Ідентичності учасників і учасниць Євромайдану

Патріот своєї держави. …

Чоловік, віком 18-23 років, записаний у Львові 4 грудня 2013 року, активний учасник Євромайдану, а також багатьох місцевих акцій та протестів 

В мене вже давно були такі переконання, що Україна повинна кудись рушити, а не двадцять років стояти на місті, це однозначно. Я була в країнах Європи у трьох країнах – дуже гарно, дуже культурно, дуже цивілізовано, хочу, щоби Харків був таким же, європейським містом.

Жінка, старша 55 років, записана у Харкові 7 грудня 2013 року

Не представляю ніяку організацію. … Ми протестуємо усі в сім’ї .  …

Чоловік, віком 18-25 років, записаний у Харкові 7 грудня 2013 року, учасник Євромайдану і Помаранчевої революції

Я справді можу ідентифікувати себе як Українка.

Жінка, віком 18-25 років, записана у Харкові 8 грудня 2013 року, учасниця Євромайдану та Помаранчевої революції

Я харків’янин, корінний харків’яни, займаюсь громадською організацією, що стосується національної, скажімо так, ідеї, мені до душі і воно мені близько.  …

Чоловік, віком 18-25 років, записаний у Харкові 8 грудня 2013 року, учасник Євромайдану у Дніпропетровську і Помаранчевої революції

Ну, насправді, до революції я найбільше почувався мешканцем Львова, тому що мене боліло більше те, що стосувалося Львова, якісь тамтешні питання. Я брав участь в ініціативах таких урбаністичних типу «Дайте пройти» і так далі. Коли почалося це все діло, я, напевно, почувався європейцем у тому сенсі, що я справді сильно переймався питаннями євроінтеграції, яка була загальмована, і тим, що європейська ідея вперше за багато років стала такою об’єднавчою для людей різних поглядів, переконань, політичної орієнтації і так далі. Зараз я почуваюсь (сміється) представником спільноти учасників революції, напевно. Тобто мої зміни у психіці зайшли дуже далеко, відповідно, скажімо так: люди, які не переймаються тим, що відбувається зараз в країні, для мене більш незрозумілі і чужі, ніж представники інших національностей, країн і так далі. Тобто люди, яких не чіпляє те, що зараз відбувається, вони для мене як з іншої планети. Тому, напевне, найбільшу єдність і найбільший зв’язок я відчуваю зараз з людьми, які теж є активістами революції. … Ну, я з тих людей, які читали книжки, коли всі інші ходили на фізкультуру. От, відповідно битися, воювати і все таке я не навчений. Я «дятел клавіатури» більше. Але коли почалася війна, Грушевського і все таке, я думаю, блін, та як там написано: не був на Грушевського – не мужик. Ну, я поїхав туди, і я прекрасно розумію, що ні в яку бійку я не полізу, бо мене зразу так от вирублять. Та нічого, постояв там збоку і подивився, як там газ пускають, як гранати кидають – і почав почуватися трошки мужніше. Ну, насправді, я не знаю, я бачив багатьох дівчат, в тому числі з моїх студенток, які перлися на той «Беркут». Я познайомився з дівчатами, які розливають коктейль Молотова під кулями і біжать їх самі кидають. І мені здається, що зараз ці всі ґендерні штуки, вони взагалі нічого не значать. Тобто, ми спочатку, в нас там було спочатку типу «дівчат не возимо, тільки чоловіки, потрібні чоловіки». В мене є студентки, які так дуже феміністично налаштовані, так вони дуже ображались на то. Я навіть з одною мало не посварився через то. А потім вже стало ясно, що тут вже немає різниці. Якщо 80-річні діди ідуть кидати коктейль Молотова чи стоять там в самообороні, то якщо дівчина буде стояти, ну яка різниця. … Сподіваюсь зберегти рештки своєї початкової особистості, коли це все закінчиться. Тому що я не читаю книжок, ну, майже не читаю, там не думаю про свою професійну сферу, про роботу, мені важко спілкуватися з людьми на будь-які теми, окрім революції. Я розумію, мені не хотілося би бути професійним революціонером. Це абсолютно не моє. Є такі люди, які повністю в тому, щоб постійно боротися. Мені би хотілося все-таки залишитися журналістом, викладачем, мати що сказати своїм студентам на різні теми, крім революції. Хотілося би бути цікавим своїм дітям, знову таки. І тому я сподіваюсь, що це нас повністю не поглине. …

