, оделась и поехала. … [Мотивировало присоединиться к протесту] В то утро – это кровь, кровь на брусчатке, помню ту фотографию, после разгона майдана возле этой елки и пошло как снежником, стало все ярче и ярче провялятся наше правительство, то, что происходит в стране. … Я бы не называла [Евромайдан] Евромайданом, я еще раз подчеркну, для меня это майдан противостояния против правительства, против системы, свернуть власть, свернуть власть – это самая большая цель людей. … Вы знаете, 30 ноября, у меня на куртке была наклейка, на которой было написано: «Я не піду з майдану до відставки Януковича», для меня это, наверное, не то, чтобы предел, но я б очень хотела, чтоб это случилась. Возможно тогда, не думаю, что я б ушла сразу, но для меня это такая планка – отставка Януковича. … Никакого сравнения с 2004 годом, ничего подобного не было. … В 2004 году было все очень мирно. Это, наверное, основное отличия, не было смертей, не было крови, вот это основное отличия. … Я не то, чтобы думаю, я слышу много из разных источников, что может быть: и силовые сценарии, и чуть не вплоть до войны гражданской. Не знаю, как может быть, но понимаю, что просто так это не может закончится, не может закончится, глядя на настроения людей. … Знаете, я девочка, мне бы хотелось, чтобы он сейчас подол в отставку, все подали в отставку, и мы вышли на Крещатик и начали садить цветы в сарафанах и красить лавочки. Чтобы был мир. Вот это мои сподівання. Как оно будет? … Я готова мотивировать, агитировать людей вокруг себя, высказывать им о том, как важно, я, собственно, это и минимально делаю, общаюсь с молодыми сотрудниками своей компании и на лекциях я рассказываю не только о том, как нужно работать в нашей кампании, но и такими маленькими ниточками красными рассказываю, какими нужно быть людьми. Мне кажется, что это есть какие-то мои попытки изменить.
Жінка, 33 роки, записана у Києві 9 лютого 2014 року, учасниця Євромайдану
Я хочу Вам сказать, что как участник Евромайдана я очень пассивный. Значит, пассивность, это проявляется в том, что не могу никаких предпринять активных действий в силу своего здоровья и немощности, я б сказала так. У меня болят суставы, и я с трудом ходжу. Единственное, что я могу сделать, это я живу одна, я могу, внук, так дале, они ходят сюда, они участвовали во многих акциях, только разве что не на Грушевского, а при всем открытие майдана. Я же могу только помочь материально или присутствием своим. Я стараюсь сюда приходить, по возможности, значит… Мне нравится сама атмосфера майдана, мне нравится, я хочу сказать, что именно единство людей, связано общей благородной целю, такие моменты я испытала в своей жизни, я думаю, несколько раз, когда был День победы, когда полетел Гагарин и когда был первый майдан. Дело всё в том, что девять лет назад, я тогда еще работала со студентами и, естественно, все дни, точно так же начиная с ноября 21, я пробыла здесь, я фотографировала, я участвовала, мы стояли, мы ходили, куда нам говорили, все что нужно мы приносили и так дальше, и так дальше. И тогда я смогла больше делать то, что делали все. Тогда не было таких организацией, и вообще, немного отличался майдан, тогда все голосовали, собственно говоря, против, мы всегда, кажется, голосуем против… Тогда против зарождавшегося режима коррупционного, начавшегося при Кучме, и тогда выводила, пожалуй, не так оппозиция, как сам лозунг был против несправедливых выборов. А сейчас люди вышли просто, потому что они опущены ниже плинтуса. Вот мое отношения к майдану. … Вы понимаете как, дело все в том, что, к сожалению, я создаю только массовость, потому что нигде в другом месте я не могу проводить никакой, ну разве что я стою в очереди в аптеке, или, еду мне покупают мои дети, дочка и внук, я не очень часто бываю в магазинах и все занятии покупками, а не разговорами, а так среди соседей, среди всех, я могу высказывать свою точку зрения, но я… Вы знаете, меня больше чисто аналитическое отношения ко всему, что происходит в стране, я читаю, абсолютно, очень многую прессу, я смотрю по компьютеру самые розные высказывание и статьи людей, сторонников, противников. Я хочу разобраться, во всем хочу дойти до самой сути. Понимаете? Я хочу понять закономерности, во-первых, увидеть развитья любого социума, гражданского общества, любого. Поэтому, меня интересует еще для того, чтоб объяснить тем молодым, с которыми я общаюсь, с теми соседями, которые сюда, моложе меня, приходят, что временное поражения, это не значит поражение вообще, что это будет шаг, все-таки, к развитию общества, он будет вперед. Потому что, то, что сюда привозят, к примеру, людей, з разных регионов страны, которые не разделяют точку зрения майдана, может быть они и разделяют, но выступают они как бы по той стороне баррикад, но я считаю, что когда они будут все… Во-первых, политическое общество развивается и растет, конечно, экономика определяет политику, как сейчас это не модно, но, тем не менее, политическое развития общества благодаря от таким… единственное, что я боюсь, как все люди на земле, только чтоб не было жертв и крови, вот тогда, может быть, я выйду и буду может быть, защищать, может быть, кричать, может быть, но что та делать, наверное. … Цель Евромайдана? Цель Евромайдана, на мой взгляд, начавшейся совершенно з безобидней демонстрации, он превратился сейчас, может быть для многих, в символ гражданской совести, гражданского своего сознания себя, как гражданина страны. Вот, а какая цель у майдана? Я думаю, что слишком много сюда приходят людей, сформулировать цели, Вы понимаете, ведь очень многие не задумываются над тем, что может быть смена, даже быть руководство, не сразу изменить их жизнь. Но хочется верить, что это будет движения вперед. А цель самого выступления граждан, это, естественно, недовольство тем, как власть выполняет свои обязанности. Мне кажется, это цель понятно всем и каждому.
Жінка, 76 років, записана у Києві 9 лютого 2014 року, учасниця Євромайдану
Взагалі на Майдан приїхав я з особистих міркувань і з особистих цілей, без всякої партії. Зараз я в охороні, так називаємої «Самооборони Майдану». Ну, взагалі-то бути, бути учасником ми стали вже після того, як получились оці такі негарні дії, вже ніби ми є учасники Майдану. А тут ми всі, я вважаю, що ми всі сюди приїхали, у каждого є свої якісь вподобання і наміри, прагнення. Ну, а тут ніби учасники, бо ми находимся, у нас є, так сказать, невеликий кусочок вільної незалежної землі в центрі. Ну, коли, їхавши сюди, ні, ну, їхавши сюди, я зрозумів, що на даний час треба бути тут, де люди відстоюють не тільки права свої, а й права всіх українців, тим паче й мої, й моїх дітей. Прихавши сюди, побачивши тут досить цікаві й розумні люди, тут не тільки є, ну, багато студентів, зрозуміло, тут є і старші, і середній вік і, ну, тут досить, досить так гарно і приємно спілкуватися. Якби такі були всі українці, то ми би дійсно, тоді були дійсно центром Європи і вважалися досить гідними європейцями. … Ну, практично у всіх мета одна, мета одна – це є певні висловлені тоді категорії, і це дійсно перше – це наша, відставка нашого «гаранта», це є незмінна і підтримують її всі категорії, і так, і друге – це повне перезавантаження влади, тому що це вже не Україна, а це просто ганьблять не тільки Україну, а всю націю в цілому. Ми ніколи не були рабами, щоб нас ставити на коліна, були кріпаками, но не рабами. … Прагнуть люди того самого, що й прагнули спочатку – це повне перезавантаження влади, воно є незмінним. І ті речі, які там прийняли, ніби закони відмінили, там, звільнили Азарова, це даже не пір’їнка. Це коли дійсно гарант скаже, що «я піду у відставку» або «робимо вибори». Це дійсно гарний Кабінет міністрів, а не такий, як зараз він є, ну, це повне перезавантаження влади. Тим більше силовиків цих треба виганяти скрізь, даже не дивиться і не питати ім’я і фамілію. … Ну, що треба відбуватися, насамперед, це треба то, що мало відбутися, це от прийти до нашої перемоги, спільної перемоги, а тоді вже працювати, щоб ці цінності, так їх довести до більшої кількості, ну, не до більшої, а взагалі до кількості людей, це потрібен час і прагнення, щоб дехто зрозумів. Ну, це треба, насамперед, побути тут на Майдані, щоб зрозуміти, який тут дух, яка тут енергія, які тут цінності, якщо не бачивши цього, то це важко, взагалі-то, це треба порядність і у спілкуванні дивитися, от це контролювати, треба починати з самого себе, от.
Чоловік, 31 рік, записаний у Києві 9 лютого 2014 року, учасник Євромайдану та Помаранчевої революції
Когда началась революция, я пришла на второй день еще студенческой революции и проводила там достаточно много времени. После того, как я тут стала фактически жить (смех), один из главных редакторов журнала на самом деле даже предложили мне внештатную работу корреспондента, поэтому я даже некоторое время работала здесь журналисткой. Но потом был создан Автомайдан, и так как его создатель, один из основателей Автомайдана, был мой хороший друг, то через какое-то время я поняла, что стояние вот такое на Майдане – что оно производит один эффект, но на самом деле, что сильнее всего власть чувствует, когда ей давят на ее болевые точки. Соответственно, болевые точки – это является ее жилье, и вот все остальное. То есть, когда приезжают непосредственно к ним. Поэтому Автомайдан – это такая мобильная сила, которая на самом деле намного сильнее, чем просто стояние. И тогда я присоединилась к ним, то есть я присоединила даже своего папу, который начал ходить на патрули и все остальное, как бы использовала его машину, скажем, такого плана. И после этого я также ребятам предложила помогать с креативной концепцией акций. Поэтому мы придумывали креативную концепцию, все, выдумывали акцию. Но после того, как начался вот такие вот, скажем, репрессии Автомайдана, после того, как я сама, скажем, попала в ситуацию, когда на нас напал «Беркут» и все остальное, я поняла, что нужно укрепляться еще больше и помогать еще больше. И поэтому после этого как бы я стала пресс-секретарем Автомайдана, потому что у нас, к сожалению, нужна постоянно ротация людей сильнее, то есть, чтобы команда действительно не распадалась. Ну а сама ценность действительно как Майдана, так и Автомайдана, в том, что нету просто лидеров, который там – он исчез, и все растворилось. То есть тут люди настолько организовываются сами, что даже если там убрать первую десятку, все равно будет еще одна, вторая десятка, которая будет продолжать работать, вот это главная сила, которая не даст вообще побороть что-либо. … Реально не ложится сравнение ни с Помаранчевой революцией, ни с другими любыми движениями, потому что те все движения принимал кто-то, принимал, был лидер, который вел. Здесь его нету, здесь нету – и оппозиция не является лидером, никто не является лидером. Поэтому абсолютно это новое явище.
Жінка, 25 років, записана у Києві 9 лютого 2014 року, активістка Євромайдану та Автомайдану, учасниця Помаранчевої революції
Особисто для мене бути учасником Майдану – це приймати участь в творінні історії. Мене дістало, коли почали бити, нищити народ, коли почали цинічно показувати, що це реальна агресія проти народу, реальна окупація України. … Одна з причин того, що я тут – самоповага, дбання про самоповагу, про повагу моїх дітей і моєї родини; коли Україна потребує, коли народ потребує, то потрібно приймати участь. … Для людей, які знаходяться тут, цей протест – це питання життя, або реально, можливо, навіть смерті. Там, для людей, які там у протестах, це життя з усвідомленням, що твоя країна вільна і не під, не під бандою, або усвідомлення того, що вона під бандою і стиду за це. [Мета протесту] Зміна влади. Відставка президента, Верховної Ради, принаймні призначення часу наступних виборів Верховної Ради. Доля України не вирішується сьогодні тут, тут інструмент в руках певних політиків. Доля України вирішується в високих кабінетах світу, не України й не Росії, в високих кабінетах світу зараз. А Майдан – це як шахова, шахова гра зараз, от Майдан – це чиясь фігура на рівні короля. … Зміна, зміна влади і в кінцевому результаті, в перспективі, зміна суспільної, ментальності суспільства. Сьогоднішнє суспільство українське на всіх рівнях мені не подобається.
Чоловік, 55 років, записаний у Києві 9 лютого 2014 року, учасник Євромайдану
Хоть я гражданин России, все ж таки я чувствую, что я горожанин, и конечно же я являюсь частью этого общества, что вышло на Майдан. Вот. Потом, ну для меня это вообще, вообще особый опыт, поскольку, я же говорил, я приехал в Украину пять лет назад и мне все рассказывали, вот, у нас такое было в 2004 году, и ты этого не видел, и ты этого даже не поймешь, и я много знал о том Майдане 2004 года. Большей части от друзей, кто принимал в этом участие, в том числе львовские ребята, которые сюда приезжали и стояли, и киевские друзья, которые там отдали свою галерея на Рейтарской буквально под штабик, и так далее. Я знал об этом Майдане. И для меня очень, и мне очень интересно с самого начала, потому что последний митинг, на который я выходил, это было еще в Казани, еще Перестроечные митинги, маленький, ходил туда со своими родителями, мой брат, он был студентом, он ходил в Керчь со значком Горбачевым, да вот. … Ну вот, собственно, после этого первого, после первого этого, самого первого дня я на Майдане не появлялся, и я следил за тем, как, как он пустеет, остается все меньше, меньше народу и я конечно понимал, что он сходит, сходит на нет, и мне было от этого немножко грустно, ну я понимал, ну что это нормально. Вот, я совершенно не ожидал того, что будет происходить потом, вот, и когда, и когда мы узнали о том, что, о том, что были очень жестоко избиты молодые люди, которые, которые там оставались, главные телеканалы показали эти кадры, это было, это было очень жестко и мы, на следующий день пришли на площадь, я помню, что созванивался с Таней, они повезли туда какие-то, собрали какой-то еды, бутерброды. Так вот, мы пришли сперва туда, ну и были там вот на протяжении вечера, со своими друзьями, мы там просто стояли, было довольно странно, ну что-то. Я просто стою и ничего не делаю, но при этом я осуществляю некий протест, вследствие стояния. … Я не очень понимал, как, я понимал, что мне просто надо здесь находиться, потому что здесь должно быть много людей, и я должен быть, и я должен быть среди них, просто чтобы нас должно быть намного больше, но на следующий день, когда сотни тысяч уже вышли в центр города, мы тоже просто были среди них, вот, и, ну это было такая, это очень быстро затянуло меня и всех остальных, мы все время следили за новостями. Мы все, я стал внимательно прочитывать свою новостную фейсбучную ленту, которую пролистывал, не глядя до этого, и вот, и что же было дальше? Очень много времени прошло, уже два месяца. … Это было в ночь с десятого на одиннадцатое декабря, вот, я помню я смотрел трансляцию в интернете, у меня было открыто четыре разные трансляции, я с ужасом смотрел и понимал, что надо ехать и боялся, то есть, я боялся туда один ехать, потому что я знал, что людей перехватывают по дороге, вот и мы, проснулась моя девушка, мы позвонили, позвонили ее брату, мы позвонили своим, мы позвонили Тане, и мы туда отправились на первом метро, вот мы приехали, когда самое страшное закончилось, чуть-чуть там помогали, там на скорость сооружать новые баррикады, и там, вот я помню, мне почему-то запомнилось вот это чувство страха, я понимаю, что надо, я вижу, как люди скандируют, «Киев вставай, Киев вставай», что надо ехать на помощь всем, вот и мне становится страшно, что если я не поеду, мне будет стыдно, конечно, вот такая вот штука. Многие наверно говорят: «Ты знаешь, что когда ты приезжаешь, страх уходит, там он есть, когда ты видишь какую-то трансляцию». Вот, ну а вообще конечно, ну вот о самых важных вещах я все время пытаюсь рассказывать по скайпу своим родителям, которые сидят в Казани … Ну, они, они конечно же информированы больше, чем большинство, чем большинство россиян обычных, несмотря на то, что они не смотрят «Дождь», не слушают «Эхо», я им рассказываю обо всем, что происходит, у меня все равно есть ощущения, что они не до конца понимают, что происходит, более того, даже я понимаю, что я, в общем, другой, я другой чем, чем обычные киевляне. То есть для того, чтобы мне преодолеть какую-то свою осторожность и боязнь, нужны, ну не нужно себя преодолевать, у меня такое ощущение, что здесь конечно люди здесь более свободны, для них гораздо проще быть, быть, сделать какое-то действие. Вот … Конечно, конечно, я же никакой не революционер, было такое ощущение, что люди здесь свободней, то ли что здесь климат другой, думал я, то ли чего другое, думал я. Что касается акций протестов, здесь какая-то есть протестная традиция может быть. … Свое какое-то участие я здесь вижу очень, очень, очень, очень маленькое, то есть я, я думаю, что надо, что надо как-то прислушиваться к тому, что там происходит. Прислушиваться и стараться быть…Прислушиваться и стараться быть полезным. Я, наверно, все, наверное, на что, на что хватает моего понимания. Да, это насколько помогать тем людям, которые, которые, которые стоят, которые что-то делают, ну и ждать того момента, когда понадобится, когда пригодится, вот. … Ну, мне бы конечно же хотелось, чтобы все, чтобы все закончилось, все закончилось хорошо, мирно, без крови, без жестяков, чтобы, чтобы восторжествовала справедливость, чтобы всякие злые, нехорошие куда-то, куда-то ушли, сели в тюрьму, а вот хорошие, наши они бы пришли к власти, и чтобы, и чтобы здесь был такой, этот такой один сплошной Майдан, я не знаю, то есть, это. Я думаю, что, что нас ждут всякие жестяки, что в общем уже в ближайшее время ничем хорошим это кончиться не может, не при каких раскладах, потому что люди, которые прошли эту, уже очень долгую уже историю Майдана. Они не отступят, они не будут сдаваться, и люди, те люди, которые, которые наверху, которые, которые являются в общем оппонентами, врагами Майдана, они ведь тоже не собираются никуда отступать и сдаваться, и это значит, что при любом, никто не знает, что будет дальше, никто не может прогнозировать, я думаю, что никто-никто. Но я думаю единственное, что можно прогнозировать, это то, что, наверное, самое худшее нас ждет впереди, потому что, потому что без столкновений, без, то есть был шанс, был шанс победить бескровно, и, наверное, этот шанс остался позади.