Чоловік, 32 роки, записаний у Львові 5 лютого 2014 року, активіст Євромайдану та Помаранчевої революції

Ну, якщо з цього списку [мешканець свого міста, мешканець регіону, представник певної національності, європейцем, представником якоїсь іншої спільноти] вибирати, то по порядку. Тут ж можна декілька пунктів вибирати? Я швидше відчуваю себе мешканцем свого міста Львова, а в другу чергу громадянином України, потім представником певної національності. … Бути чоловіком на майдані… Не знаю навіть, що це означає? Взагалі, в житті бути чоловіком, це те саме, що бути на майдані. Майдан викристилізовує певні риси людей. Що мені найбільше подобається в майдані – то, що кожен є природній по своїй поведінці. Головне не боятися, то основне.

Чоловік, 40 років, записаний у Львові 6 лютого 2014 року, учасник Євромайдану

Мешканець свого міста. … [Бути чоловіком на майдані] Це означає бути не туристом, а брати участь. Це означає записатися чи то в самооборону, чи то в якісь органи і знати, хто командир, і у випадку чого знати, що робити.

Чоловік, 46 років, записаний у Львові 6 лютого 2014 року, учасник Євромайдану і Помаранчевої революції

[Відчуваю себе] «Представником іншої спільноти». (сміх) Стример, оператор, киношник. …

Чоловік, старший 30 років, записаний у Києві 7 лютого 2014 року, учасник Євромайдану

Ну, я би вибрав «громадянин України», «європеєць» і, думаю, що цього досить, бо я не дуже люблю цей містечковий патріотизм. … Я себе б відніс до вільного громадянина, який хоче мати право м’яча і свого власного маневру, але який самоврядовується з спільнотою, яке може вирішити стратегічне питання. Скажем так, якщо так можна сказати. … Принесло мені радість спостереження за тим, як люди змінюються, тому шо не можна вже стільки зневажливо ставитися до нашого українського народу і думати, шо це реальне бидло, яке можна загнати в стойла просто. Це дійсно європейські вільні громадяни, справа власного вибору, справа меча, які можуть сконцентруватися для того, щоб робити стратегічну історію якусь. Це дуже дивний феномен, це приносить дійсно радість. Ти починаєш поважати свій нарід. …

Чоловік, 35 років, записаний у Києві 7 лютого 2014 року, учасник Євромайдану

Ну, по-перше, звичайно, я мешканець свого міста, це безумовно. … Киянин. Звичайно, киянин. Я тут народився. По-друге, безумовно, я громадянин України, безумовно. Ну зрозуміло, що я, все ж таки, українець, якщо врахувати… Чи мислю я себе європейцем? Ну хотілося б. … [Чи означає щось для Вас бути учасником протесту на Майдані?] Та не знаю. Я б не виокремлював це. Розумієте, є безліч людей в тому Києві, які фізично не перебуваючи на майдані, перебувають там віртуально. Тобто, підтримують інформаційно, координують дії друзів через соціальні мережі або у якийсь інший спосіб. 

Чоловік, 51 рік, записаний у Києві 7 лютого 2014 року, учасник Євромайдану 

Я гражданин Украины. Моя национальность, по-моему, написана на лице. Я чувствую себя принадлежащим до европейской культуры. …

Чоловік, 52 роки, записаний у Києві 7 лютого 2014 року, учасник Євромайдану та Помаранчевої революції

Пожалуй, из предложенного списка я однозначно могу сказать, что я гражданин Украины, гражданка Украины. Хотя у меня есть вид на жительство в другой стране, которым я никогда не пользовалась. Я сознательно его себе сделала и сознательно не пользуюсь. Потому что я считаю, что пока с Украиной еще не все потеряно, и пока я как, именно как гражданин этой страны могу многое для нее сделать. Как только руки опустятся, есть план «Б». …

Жінка, 28 років, записана у Києві 7 лютого 2014 року, учасниця Євромайдану, членкиня організації «Народний госпіталь»

[Відчуваю себе] Іменно мешканцем свого міста/села. Де проживаю? Івано-Франківська область. … Громадян України. Громадянин України. Родився, виріс, виховали, вивчився в Україні. Буду жити дальше в Україні. Не збираюсь нікуди їхати за границю гроші заробляти. Буду заробляти гроші тут. … Це батьківщина моя, яка мене, хоть мене мати родила, але ж вона мене тоже родила, Україна. Мене виховували по українським законам. Культура українська наша. Ну в багатьох містах вона інакша. Ну моя батьківщина. Сама краща. Так як рідна мати. Рідну мати не продати. Батьківщину тоже. … 

Чоловік, 50 років, записаний у Києві 7 лютого 2014 року, учасник Євромайдану

Громадянином України. Патріотом своєї держави. Просто, як би це пояснити? Це є такий стан душі просто. Як один мудрий чоловік сказав, щоб не стидно було паспорт показувати. Розумієте? В наш час дійсно є такі люди, що стидаються, що вони українці. Знаю сам багато таких людей, які стидаються, що вони українці через ту ситуацію, що в нас склалася в державі. Ще до того, просто. Тому що всюди, всюди просто корупція. З найменших ешелонів до найбільших. Не можна просто так вже. … Таке питання, Ви знаєте, бути чоловіком на Майдані (сміх). Я навіть Вам не можу відповісти так, знаєте. Ну чоловіком. Знаєте, навіть, якщо я скажу так вульгарно, та. Чоловік, мужчина – це не коли межи ногами (сміх). За чоловіка відповідають його дії просто. … Ну, які мають бути дії? Ну от, я Вам наведу такий приклад. Ті хлопці з «беркуту», та, от коли я бачив, що от лежить дівчина, та. І каждий біжить, от їх там бігло 40 і каждий мусів вдарити. Ну це не є мужчина, підняти руку на жінку – це вже. Мій брат сказав, вдарити жінку – це вбити в собі мужчину. Просто воно так. Я от за все життя, от мені скоро майже 30 років буде, я за все життя ні одну жінку, дівчину я навіть пальцем не вчіпив. Просто чоловік, який б’є жінку, він просто боїться вдарити якогось мужчину, тому що він знає, що він дістане у відповідь. Маєте. О таке от у нас там, така в нас міліція, так нас захищають. О такі мужчини в нас в міліції. Офіцери, як вони називають себе. Чи старого діда там прати, то вони герої, а от рівному собі вони бояться просто-на-просто. «Разом нас багато, нас не подолати», – як вони, як вони говорять, що це вже їхній такий клич.  …