Чоловік, 33 роки, записаний у Києві 9 лютого 2014 року, учасник Євромайдану
Ну, во-первых, я хочу сказать, когда начался Майдан, да, он начался как акция за вступление в евроинтеграцию, за вступление в Евросоюз. Я это не поддерживала. И я даже там с папой еще спорила, что мне ну как бы не очень это нравится, потому что ну в общем есть ряд моментов. Вот. И первый для меня, и даже я не интересовалась что, собственно, происходит. И до этого, после Оранжевой революции этот стереотип, ну как то, как и большинство, я остыла. Вот. Те процессы, которые в нас в стране происходили, политические, они меня не интересовали, потому что большое это разочарование было. Вот. Но первый, что такой был конечно же толчок, – это когда я узнала, что побыли людей там и как-то я на следующий день сама посмотрела это видео и меня просто поразило то, что происходило. Ну я поняла, что я не могу оставаться в стороне, что это касается меня прежде всего как человека, да, как гражданина Украины, как просто человека, который не может молчать на зло, на то, что происходит, на те беспорядки, которые начала устраивать власть. Ну и я поехала к друзьям. У меня в Киеве они живут. Мы вместе учились. Вот. И они тоже являлись участниками Майдана. Даже не знаю, как описать. Ну у меня как бы это просто такая, скажем, в общем просто протестная акция. Она, то есть в каких-то таких конкретных действиях, чтобы отличалась от других, не выражалось. Ну то есть я принимала участие, как и все, да, там в акциях протеста. Мы ходили и на улицу Лютеранскую, когда там тоже штурм был. Они вначале начали блокпосты разбирать, а потом этот штурм Майдана. Ну просто на Майдан, да, просто как-то в Украинский дом. Ну как все. Собственно, ничего такого особенного. Здесь, потом, когда я вернулась в Харьков, тоже просто я участвовала во всех этих протестных акциях. Как и, мне кажется, каждый человек участвует, да. Рассказывает своим друзьям. Ну и конечно, это больше всего противостояние, которое происходит, мне кажется, это внутри, потому что очень сложно, когда ты сталкиваешься с людьми, у которых не то, что противоположная позиция. У них же нет позиции. У них, они не хотят даже как-то обосновывать свою позицию. Они просто против. Непонятно даже против они чего, да. Они не открыты вот как-то к диалогу. И вот сложнее всего с этими людьми, которые еще являются как бы твоими друзьями, объяснять им потому, что разум отключается, сразу эмоции вступают. … Ну собственно я говорю, это больше такое противостояние, не знаю, в соцсетях, когда ты общаешься с людьми, да, особенно конечно же это с востока Украины. У меня нет друзей с запада Украины там или Центральной, которые против того, что происходит. А здесь очень много таких людей, которые негативно на это все реагируют почему-то. И мне сложно с ними вести диалог. Вот. И, мне кажется, да, это больше такой. Мне подруга сказала, что она считает свою миссию в этом Майдане прежде всего людей, которые здесь живут, как то им открыть глаза, что ли, чтобы они заинтересовались тем, что происходит, потому что, потому что, мне кажется, что вот то, что происходит – это прежде всего меняет наше отношение к той территории, где мы живем, да, к той позиции, кем мы являемся, потому что все как-то живут так очень отвлеченно, не чувствуя себя вообще собственно никем. … Ну для меня, прежде всего, это какая-то человеческая реакция. Для меня, прежде всего, участие в Евромайдане – это означает, что я не могу пройти мимо, да, быть равнодушным, когда я вижу, что человека избивают. Просто человека, да, вот как там сказал Славик Вакарчук, что, если бы избивали людей, которые стояли за «Партию Регионов», он бы точно так же отреагировал. Да. Потому, что это очень странно, когда вот те кадри, которые всех там поразили, когда люди лежат на земле, уже там бездыханные и их просто избивают до потери. Когда люди даже не могут защититься, даже они не знают, что это за люди, не разбираются там девушка, парень. И для меня это, прежде всего, как борьба со злом (смех). Вот. Потому, что я знаю, что это как-то метафизично звучит. Но меня вот и поражает, почему люди другие не берут в этом участие, как-то ну не протестуют. Потому что я не понимаю, как можно, например, просто пройти мимо, когда ты видишь, что кого-то избивают. Да? И мне кажется, что первое такое движение сердца – это понять, что этот человек для тебя не посторонний, не какой-то там, не знаю, чужой. Да? Вот это разделение на «свой» и «чужой». А как бы если бы это произошло с твоим близким человеком, родним самим или с тобой, то ты бы не остался в стороне. И вот это для меня быть участником Евромайдана – это значит соотнести себя, во-первых, во-первых, как-то, не знаю, открыть свою человечность. Да? А во-вторых, понять, что ты гражданин Украины и что, вот этот гимн, «один за своего, свій за свого, брат за брата». И вот, от такое, как бы понять это бретёрство украинское. И прежде всего, это еще возможность найти, не то, чтобы общий язык, а просто возможность поговорить. Да? Узнать другого человека, потому что вот люди часто закрыты. Они в каких-то своих таких позициях. Даже, мне кажется, для них не совсем понятных, но каких-то острых и реагируют бистро на все. … Мне кажется, это любой какой-то человеческий, человеческое желание, не знаю, человеческое стремление, потому что если ты мирно вначале протестуешь, никого это не заботит и тебя не замечают, то ты хочешь более активных действий. Да? И вот эта акция, те люди, которые выделились в «Правый сектор», там же неизвестно кто там, что это за люди. Но я знаю, например, что мои друзья тоже поддерживают то, что происходило на Грушевского. Да? Другие не поддерживают. Считают это кровопролитием, там неуместным. … Мне кажется, основная цель, даже такая не совсем осознанная, это все-таки вот эта трансформация сознания других людей, да, потому что оно как-то влияет на все сферы, там даже на людей, которые против выступают. Оно и их задевает. Они выстраивают свои контрапозиции. Но все равно это их задевает. Ну и как бы цель такая скорее всего, чтобы вот та часть инертная, она открыла глаза и посмотрела на то, что происходит. Но если говорить о таких конкретных каких-то политических целях, то это, конечно же, свержение того уряда. Да? Который существует сейчас и тех людей, которые не несут ответственности в том, что происходило. И, ну они должны уйти. Это понятное дело, потому что невозможно дальше жить в стране, там, где люди участвовали. Мне кажется, что это какой-то запущен процесс, который должен полностью изменит всю существующую систему, потому что она как-то так видно, что она прогнила насквозь и она уже не может дальше, ну ми не можем просто, например, поменять какие-то фигуры. Не в фигурах дело. Да? А в каких-то глубинных там структурах. … Ну мне бы хотелось, чтобы нам все-таки удалось, удалось избавится, избавится от Януковича. Да? И даже скорее не от Януковича, потому что это очевидно, что это какая-то подставная фигура, как кукла, которой манипулируют. Есть какие-то другие люди. Я не знаю. Путин или кто? Я не знаю как на самом деле. СБУ? Но хотелось бы, чтобы удалось нам просто, не знаю, просто, просто это как-то утопично, конечно. Конечно, мне бы хотелось, чтобы были все наказаны, кто принимал в этом участие. Но мне кажется это утопия. Уже Азаров уехал, уже ее уряд там не будет нести ответственность за это. Да? И просто хотелось бы, чтобы у нас новая система появилась. Я не знаю, как это возможно. Мне кажется, было бы лучше, если бы у нас были какие-то свои маленькие лидеры там на каждый, по какому-то округу, я не знаю, чтобы мы их лично знали, и лично выбирали, и с них лично спрашивали. Да? Как-то, как, не знаю, атаманов (смех). Что ли по такому принципу, как эти казацкие формирования.
Жінка, 26 років, записана у Харкові 10 лютого 2014 року, учасниця Євромайдану та Помаранчевої революції
Основна мета Євромайдану? Но мені кажеться, що тут уже люди так: «До яких пір нас будуть давить? До яких пір нас не будуть считать людьми?» Вот моя о така особиста думка. … Закони, які хоть более-менее соблюдаются. Хоч все-таки какое-то приличие делается. Правильно? А в нас же ніхто нічого. Значить, сказали, що підвели итоги вот этой, 2012 футболу, те Євро. Да. 18 мільярдів неизвестно куди пішло. А хто за це відповів? Що нельзя было хоч там, де багато мільярдів накрали? Но тільки на дорогах більше чотирьох мільярдів, що тоді сніг пішов і всі дороги змило. Чотири з чим-то мільярда на дорогах змило. Ну так, як сейчас Москві. Знаєте? В Сочинской олимпиаде, там тоже ж в чотири раза завищили, выше это самое. Щоб пішов Янукович і щоб, ну від нього можно все чекати. Зрозуміло, що його ці кримінал видвинул і кримінал його там тримає. Як сказали, що за роки перебування Януковича в Україну приїхало більше 400 кримінальних авторитетів. І тільки чотирьох із них вислали. То есть, вони всі тут живуть. Всім тут хорошо живеться.
Жінка, 72 роки, записана у Харкові 10 лютого 2014 року, учасниця Євромайдану та Помаранчевої революції
Я узнала о том, что происходит новая революция. В революции 2004-го года я не участвовала, потому что мне она казалась политической. А я все-таки неполитический человек. Вот. И, но тем не менее, я просто узнала подробности столкновения между властью и митингующими, когда «Беркут» начал нападать на людей и очень сильно их избивать. И это било абсолютно как безосновательно и очень жестоко. Я видела видео, которое, ну съемки с этих событий. И меня это очень сильно поразило. Я поняла, что происходит нечто иное, нежели в 2004-ом году. И я поняла, что вот сейчас я могу поехать и узнать своими глазами, что происходит без посредников, потому что телевидение, радио и средства массовой информации наверняка искаженно доносят все это. Ну в любом случае я вообще я считаю, что без посредников всегда лучше узнавать, чем посредственно. И я поехала в Киев.
Жінка, 26 років, записана у Харкові 10 лютого 2014 року, учасниця Євромайдану
Прикликали мене туди, звичайно, десь економічна прихильність Євросоюзу. Але не цінності. Я не є прихильником багатьох європейських цінностей. А насамперед – це є економічні принципи, тому що я знаю, як розвивається бізнес в Європі, які там підходи до цього, як цінують і які кредити. Це для мене дуже цікаво, ось. Яка відкритість. І, звичайно, десь радше з меншого такого, але також було причиною мого виходу, але це було, так би мовити, не настільки великим поштовхом та мотивацією, але, звичайно, це якісь демократичні принципи, котрі я, як молода людина, звичайно прагну, щоб були в Україні. … Перше завдання – це є захист учасників, друге – це є реалізація євроінтеграційних процесів. … Я недавно розмовляв з журналістами з відомої німецької газети, вони досі думають, що ми стоїмо там, щоб вступити в Європу. Це для нас важливо, але це не перший план. Із 19 по 26, коли люди почали стояти за повну зміну систем суспільства, цінностей, то якраз основною ціллю стала відставка Януковича, але відставка Януковича як символ перезавантаження всього суспільства. Тобто це символ. … Оскільки я не просто учасник Майдану, а один з координаторів, я заручився необхідною підтримкою і навіть технічними засобами, котрі десь допомагають мені у моїй безпеці. Я готовий до силового варіанту абсолютно, і це є велика кількість людей також. Але я хочу сказати глибше, я бачу Майдан, знову ж таки, глибше, аніж пересічний майданівець, і я боюсь, що багато процесів на Майдані є керовані кількома людьми, відверто. Чому побили Вербицького? Тому що він був львів’янин, а Ігоря Луценка не побили, а піддали таким жорстоким тортурам. Мій колега його віз, і він мені розказував, в якому стані було це, ця гримаса тіла чи як це назвати? Цей, цей там, я просто не знаю, як це можна назвати там розумно. Чому саме львів’янина побили, а Ігоря Луценка – ні? Чому його лишили в живим? Вони ж двоє були в одному, в ситуації. Чому Булатова залишили живим, Тетяну Чорновіл, а Вербицького, так над ним знущалися? Дуже просто. Львів це все почав. Львів проявляє найбільшу активність. І чи не побиття Вербицького було причиною активізувати знову львів’ян, котрі є найбільш готовими йти на такі радикальні кроки? І то знущання є над Вербицьким. А питання про Булатова, сім днів його не було. Ми не бачимо по його фізіономії те, наприклад, що він, не скажу, що там був відгодований, так, ми бачимо делікатно обрізане вухо. Я зовсім не виню, це – жертви. Але тут якась ведеться гра. І по «Правому сектору» я був 22 числа на дуже гарному плацдармі. Я бачив, як міліція дуже чітко вимірювала метри: метр за метром, яка була чітка робота проти протестувальників. Як вони їх відганяли і приганяли. Я бачив, як вони деяких протестувальників відпускали. Відверто, на моїх очах. Я просто був там, де арка є. Трошки на висоті і все-все було на моїх очах. Я бачив, як БТР приїхав мовби настрахати мітингувальників, але я бачив, як навпаки він їх підбурив. Через те, чи це є некероване, те, що відбувається, багато процесів на Майдані? Я думаю, що так. … «От тільки давай сірник і йду з пістолетом, я буду воювати, все, давай тільки зброї». І коли ми бачимо, що ці дії починаються, і багато таких людей пересідає, і насправді там люди на передовій, на Грушевського, там люди, які не потребують якогось визнання чи ще щось. Там реальні борці, котрі не роздирають на собі там одяг. Не кричать, що я там буду всіх стріляти. Це реально люди, які йдуть і готові вмирати. Я там був 22 числа і по мені стріляли. В мене ще є навіть є невеличка ранка від осколочної кулі. Я бігав там з противогазом, це я – цивільний. І це я, котрий не кричав, що буду на передовій, буду боротись. Для мене чоловік – це той, що в любій формі спротиву готовий боротися за Україну. Не кожен мужчина є таким чоловіком на Майдані. … Це є Запорізька Січ, яка увібрала у себе усі епохи боротьби українського народу. Неодноразово звучить, і мені казали: «Брате, повір, тут зібралися внуки козаків, упівців, махновців і так далі, так далі». Через це, це є Січ не тільки козацька, це Січ, яка убрала у себе всю історію спротиву українського народу. Це ширше, ніж Запорізька Січ, яку ми знаємо десь в історії, так, це категорія козаків. Це ширше, це Січ, котра ввібрала в себе дуже широкі верстви населення. … [Майдан починається] Напевне, з моєї сім’ї. Тому що ми не можемо тут окреслювати окремі площини, це неправда. Багато людей: отут ногою я на Майдані, тут – ні. В жодному випадку. Майдан – це кожна людина безпосередньо. І з своєї сім’ї потрібно починати. І де свідома людина ступає, котра себе вважає учасником Майдану, там є цей Майдан. Чи це церква, чи це відпочинковий комплекс, чи це будь-де – це є все наш Майдан. Тим більше зараз, коли революція перейшла на абсолютно всі категорії населення. … [Що потрібно робити, щоб цінності Майдану втілювалися у повсякденному житті?] Все більше і більше працювати у просвітницькому полі. Єдиний тільки формат – це просвітницьке поле. Це постійно працювати в власне публічному просторі. І постійно публікувати, транслювати ці цінності, доносити до дуже широких верств населення. Насамперед, я готовий йти воювати, от. І я не кажу, що там покласти життя, не покласти. Це не той час. Але я готовий йти на дуже великі жертви, щоб це було донесено. Тобто зараз Майдан – це став зміст життя свідомого українця. І чи може тепер бути свідомий українець без Майдану? Я сумніваюсь. Через це, це є одна з тих форпостів життя, де свідомий українець повинен це доносити до, грубо говорячи, несвідомих українців. Але тих, хто ще не став в душі майданівцем. Я думаю, що найближчим часом буде сплеск, наступний сплеск революції. Це буде силова, силовий формат. Я думаю, що він є керований поки що. Але є варіант «А». Або він буде точкою вже нарешті розпаду і розколу «Партії регіонів», отже, про подальший хід мирним шляхом. Це є в меншій мірі, думаю, що так буде. А в більшій мірі, те, що той, хто керує силовий сценарій, він його не вкерує і просто люди попруть, будуть мати зброю і будуть просто їх розстрілювати. Я не знаю. Це те, що вже не буде піддаватися керуванню, це зле. Дуже зле.
Чоловік, 23 роки, записаний у Львові 10 лютого 2014 року, активіст та один з організаторів Євромайдану
Я можу, я можу казати про себе. Тому що так само там, люди дуже багато приєднаються до цієї… Я б вважав, [що належу] до таких людей, які просто отримують кайф від цього всього. Питання в тому, ну я не знаю, чи це рівень адреналіну, чи це щось інше. Просто, коли розумієш, що займаєшся класною справою. І, чесно скажу, не дуже безпечною, не дуже безпечною, точніше якраз навпаки. Але все одно воно займаєшся, класно. І розумієш, в принципі, що ти роботу можеш втратити. Можеш нормально там, до речі. Можеш там, я не знаю, по голові битою отримати. Але все одно це робиш. Ну, просто є. Якщо от не було, напевно, цього, хоч цей кайф такий складний, в тому сенсі, що не завжди там виходиш просто за адреналін. Буває дуже соромно, буває дуже холодно. От ми, я не знаю, дні три там на морозі постояли, дуже там замерзли, а потім там лікувались. Але все одно ти розумієш, що робиш справу, яку, яка є не тільки корисна, але ще й отримуєш від цього велике задоволення. І я думаю, що це найбільше якраз таке. Група, яка стоїть не тому, що там треба стояти і треба, а тому що, ну, це весело, коротше. … Питання в тому, що у нас є дуже класний шанс все змінити, все перервати, так, як нам треба. Скористаємось ми ним чи ні, то вже якраз час покаже. І тут питання в тому, що це програма мінімум. А програма максимум, звичайно, лежить вже далеко за межами цього. Ну, наприклад, банальний приклад, якщо ми зробимо так, що наші власні міліціонери, яких, до речі, вони наших міліціонерів прирівняли зараз до бюджетників, яких там зараз в Києві постійно виганяють як непотріб. Виганяють так само, як виганяють працівників освіти та інших там з прапорами постояти. Тобто я маю на увазі не «Беркут», а звичайну міліцію, звичайну міліцію, яка вчиться там на дільничних, я не знаю, та інших. В нас якось так майдан, на мій погляд, навів дуже класну паралель провів, що було до того і що буде після того. Питання в тому, що, наприклад, зараз люди розуміють, що так, як було, вже не буде. І питання в тому, що буде або гірше, або краще. І якщо ми змінимо просто, зможемо просто змінити всю цю вертикаль. Та навіть назви ці потрібно забути. Серйозно – «Беркут», міліція, не знаю, та все інше. Просто в нас є такий шанс. Якщо ми зможемо дійсно зробити так, що просто повністю розпочати з чистого аркушу, з табули раси. То якраз, я думаю, це буде найбільша мета. … Ну, я питання участі, знову ж таки, вже, напевно, напевно, я закінчив свій Євромайдан, напевно, тоді, коли Євромайдан закінчив свою роботу у нас в Харкові. Коли весь Київський Євромайдан приїде до Харкова, закінчиться в Харкові, то, напевно, ми вже тут його закінчимо. … Ну, я ще раз кажу, що я, з одного боку, командний гравець в тому сенсі, що я буду робити те, що потрібно робити. З іншого боку, я розумію, що я все-таки музикант якраз. І тому, я буду, буду вести культурно-просвітницьку роботу.