Чоловік, 29 років, записаний у Києві 7 лютого 2014 року, учасник Євромайдану

Ну такая триада: я ощущаю себя европейцем – раз, гражданином Украины – два и гражданином своего города – три. Ну европейцем по первому плану… Ну, во-первых, я либерал по своим убеждениям. То есть либеральные принципы, либеральные ценности для меня очень важны. Это имеется ввиду верховенство права, частной собственности неприкосновенность и свобода. Свобода как понятие, включающее в себя свободу личности, свободу слова, свободу волевиявлення ну и так далее. Гражданином Украины для меня важно, чтобы страна, в которой я живу, шла по пути демократии и внедрение, имплементации европейских ценностей потому, что законы, которые существуют в Украине сейчас, они, в сущности, не такие уже плохие. Их нужно только, может быть, в некоторых случаях приводить в соответствие с требованиями Евросоюза, куда мы, собственно, и собирались идти. Но проблема на самом деле для меня, как гражданина Украины, существует в том, что эти законы не выполняются. Ну то есть основная масса законов, то есть общественный договор, который действует в Украине, он сейчас не позволяет жить по, ни по условиям конституционным украинским, ни тем более европейским. Это меня не устраивает… Жителем города важно. Я харьковчанин во втором поколении. Но, к сожалению, сейчас гордится городом как-то не приходится, потому что, мне кажется, что качество городской среди, интеллектуальной в основном, оно падает. Мифология города была одна. Харьков – первая столица, Харьков интеллектуальный, студенческий, научный и прочее центр. Но за последнее время, мне кажется, за счет эмиграции, за счет маргинализации населения, Харьков во многом утрачивает свои позиции вот во всех этих приоритетных направлениях, которые были для города важны. То есть город науки – нет. Наука сейчас чувствует себя хуже значительно чем в любое время. Не только в советское, а и дореволюционное тем более. Да. Город студенчества? Ну не знаю. Студенчество, количество студентов в Харькове за последние там два десятилетия, в общем, немножко подуменьшилось. Оно стабильным является. Там 250-300 тысяч студентов – это нормально. Но качество студенческой среди, мне кажется, все равно снизилось постольку, поскольку уровень образования, образовательного ценза тоже и в стране, и в городе, он не позволяет говорить о том, что образование вообще является ценностью сейчас. … [быть мужчиной на Майдане] Да ничего не значит. Мужчина – он всегда мужчина или нет.

Чоловік, 56 років, записаний у Харкові 7 лютого 2014 року, учасник Євромайдану і Помаранчевої революції

Громадянин своєї України. … Ну, як кажуть, батьків не обирають, і країну, в якій ти родився, тоже не обирають. Я родився на Україні і я її люблю так, як свою рідну маму, і для мене відповідальність за Україну так, як відповідальність за батьками, то все на одному місці. Так само я в ній живу і я зроблю все для того, щоб мені було тут краще, чим я там вийду кудась, і там для людей краще вже. Я краще пройду цей шлях по тернистій, з малого до більшого, чим я просто зраджу і поїду. Я був за кордоном і неодноразово я там вчився, але все одно я вертаюся сюда, додому, в рідну домівку, до рідних, до традицій, до рідного свого. … Це якесь таке визначення – чоловіка на майдані. Та, навчено, я бачив один плакат, він мені дуже сподобався: «Не був на Грушевського – не мужик». Оце воно і означає. Якщо ти чоловік, то вставай до своїх чоловічих обов’язків, а не бути туристом. Дуже багато у нас тут мужчин, які насправді поводять себе як туристи і, от, наприклад, приїжджають один, два, три дня, приїхав з барсеткою, а їде з двома сумками, бо дуже багато гуманітарної допомоги, ще якоїсь такої всякої технічної, бо люди один одному допомагають, зносять все, що можуть, і тут виявляється, тут людина їде, ти її зупиняєш на автобусі її сумку, а у неї сто пар шкарпеток упаковка, батарейок упаковка, туалетного паперу, і я не розумію цього. Тобто це не є чоловік, це є зовсім протилежне. …

Чоловік, 25 років, записаний у Києві 8 лютого 2014 року, учасник Євромайдану 

Трудно ответить на этот вопрос… … Я хочу быть европейцем, так же, как и все страны живут, поэтому я и стою здесь с этим плакатом. То, что пишу «русскоязычный» – потому что мы все жители Украины, независимо от национальности. Хотя я украинец, но по роду службы получается, что русских слов я знаю больше, чем украинских, на жаль. На побутовому рівні я можу общаться, а так поэтому… И многие киевляне – я даже удивляюсь – приходят, благодарят меня за этот лозунг. … чисто пассивный – с лозунгами. Это у меня уже четвертый лозунг. … Ну мужчина на Майдане – тот, который берет палку и защищает, но я уже… Или идет на баррикады. Я со своими ногами в принципе… Я раньше, у меня дипломат, я в ту революцию дипломат поставил, сел нормально, сейчас мне ребята уже кресло дают. …

Чоловік, 69 років, записаний у Києві 8 лютого 2014 року,  учасник Євромайдану

Не знаю, мабуть, жодне [з перечисленого] (усмішка). Людина в першу чергу. … Громадянкою України я не те, що ідентифікую, в мене є паспорт громадянина України. Але якщо говорити про ширшу ідентифікацію, то це завжди «людина». Навіть ненавиджу ідентифікацію «жінка/чоловік», для мене це безвідносно. Але людські цінності мають бути в першу чергу, незалежно від, не знаю, віросповідання, національності. Завжди скрізь є люди, які об’єднують землю своїми цінностями. … Загальнолюдські цінності – це те, що найбільше хвилює. Ну, звісно, якщо говорити про події, які почалися в Києві з двадцять першого листопада, то, ну, звісно, що люди вийшли за євроінтеграцію, за європейські цінності, за європейський рух нашої країни в цьому напрямку і нас усіх. Але якщо говорити про європейські цінності, то для мене вони більшою мірою загальнолюдські цінності. Декларація прав людини, ось такі речі, толерантність, повага один до одного, до думки іншого, до приватної власності, до історії, різних історій, ось, не авторитаризм. Ну, а я себе, ну, звісно, на різних етапах життя можна себе ідентифікувати по-різному, но українкою я завжди себе ідентифікую.

Жінка, 29 років, записана у Києві 8 лютого 2014 року, учасниця Євромайдану

Бути чоловіком – захищати, захищати себе, захищати своїх друзів, захищати близьких, близьких, які тут знаходяться. … [Чи змінив Євромайдан бачення українського суспільства та держави?] Змінив в тому, про то що я вже говорив, що люди переосмислюють те, що відбувається зараз і долучається все більше людей сюди. …

Чоловік, 23 роки, записаний у Києві 8 лютого 2014 року, учасник Євромайдану, керівник інфоцентру

Я українець. … Це приналежність, перш за все, до певної етнічної спільноти, в першу чергу, в меншій ступені, ніж громадянство. … Чоловіком за статтю мається на увазі? Чоловіком на майдані – це означає борони ти свою країну, свій народ  від тих загроз, які нависли над нашою державою. … Ну я, скажімо так, якщо ідеологічно, я там правий, я не націоналіст, а республіканець, так, тобто я радикальний,  я більш ліберал, ніж націоналіст, тим не менше в мене є присутні певні національні там погляди. Якщо там щодо роботи, я сказав до чого я відношуся, а якщо мається на увазі. …

Чоловік, 30 років, записаний у Києві 9 лютого 2014 року, активіст Євромайдану

Я украинка, однозначно, украинка. И для меня это означает, что я житель своей страны и я хочу жить в этой стране и я хочу, чтобы оно процветала. Чтобы все было хорошо, как-то так. … Ой, быть женщиной, Вы знаете, эта навіть красная помада, которая на мне сейчас, потому что мужчинам нужно не только чай, не только еда, мужчинам нужно внимания, нужно общения, какай-то флирт, кокетство, им все это нужно. Да, здесь очень важно прийти, приготовить, быть такой хозяйкой. Но важно и улыбнутся, приобнять и позволить, когда какай-то парень просить «Поцілуйте мене» –поцілувати. Для них это важно. Для меня это как бы не сложно, я понимаю, насколько им, простоявшим два месяца, тяжело быть без женщин, без внимания. …