Чоловік, 39 років, записаний у Харкові 11 лютого 2014 року, один з організаторів Євромайдану
Я несу ответственность за ее судьбу [України]. Менять нашу страну в лучшее. …Скорее ощущение, что если этого не делать [не брати участь у протесті], то мне было бы в связи с этим неприятно. Когда я это делаю, я пытаюсь как-то влиять на развитие своей страны насколько могу, чтобы не было мучений, боли за неиспользованные возможности. Вот так, если говорить о помощи. Плюс помогает, ну так с хорошими людьми знакомлюсь, интересными делами занимаюсь. … Вот все хотят принципиального, скажем так, изменение в лучшее, свержения этого режима. Вот, а те, кто дальше строит в общем некоторые консенсусные вещи, тоже есть. Например, на тему ликвидации системы, этих побоищ, этого государственно-бандитского феодализма. То есть, здесь практически все думают одинаково. Есть нюансы. Мне кажется, в большей степени, я бы сказал, филологически, как говорят постмодернисты. Там одни люди пытаются натягивать на себя бы костюм, скажем, националистов там эпохи там, так сказать, бандеровской. Там какие-то натягивают на себя костюмы анархистов, еще более ранней махновской эпохи или современных анархистов. Это иногда мешает, хотя в общем на уровне, так сказать, внутреннем у людей есть мнение, что часть этих противоречий является филологическими. Остальные масса не является ни тем, ни другим. Ни ультранационалистами, ни анархистами. В общем разные варианты, скажем так, я бы не сказал чисто либерально, либерально-социал-демократической, какой-то такой идеологии. То, что товарищ Сталин называл «левацкое болото правого оппортунизма». …Определенно [мета] не интеграция в Европу. Безусловно ликвидация этого мафиозного режима. Без вопросов. Как минимум – отставка Януковича, проведение реальных честных выборов, вот. Ну, и в дальнейшем явных, очевидных каких-то реформ, вот, скажем так, понятным для людей и которые большинство людей поддерживает. В какой момент при этом прекратит функционировать сама площадь? Я думаю, он не прекратит функционирование никогда. Просто изменит форму работы. Я думаю, большинство этих людей составят новую политическую силу или несколько политических сил. Поэтому, в широком смысле, площадь никуда не пойдет. Это важный опыт, который ни в коем случае не стоит терять.
Чоловік, 48 років, записаний у Харкові 11 лютого 2014 року, один з організаторів (спікер) Євромайдану
С одной стороны, я же говорю, что сначала [мотив] – это подписание ассоциации. То есть, я вижу или мне кажется, что подписание ассоциации является одним из инструментов для улучшения государства, ну и в том числе людей. А потом уже пробудило то, что, по сути, избили мирных людей. Ну, этого есть записи. И при этом нет никакой реакции, никто не наказаний и все как-то отмалчиваются. То есть, против такого какого-то, неправильности, да. … Ну, целей много. С одной стороны, изменение страны, да. С другой стороны, то есть это такой идеал, да, изменение мнения страны и построение какой-то новой структуры, которая будет значительно лучше, чем предыдущая. В том числе и по отношению государства к человеку, человека к государству и общества, так и для общества к человеку, человека к обществу. То есть, более ответственная. … Вот этого идеала. То есть, мне в идеале хочется, чтобы, с одной стороны, были наказаны люди, которые нарушили закон, да. Вот от верха и заканчивая простым милиционером или «титушками». И это с одной стороны. Это минимальная цель, да. А максимально – построение этого нового государства, где как гражданин я буду чувствовать себя более свободным. И зная, что, не плача какой-то взятки, да, я смогу достичь значительно большего и независимо от того это суд, это какие-то, ну скажем, предприятия, частная деятельность или научная. … А результат – отсутствие коррупции, да и в общем отсутствие беззакония или борьба с беззаконием.
Чоловік, 27 років, записаний у Харкові 11 лютого 2014 року, активіст «Зеленого фронту»
Я не можу сказати, що [Євромайдан мене] якось дуже глобально змінив, ну сподіваюся, що якось в плані здоров’я не змінив, тому що, кажу, є проблеми, сподіваюся, що вони виліковні і можна усунути. Чи свідомість змінив? Ну, були хвилі якісь такі відчаю, що ну-ну … були хвилі агресії. Ну не можу сказати, що я от так от дуже з якимсь розумінням віднеслася до людей, завдяки яким, можливо, це не дуже гарно так говорити, але скажу, завдяки яким зараз маєм то, що маєм. Іноді, коли були, коли там довго не спиш і там такі новини, що там когось вбили, того Сергія Нігояна, ми його знали особисто і такі от хвилі просто ненависті до тих людей, буває, ну це просто людське, що от ну як? Як ви не бачите? Вони далі, вони далі, ті самі «тітушки», ті самі люди на Сході, вони далі не розуміють, вони далі підтримують Януковича. Ну як, ну як? Ти ж маєш такий самий доступ до інтернету, до інформації, до всього. Я розумію, якщо б вони були справді заблоковані там, і їм подавалась якась інформація. Просто їм зручно отримувати от таку інформацію. Це люди, які бояться втратити оте малесеньке, оце нічого, оцей мізер, який вони мають. Більше того, вони живуть вже тут і зараз, їх не цікавить, що буде потім, що потім дітей і так далі… Чи змінило глобально? Я знаю, що треба працювати ще більше, я знаю, що як би не було важко і ну бо, тому що, хай знову ж таки пафосна фраза, але якщо не ми, то я не знаю, хто це буде робити, просто не знаю. В мене дитина росте, я знаю, що його в школу, а там в школі підручники з помилкою на помилці. А хто знає, що якщо ми зараз нічого не змінимо, вони не введуть другою державною російську мову? Я не розумію, чому моя дитина має її вчити, я просто не розумію чому? На якій підставі? Чому не китайську в такому разі? Китай взагалі тут полонив весь світ, вся продукція китайська. В такому разі логічніше вже китайську вчити, якщо так, ну я не знаю. Тоді якщо глобалізація, я не знаю, якось по-іншому будемо мислити. Тому я не хочу цього, я знаю точно, якщо я зараз цього не буду робити, то потім якщо моя дитина ввечері після десятої через там п’ятнадцять років буде гуляти і його міліція поб’є тільки за то, що він це зробив, він мені скаже: «Мам, а ти зробила щось, для того щоб я зараз мав можливість вільно пересуватися в своїй країні чи спілкуватися українською мовою?» Ось, і це якесь егоїстичне, хоча не дуже егоїстичне, я матиму, скажу, що я зробила все, що було в моїх силах. І буду робити все, що в моїх силах. … Початково мета була євроінтеграція, ми там думали й очікували, хоча знали, що євроінтеграції не буде і це було очевидно. І навіть не думали про те, що це буде, от. Далі там побили студентів, далі там мета була власне показати, що ми проти того, аби в нашій країні це відбувалося. Так, і що ми в принципі, тут вже більше питання стояло незалежності нашої країни. І зараз питання стоїть незалежності нашої країни, хай буде так. Спершу була євроінтеграція, потім спротив проти того, що людей, мирних людей б’ють в центрі країни, зараз це однозначно цілісність країни, незалежність від можливого там, не знаю, російського вторгнення, втручання і надалі, там про федералізацію говорять так само. Цілісність, однозначно незалежність країни. … Відставка Януковича. Все інше – це не наша перемога. Будь-що що би не відбувалося – уряд, відставка, ні – тільки відставка Януковича і дострокові президентські вибори. … Я єдине, що сподіваюся, що більше ми не дійдемо до ніяких насильницьких дій, сподіваюся, що припиниться переслідування, сподіваюся, що люди, які зараз є політв’язнями, вони будуть, що запобіжні заходи будуть не мінятиметься на домашній арешт, а що обвинувачення будуть зняті, це однозначно. Що я не знаю, як по-іншому жити з цим, ось. Сподіваюся, що будуть перевибори найближчим часом. І хтось на себе таки візьме відповідальність. Зараз мета єдина – зняти Януковича. Хто би не прийшов на його місце, ну мається на увазі не з цієї команди, а загалом. Бо з цієї команди – точно ні, тобто «Партію Регіонів» і всіх їх будемо намагатися максимально не допустити, хоча перебіжчиків, тушок буде багато, якщо там раптом, ось. Мета: зняти ту людину, яка зараз є при владі, а далі вже не зробити так, як ми зробили в 2004 році. Не дати йому владу і сказати: «Ну все, ось тобі влада в руки». … Ну я не знаю, що треба робити. Є громадські організації, котрі займаються моніторингами, котрі займаються освітніми питаннями, виборами, прозорістю виборів. Працювати на всіх рівнях, це дуже важко, там структура велетенська, тому треба працювати на всіх рівнях з цими питаннями, які назвали.
Жінка, 29 років, записана у Києві 11 лютого 2014 року, активістка Євромайдану
От в такій державі, де не можна знайти роботу по спеціальності, я не хочу, наприклад, щоб росла моя дитина, чи от, щоб вона жила суто заради, от від зарплати до зарплати, можна сказати. Тобто для мене ці стояння ці три місяці випробувань, вони є інвестицією в майбутнє … [Основна мета Євромайдану] Добитися справедливості, я думаю. Все, що відбулося в Україні і відбувалось останні кілька років, воно, ну ми терпіли, терпіли, терпіли, але в народу увірвався терпець у всіх. Захотіли свідомі громадяни, щоб жити нормально, а не так – від зарплати до зарплати. І от вийшла всім відома справа з Павліченками, що вони вийшли в магазин хліба купити, грубо кажучи, а повернулись, це не повернулись. Тобто в разі, якщо ти не догодив цій владі, тебе швиденько беруть і закривають. Це не повинно так бути, повинно бути розслідування, і так далі, і тому подібне, ну тобто все, як пишеться по закону. … Я думаю, що коли ми відчуємо себе гідними і відчуємо запах справедливості, думаю, що от все припиниться, все життя повернеться в своє русло. Але все одно частинка залишиться, бо все одно громадські організації почнуть формуватись, ну це вже історія України, я б сказав. … Звичайно, хотілось би, щоб Янукович пішов у відставку, були перевибори, влада скинула свої повноваження, але одночасно і сумно буде проходити біля пам’ятника Тарасу Григоровичу Шевченку і не бачити вже звичних наметів цієї сцени. Буду сумувати за цим всім.
Чоловік, 18 років, записаний у Львові 12 лютого 2014 року, активіст Євромайдану
Я приїхав на майдан місяць назад. А до майдану я долучився за півтора місяця з того часу, як він розпочався. … Мені просто не подобається та влада, яка є зараз в Україні, її дії, її вчинки, її відношення до України, до українського народу. Я хочу змін. Я приїхав на майдан для того, щоб відстоювати свої інтереси. Я бачу країну європейською країною, цивілізованою країною, а не такою країною, яку сьогодні будує наш президент Янукович. … Я приїхав додому і тимчасово хотів знайти роботу, але так як я не міг цього зробити протягом місяця… Я думав, що є проблеми там в батьків, я хотів їм допомогти працювати. В мене багато спеціальностей і сьогодні в Україні, маючи вищу освіту, сьогодні дуже тяжко знайти роботу і нормальну зарплату. Я зрозумів, що сьогодні я маю прилучитись до майдану для того, щоб рівень життя на Україні був європейський. Кожен із нас повинен нести цю відповідальність і приймати участь тут, на майдані, кожен громадянин України. Якщо він хоче змін – зміни починаються з кожного з нас. Якщо я хочу жити краще – я повинен відстоювати свої права, інтереси і прикласти для цього багато зусиль, щоб змінилася країна. … Сумнівів не було. Я чітко зрозумів, що я маю приїхати на майдан. Вже приїхав і зараз знаходжуся більше одного місяця. Я про це не жалкую. Я приймаю участь тут на майдані і планую залишатися тут до кінця місяця. Я дуже задоволений тим, що я сюди приїхав. … Основна мета Євромайдану – змінити нашу Україну на краще. Всі хочуть жити в нормальній країні, де є нормальний рівень життя, де є соціальний захист і правовий захист. Кожна людина хоче відчувати себе комфортно, хоче проживати на Україні і отримувати нормальні зарплати, і впевнено дивитися в завтрашній день. … Основна ціль євро майдану – це змінити життя кожного особисто, України. Основна ціль – це виколення тих всіх негативних явищ, які є в державі: бюрократія, корупція, також відставка президента, підписання асоціації з Європейським Союзом. Якщо буде підписано асоціацію з Євросоюзом, то через певний час прийде опозиція до влади і я буду дуже цим задоволений і перестану приймати участь в Євромайдані. … Сьогодні повинна бути, конкретно отриманий результат майдану. Це обрання нового президента, який би дійсно підтримував інтереси України, по-друге, це підписання асоціації з Євросоюзом, і якщо це буде зроблено, це будуть самі найголовніші події Євромайдану. … Євромайдан, він був схожий на Помаранчеву революцію, але трохи з більш трагічними наслідками. А так, кожна подія, вона є ідентична, особлива, яка сьогодні приходить на Україні і вносить свій вклад в розбудові і покращення нашого життя. … Я вірю в перемогу Євромайдану. Я знаю, що він закінчиться перемогою, як загалом зміна в державі, як зміна в політичному житті держави, прийдуть сьогодні нові політичні особистості, а також кожна людина, вона сьогодні, яка є на Євромайдані, і прийме участь на Євромайдані, і сам майдан загалом, він сьогодні позитивно вплине на ці всі позиції. А події, вони будуть змінювати нашу країну і прогресувати. … Сьогодні кожна людина повинна, щоб втілювати цінності Євромайдану, європейські цінності, сьогодні кожна людина повинна прийти до Бога і познайомиться з тими цінностями, які написані в Біблії, і дякуючи цим цінностям, цим принципам, будувати сьогодні Україну. Я сьогодні приймаю участь на майдані, я хочу бути активним учасником в життя нашої країни, бути активним громадянином, займати чітку позицію. Я готовий в подальшому приймати участь в політичному житті країни, бути депутатом і дальше… Для мене особисто Євромайдан починається в моєму житті, в моєму серці, в моєму розумі. Якщо сьогодні я буду вивчати ці цінності, які є в Європі, рівень життя, якщо я сьогодні буду втілювати ті принципи в житті, він починається з мене, в моєму домі, в моєму житті, на роботі. Ну протестні місця, вони згуртовують людей, вони роблять ці осередки, вони є поштовхом для того, щоб сьогодні по всі Україні, кожна людина почала хотіти змін на краще. Це ми бачимо в західній Україні, де в кожній області сьогодні створені майдани, там люди приймають активну участь в цьому. … Для мене життя на майдані, я від цього отримую задоволення, тому що я приймаю участь в житті країни. Це є рушійною силою. Я приїхав на майдан для того, щоб відстоювати свою позицію і я задоволений цим. Немає потреб… я забезпечений продуктами харчування, одежею. Я не отримую грошей, але я дуже радий, шо я тут знаходжусь і, в принципі, на майдані кожна людина може знайти себе, може приймати участь в майдані, може особисто себе забезпечувати, при бажанні.
Чоловік, 35 років, записаний у Києві 13 лютого 2014 року, активіст Євромайдану
Для мене це [брати участь у Євромайдані] означає постійно, по-перше, фізичну участь в ньому, бо… Але не тільки. Це також поширення інформації, намагання підтримати цю ідею. Намагання підтримати рух, який, щоб він не згасав і максимально якимсь чином був представлений в Харкові. Це моніторинг всіх новин, які відбуваються і пов’язані з діями, і пов’язані є власне з темою майданах в Києві і в інших регіонах. Це постійний контакт безпосередньо з людьми, організаторами в Харкові і спроби допомогти фізично, морально, матеріально, яким чином я можу в той момент допомогти. Ну, тобто всіляку участь, активну участь, яка мені можлива в той момент, конкретно в той момент, в той момент, який настає. Тобто іноді я можу просто фізично піти, іноді я можу дати чуть-чуть денег на то, щоб надрукувати якісь листівки. Іноді я можу щось організувати і підтримати акцію. Тобто в різних проявах. … Мене обурила брехня, яку я відчула по відношенню до себе. Неочікувано абсолютно. Маніпуляцію, яку провели з моєю, свідомістю моєї держави, який багато років обіцяв мені, що все будет хорошо і по-європейські, а потім вирішили призупинити співпрацю. Мене це обурило. Тобто перший посил був в тому, що мене знову обманули, не виправдали моїх сподівань і зараз намагаються загнати в якийсь, абсолютно іншу траєкторію руху цієї країни. … Ну, я думаю, що все зависне на тому, що ми, тобто я сподіваюся, що ми досягнемо відставки президента, з тим, щоби найближчим часом провести вибори президента нового. І я сподіваюся дуже, що нас підтримають економічно євроспільнота з тим, щоби ми хоча би не померли всі з голоду. З тим, що ми обіцяєм, що за найближчі п’ять років ми зробимо якісь економічні чуда в нашій країні. Натомість, я розумію, шщ придётся впахивать и впахивать.