Жінка, 33 роки, записана у Києві 9 лютого 2014 року, учасниця Євромайдану

Для меня, моей идентичности, я как-то об этом не думала. Может я сформулирую сразу не очень четко. Гражданство? Дело все в том, что я этническая русская. У меня все, абсолютно, мои предки русские. Я приехала сюда, в город Киев, с Урала, где значит… Конечно, может быть ментальность у меня не чувство украинское, но ощущаю я себя гражданкой этой страны. Я там знаю, где-то процентов на 200 и это для меня главное. Для меня не имеет никакого значения вопросы национальность, веры, я в этом отношении достаточно свободный человек. Не могу сказать, что я совсем, как гражданин мира, безразлична к родине. Нет. Чувство патриотизма, по сколько я воспитывалась в Советском Союзе, а это было, я считаю, вообще, чувство патриотизма, самая высокая, по сколько бескорыстное чувство, поэтому оно мне присущно в полной мере и как гражданину Украины.

Жінка, 76 років, записана у Києві 9 лютого 2014 року,учасниця Євромайдану

Громадянином України радше … Ну, якщо живеш на даній землі і ти народився тут, ти вже є мешканцем цієї країни, і тим більше є певні обмеження, межі, кордони країни, і ти повинен, якщо ти тут народився, ти повинен цінувати цю державу, цінувати її культуру, традиції і, ну, відстоювати її суверенітет. … Ну, чоловіком на Майдані (сміх), таку мені дали стать, це таке, це дуже добре бути чоловіком, але на Майдані, як сказати, якщо ми чоловіки, та, тут немає різниці: чи чоловіки, чи жінки, тут практично всі рівні, всі відстоюють ті свої вподобання. Ну, як я чоловік, значить, я повинен бути впереді, а позаді бути слабша стать, чи дитина, чи жінка. Все ж таки ми мужчини, якщо ми сильніша стать, значить, ми повинні захищати слабших. … Ну, якщо в мене вища педагогічна освіта (сміх), ніби педагог, а так я простий, простий українець, так, як багато інших. …

Чоловік, 31 рік, записаний у Києві 9 лютого 2014 року, учасник Євромайдану та Помаранчевої революції

У меня даже есть фотография, где я в три года в [19]91-ом с флагом, потому что меня папа водил везде – то есть вот такого плана. Поэтому как бы вот такое не могло ничего быть другого, потому что меня так воспитывали – что нужно отстаивать за то, что… за будущее, нужно отстаивать за то, что ты борешься, поэтому никакого вот такого там слов типа «не едем, не идем» – такого ничего не было. … Ну я думаю, что здесь уже на самом деле все немножко смешалось, потому что женщины, которые остались на Евромайдане, и есть, и которые приходят – однозначно, очень смелые и готовы постоять за другое. Но, с другой стороны, мужчинам тут тоже не дают, скажем, тебе пронести лишний метр что-то тяжелое – то есть такого плана. Как бы тут все равно осталось какое-то к женщинам отношение… уважительное, скажем так. … Ну, потому что я не хочу и никогда не разделяю национальностей, и точно так же там регионы и города, то есть как бы это очень узкие понятия, мне кажется, действительно самое важное – это быть человеком.

Чоловік, 25 років, записаний у Києві 9 лютого 2014 року, активіст Євромайдану та Автомайдану Помаранчевої революції

Представником… громадянином світу, представником своєї нації.  … Я маю можливість рухатись по всьому світу, але є, але є ж українець. … Бути на Майдані – це, в першу чергу, бути чоловіком, українцем. А чоловіком на Майдані, то всі чоловіки, хто на Майдані, це чоловіки. … 

Чоловік, 55 років, записаний у Києві 9 лютого 2014 року, учасник Євромайдану

Ну, звісно, жителем свого міста, жителем своєї країни. І це якось останнім часом особливо яскраво, напевно, що виражається (сміх). Не міста, а саме країни.