Жінка, 35 років, записана у Харкові 14 лютого 2014 року, активна учасниця Євромайдану та Помаранчевої революції
Для мене бути учасницею «Євромайдану» означає бути маленьким гвинтиком у величезному механізмі, який може, може руйнувати ті греблі, того протиправ’я, беззаконня і бандитизму. Я вважаю, що ми обов’язково цього доб’ємося. Від початку «Євромайдану» моє життя набуло більшого змісту, воно стало набагато яскравішим, я познайомилася з багатьма однодумцями, з багатьма людьми, які підтримують мою точку зору, і точку зору мільйонів наших українців, наших співвітчизників, я також, почала з підвищеною цікавістю слідкувати за новинами, за політикою, раніше я цим не надто переймалася, а зараз я вважаю, що це є обов’язком кожного свідомого громадянина, про це все значи, щоб могли, могти реально оцінити ту ситуацію, що зараз відбувається. Вперше про «Євромайдан» я почула, напевно, з телебачення або з соціальних мереж, я точного того не пам’ятаю, але це сталося 22 листопада, коли наш шановний президент вирішив раптово змінити вектор спрямувати міжнародного об’єднання, спрямувати його в протилежний бік, тоді я побачила в соціальних мережах, що люди групуються-гуртуються, багато обурення побачила, побачила, що люди готові висловити свою точку зору, висловити свою непокору такій несправедливості і вийти на майдан, тому я тоді вирішила до них приєднатися. Від самого початку я, моїм обов’язком на майдані, я вважала свою присутність, адже від кожної людини залежить, бо якщо ми будемо говорити, що «а, я один, від мене одного нічого не залежить», якщо всі разом так подумають, тоді ніхто не прийде. Я вважаю, що кожен має прийти висловити свою точку зору, ну як робила це я спочатку, я приходила на майдан, на жаль, я ну не брала участі у волонтерстві, не працювала там на «Євромайдані» на кухні, тому що в мене є дитина, я мусила, була змушена проводити багато часу з нею, але я підтримувала «Євромайдан» своєю присутністю як тільки могла.
Жінка, 20 років, записана у Львові 15 лютого 2014 року, учасниця Євромайдану
Весь год 2013 я писал о том, что будет революция. Меня называли фантастом, сказочником. А я был настолько уверен в этом, вот там почитать мои публикации, они выходили все в украинских изданиях, говорю: «Ну откуда такой оптимизм, настолько такая уверенность, потому что мы ничего не предполагали?» Вот Евромайдан, люди разочарованы. И буквально за два дня до начала майдана я написал статью об интеллигенции, почему она молчит, почему она не выходит, и почему она не подаёт свой голос, и почему эта фраза – «если не я, то кто же?», она не работает здесь, и вот собственно одно дело написать и красиво это сформулировать, а тут вдруг оно рухнуло и когда я в первый день кинулся и начал искать – ну давайте, кто, я не лидер по своей натуре, и когда я начал спрашивать: «Ну где, где эти лидеры?». Я готов прийти, присоединится, постоять, выразить свою солидарность, но никого не было, и я посмотрел, что вообще никого нет, и мне пришлось эту фразу, о которой так красиво написал – «если ни я, то кто же?» – реализовывать и воплощать в жизнь, и поднять этот флаг и нести его, что, собственно, для меня абсолютно не свойственно. Поэтому я благодарен своей семье, которая поддерживает меня, и моим друзьям, которые действительно показали, что они друзья. И вообще Революция Гидности – это наша, я её называю Революция Достоинства, она в общем-то показывает, и все революции предыдущее, которые были, то есть, кто в эти экстремальные моменты и в общем начинаешь ценить людей, понимать на самом деле кто они есть, вся шелуха уходит и когда ситуация критическая, она бывает критическая, и, наверное, ещё будет, и в общем оцениваешь идею уже по гамбургскому счёту. … Просто Евромайдан проходил несколько стадий и харьковский в том числе. В начале, конечно, была евроинтеграция, именно под это вышли все люди. Сегодня он стал очень политичным, то есть основная цель сегодня майдана – это действительно устранить Януковича и эту власть. Далеко не все хотят изменения страны как таковой, то есть многие видят зло в самом тиране и в этой команде. Надо менять систему. … Он [Евромайдан] должен победить, победить и морально, и политически. То есть это, как минимум, президентские досрочные выборы, то есть без того, что власть, президент уйдёт, а то, что на выборах проиграет, это очевидно для меня, он должен назначит новые президентские выборы. Хотя, я думаю, что майдан сохранится до тех пор, пока Янукович не сложит полномочие, то есть для меня это ключевой момент. То есть всё решается на самом деле не в правительстве, там в конституционной реформе, а посредственно в человеке, который принимает решения, и такого как Янукович, его не должно быть, хотя это конечно мало. Лично для меня, вот без этого я не уйду.
Чоловік, 39 років, записаний у Харкові 16 лютого 2014 року, один з організаторів Євромайдану і учасник Помаранчевої революції
Ну, в першу чергу ми боролися за позицію України в Євросоюзі і всіх зокрема. Ну, щоб Україна досягла висот в усіх сферах діяльності, тому що ми вже скільки часу, 22 роки в нас Україна є незалежною, а ми топчимся на одному місті і в перед нікуди не йдемо. … Євромайдан змінив мої погляди на життя у зв’язку з тим, що я ніколи навіть не міг подумати, що різні люди не знайомі, які є з різних регіонів – із Сходу, із Заходу, із інших регіонів – на Євромайдані вони всі були рівні, однакові. І всі дружили, всі виконували якусь роботу, всі разом. До протесту я вирішив долучитись після того, як незаконним способом було розігнано майдан, Євромайдан. Тоді він називався «Євромайданом», коли приїхали силовики до Києва і силою розігнали студентів, які просто мирно мітингували. Я в першу чергу українець, а там стояли українці. Тому я мусив долучитися до того протесту і бути разом з цілою країною, і з усіма українцями. Сумнів в мене ніяких не виникало, вийшло спонтанно. Переважно всі шанси були «за». Друзі, знайомі покликали їхати разом з собою. Ми з ними поїхали на вихідні, п’ятницю. В четвер буквально вирішили їхати, буквально і в п’ятницю ввечері відправились в Київ. … Ну, прагнення такі ж, як і всього народу України: щоб в Україні жилося краще, щоб не було корупції, щоб не були злочині накази, їх не відавали, щоб їх не виконували, що ми бачимо останнім часом, ну і для кращого життя в цілого народу України. Себе я б відніс до групи «Самооборони». Ну, тому що я вже записаний до цієї групи, можна так сказати, виконую свою роль як громадянина України і захисника своєї держави. … Ну, основна мета Євромайдану – це є покращення життя для всіх Українців, для всіх регіонів країни у зв’язку з тим, що, самі бачите, що робиться: ціни завжди виростають в нас, зарплати ніяким чином не підростають. А в Європі, Ви бачите, що є якась межа і що в Європі набагато краще живеться, і тому Євромайдан так і назвали, що він за європейський рух України, за рух до Європи. Ну, на мою думку, прогноз такий, що люди з майдану не підуть, поки не будуть всі їхні вимоги почуті і виконані.
Чоловік, 21 рік, записаний у Львові 17 лютого 2014 року, учасник Євромайдану у Львові та Києві
Найперше – це те, що я, як і, думаю, більша половина громадян України, хочу вступити у Євросоюз, з чого почалася ця революція – мітинг, саме з цього почалося, саме з цього питання. Тому коли я поїхала вперше на Євромайдан – це була причина те, ну причиною стало те, що був розгін мітингувальників … Сумніви були стосовно того, які подальші дії повинні робити люди, що, який план має бути, як діяти, чи буде все добре, чи це щось допоможе, чи буде мирна акція якось успішною, чи це якась так постояли просто, розійшлися. Знаєте, там приходиш в університет, одні кажуть «я був на майдані», «я не був на майдані», і в одних є якби національна, якась там піднесення, інші люди просто так, просто щоб прогуляти пари, ну і тоді в принципі виникають сумніви. … Ціль? Якби одна, тобто в першу чергу це відстояти свої права, це захистити населення, захистити народ також – це ну перша мета, це була якби створення Євромайдану, це було, звичайно, вступ у Євросоюз, це там всі переваги його над Митним союзом. І взагалі мета одна – захистити народ, щоби після тих потрясінь, які відбувалися в Києві після того, як помирали люди. Все ж таки є мета захистити народ. … В даний час на мою думку, от, наприклад, сьогодні, основна мета – це скинути ту владу, яка є в сьогоднішній час, скинути уряд, президента, щоб президент звичайно пішов у відставку, захищення своїх прав, скинення влади і просто, знаєте, сучасна політична влада в нас ще тримається, я вважаю, так, ще не відійшла від тої тоталітарної системи, яка була при Радянському союзі, тому вона якби тримається ще на тих основах і українська влада ще не готова, ну точніше готова , але не в змозі подолати це і не в змозі підтримати народ повністю. … Якщо чесно, то я нічого не можу сказати, які можуть бути прогнози, оскільки вже майдан стоїть вже досить довго, і це не дає ніяких поштовхів, а навпаки влада, ми бачимо сьогодні – Київ горить, все палає, тому я не можу сказати, що може бути далі, якщо це може втрутяться інші держави, можливо, все ж таки підніметься і східна Україна і підтримують Євромайдан. … Хочеться, щоб, звичайно, наш президент пішов у відставку, зміна верховної влади, зміна урядів, всього державного апарату, устрою, також, звичайно, щоб хоча б наступного року все ж таки Україна вступила в Євросоюз і всі наші сподівання на хороше майбутнє здійснилося. … Боротися, боротися, боротися за свою долю, за своє життя, це наше майбутнє – це тільки ми його будуємо. … Якщо зміниться оця політична система, якщо зміниться, якщо майдан все таки переможе, то напевне це погано не відіб’ється, а будуть люди вдячні, там мої діти будуть говорити: «Мамо, дякую що ти там була що ти відстоювала наше майбутнє, боролася за наше життя». … … Боротися, боротися, боротися за свою долю, за своє життя, це наше майбутнє – це тільки ми його будуємо. Готова зараз їхати на майдан, зараз там бути боротися, і вже взяла білет, і завтра я там буду, і взагалі закликаю всіх – допомагайте, хоча я дівчина, я, звичайно, не буду воювати, стріляти і там тому подібне. І все ж таки якась допомога і користь від того чи кількість людей на майдані збільшиться.
Жінка, 20 років, записана у Львові 18 лютого 2014 року, учасниця Євромайдану в Києві
З самого початку я брала участь у цих мітингах, цих революціях і, звісно, сам Євромайдан, він ж починався з того, що Україна пройшла шлях до євроінтеграції, а вже зараз Євромайдан нагадує як боротьбу за волю, і за національну свідомість, і за національну ідею як таку. Ну, в мене взагалі не було ніяких сумнівів. Тому що влада, яка зараз у нас є, вона просто не залишає за собою якихось сумнівів чи якихось відговірок для того, що треба брати участь у Євромайдані. … Це неможливо передати, просто те, що ти відчуваєш, що ти робив на майдані, що ти робиш – це саме для себе, для свого майбутнього та майбутнього своїх, ну, так би мовити, нащадків. Ну, цей досвід, він, я думаю, допоможе дуже багато кому, тому що, як говорять, «на помилках вчаться». І Євромайдан, він покаже багатьом наступникам, як воно все відбувалося і що потрібно робити в таких ситуаціях. … Як я вже казала, першою метою – це вже була євроінтеграція, але все дійшло до того, що просто зараз хочемо звільнитися від цієї влади, яка панує в нас. Тому що якщо подивитися, що робить влада зараз – це просто непропустимо. Люди помирають, ніхто не відповідає за їхню смерть, ніхто вже навіть близько не тримається закону. Ніхто навіть не хоче не то, щоб виконувати закон, а просто дотримуватися його. І я думаю, що, звісно, люди стоять для того, щоб сьогоднішня влада, наш президент і його прибічники, щоб вони просто покинули свої пости. І має відбутися певне перезавантаження влади для того, щоб люди зійшли з Євромайдану. От в мене виникає така думка, що після закінчення цих подій Євромайдану, надіємося, що воно вже скоро швидко все закінчиться і нарешті народ отримає те, чого він хоче і прагне. Я думаю, що після цього треба визначити певних героїв саме Євромайдану і поставити пам’ятники на їхню честь, тому що вони справді мучаться там, як не мучаться ніхто зараз з нас, хто тут. … Звісно, український народ, він потерпає, не знаю, відколи він є, відтоді він бореться – бореться і ніяк не може вибороти саме ту волю, яка йому потрібна, і на яку він вже заслуговує через цей певний час. Навіть, згадаємо роки, двадцяті роки, часи 1920 років, коли ЗУНР та УНР об’єднувалися. Тоді також були великі революції, великі страйки і так само, як зараз відбувається на Євромайдані, що Схід і Захід об’єднаються, і так само в 1920 роках, коли ЗУНР і УНР об’єдналися. Ну, це дуже-дуже схожі події. … Я думаю і надіюся на те, що наш президент таки зрозуміє, наскільки він є неправий в цьому, скільки помилок він наробив і нарешті таки подасть у відставку. І так само влада, яка є зараз, його прибічники і навіть його не прибічники, вони також відступляться від цього. Я думаю, це буде найправильніше рішення для них і зовсім нових людей потрібно на пости того ж самого президента, прем’єр-міністра і тому подібне. Аж тоді Україна почне знову розцвітати. … Просто, щоб не ставалося подібно, робити все для того, щоб не ставалося більше такого, як зараз в нас є, ось саме цей Євромайдан. Дуже багато в цьому має відігравати і робити влада, тому що все залежить від влади. Народ слухається влади до певної межі, до певних критеріїв. Потім, коли до народу починають не прислухатися, він починає вибухати. Тому, мені здається, що якщо відбудеться ось це перезавантаження влади, якщо відбудуться ось ці зміни в нашій країні, які б мали відбутися, то, мені здається, що саме тоді в Україні буде все добре. І саме влада має визначати, має мати в цьому визначальну роль. Євромайдан і взагалі європейська євроінтеграція починається з кожного з нас. Кожен з нас має почати із чогось малого. Тобто навіть ось ці хабарі, навіть поведінка в різних громадських місцях і тому подібне. Все починається з маленького. Тому кожен має спочатку слідкувати за собою для того, щоб ціла нація почала розцвітати. … Тому що кожне місто, яке підтримує Євромайдан, воно несе підтримку як навіть моральну для Євромайдану. А де починається Євромайдан? Євромайдан починається з кожного з нас, як я вже казала.
Жінка, 19 років, записана у Львові 18 лютого 2014 року, активістка Євромайдану
Долучитися до протесту я вирішила одразу, як тільки виник той протест. Як тільки відмінили в нас пари і ми мали можливість відвідувати Євромайдан. А що спонукало мене до цього? Моя громадська свідомість, мої принципи і бажання добитися чогось. Відстояти свою думку. … Звичайно, в мене сумніви були. Спочатку, коли починався Євромайдан, я не думала, що він буде настільки довгим і це стане революцією. Я думала, що люди просто, що вони повстали, хотіли висловити свої думки, свої бажання. Хотіли щось відстояти. Але я не думала, що це настільки серйозно все буде, що прийде якийсь час і люди просто здадуться, як завжди так було. І припинять то, що почали. Але зараз я дуже рада, що продовжується, що розвиваються події дальше. І люди не відступають від свого, а в дійсності вирішили так стояти за свою долю, можна сказати. … Моя роль була невеликою. Хоча то можна сказати, що великою. Чим більше людей, тим більше накопичувалося, тим краще було видно, що люди йдуть підтримувати. Підтримують це. А обов’язок я відчуваю сама перед собою, що я повинна піти, відстояти свої права, коли в мене є така можливість. І не втрачати її. … Для мене ми всі є однакові, ми єдині, ми народ, відстоюємо свої права тут. … Спільна мета – це скинути владу, вступити в Євросоюз, так як ми хотіли спочатку, завдяки цьому їхньому бажанню про Євросоюз, то і почалася вся та заворушка. … Ну прагнення в всіх однакові. Але добитися своїх, є спільна мета і вони йдуть до неї. Хочуть добитися в дійсності якихось результатів. … Сама основна мета Євромайдану, на перший погляд, спочатку це було раді того, щоб Янукович договір з Євросоюзом, щоб ми вступили, коли в нас в дійсності така можливість надалася. Я вважаю, що він тоді зробив неправильно. А друга мета – це тепер, після того, як ті «беркутівці» почили людей вбивати, і все, що почало відбуватися в країні. Як почалось, як почались ті заворушки бути. Ну то друга мета – то ясно, що скинути того президента з владою, поміняти владу. Тепер висувають, ну щоби поміняти Конституцію на 2004 рік. …Тільки перемога. Добитися свого, і тільки тоді, звичайно, що закінчить свою участь. Недарма, люди стільки часу стояли. Стільки людей втратили свої життя раді цієї мети. … Ну мої сподівання, що люди недаремно стоять, що відповідний результат цьому буде. І я би хотіла явно, щоби всі хотіли люди, які там стоять, щоби все було мирно, і не призводило ні до яких втрат і ушкоджень. … Ну особисто для мене Євромайдан починається у Львові, так як я там вчуся, проводжу там більше часу. І оскільки я мала можливість лише там стояти, ну то тільки там.
Жінка, 18 років, записана у Львові 19 лютого 2014 року, учасниця Євромайдану
Опубліковані тут цитати з інтерв’ю є частиною проєкту “Голоси Євромайдану у глобальних студіях протестів та солідарності”. У його центрі є опрацьовані й тематично організовані матеріали з колекції усноісторичних інтерв’ю “Голоси супротиву і надії”, що були записані впродовж грудня 2013 – лютого 2014 рр. (понад 100 інтерв’ю). Всі вони були зібрані у базу “Особисті хронології Євромайдану”, яка у повному обсязі є розміщена на сайті Міського медіаархіву. Колекція налічує 17 тематичних блоків. Категорія “Мотивація мобілізації” об’єднує цитати, що описують мотивацію учасників й учасниць Євромайдану, яка спонукала їх долучитися до протестів. Завдяки відповідям можна з’ясувати мотиви, причини або події, які підштовхнули людей до дії в певний час і місце. Ключовими передумовами було декілька подій: спершу – це відмова підписання Угоди про асоціацію між Україною і Європейським союзом, а згодом побиття студентів на Майдані, тобто розгін мирного протесту; врешті, мотивом стало бажання системних змін і перегляд стосунків між суспільством і державою. Цитати ілюструють як ціннісне поле, так і прагматичні інтереси; вони також допомагають прослідкувати еволюцію протесту і зміни в мотивації між груднем 2013 року і лютим 2014 року.