Жінка, 44 роки, записана у Києві 9 лютого 2014 року, учасниця Євромайдану

Я, конечно, я прежде всего музыкант, человек, ну в смысле в каком-то в таком в цыганском смысле я вообще человек без, ну можно сказать, без Родины, без Родины в очень широком, очень широком понимании. То есть как-то можно сказать человек с размытой самоидентификацией. Мне трудно сказать, на самом деле, вот, я вряд ли, я вряд ли что-либо подчеркнул из этого, из этого списка [гражданин Украины/ представитель определенной национальности/ европеец/ представитель другого сообщества]. … хоть я гражданин России, все ж таки я чувствую, что я горожанин, и конечно же я являюсь частью этого общества вышло на Майдан. Вот. Потом, ну для меня это вообще, вообще особый опыт, поскольку, я же говорил, я приехал в Украину пять лет назад и мне все рассказывали, вот, у нас такое было в 2004 году, и ты этого не видел, и ты этого даже не поймешь, и я много знал о том Майдане 2004 года. … Ну, они [знайомі з Росії], они конечно же информированы больше, чем большинство, чем большинство россиян обычных, несмотря на то, что они не смотрят «Дождь», не слушают «Эхо», я им рассказываю обо всем, что происходит,  у меня все равно есть ощущения, что они не до конца понимают, что происходит, более того, даже я понимаю, что я, в общем  другой, я другой чем, чем обычные киевляне. То есть для того, чтобы мне преодолеть какую-то свою осторожность и боязнь, нужны, ну нужны ненужно себя преодолевать, у меня такое ощущение, что здесь, конечно, люди здесь более свободны, для них гораздо проще быть, быть, сделать какое-то действие. Вот. … Конечно, конечно, я же никакой не революционер, было такое ощущение, что люди здесь свободней, то ли что здесь климат другой, думал я, то ли чего другое, думал я. Что касается акций протестов, здесь какая-то здесь есть протестная традиция может быть. … Вот, а я еврей из России, да, вот. Жидо-москаль. (смех) И когда я объяснил людям, что я, что я, что я еврей из России, и что я вот, что я их поддерживаю и я с ними заодно. Народ – это вполне, вполне услышал, воспринял, вот. И самое важное было то, что они восприняли музыку. …

Чоловік, 33 роки, записаний у Києві 9 лютого 2014 року, учасник Євромайдану

Прежде всего я мама и вот недавно пришло осознание того, что я украинка, при чём это случилось до майдана. Я уже лет десять, после школы практически задаю себе вопрос вообще о самоидентификации по поводу национальности, потому что у меня мама белоруска, папа русско-украинец, но глядя на себя и своё окружение, что в Северодонецке, что в Харькове, мы не относимся ни к украинцам, ни к русским, то есть «недо» какие-то (смех), то есть мы не знаем толком, какие там национальные особенности украинцев, нету культуры, и к русским мы себя причислить не можем. Ну, вот буквально год назад я всё-таки пришла к тому, что я украинка и надо вот как-то больше изучать историю, культуру и соответственно детям это детям тоже передавать. Вот у меня есть мечта на осенних каникулах, не осенних каникулах не получилось, но всё-таки свозить старшую во Львов, там в деревню, чтобы пообщаться, чтобы она это увидела, потому что в Европе она уже была несколько раз, ей там нравится, вот а с Украиной у нас пока сложнее (смех).   … Сейчас скорее всего всё-таки житель Украины, Европы и представитель ну не творческой интеллигенции, ну такой вот какой прослойки, в общем у меня очень много людей, которые программисты, которые с высшим образованием, которые тоже ездят и общаются, и абсолютно не бытовые темы обсуждаются, вот музыка, кино, из какой-то такой прослойки … Вот основная проблема в том, что мы не ощущаем себя украинцами. Вот кто такие харьковчане. Нужно вернуть жителям города Харькова гордость за свой город, потому что если двадцать лет назад он ещё мог чем-то гордится, теми же вузами, какими-то достижениями, то сейчас Харьков, Харьков, что Харьков, ну большой город, всё, «барабашово» (смех). …

Жінка, 30 років, записана у Харкові 9 лютого 2014 року, учасниця Євромайдану

Сейчас, наверное, лучше всего я себя ощущаю жителем своего города Харькова. Оно сейчас актуализировалось у меня, скажем так. Начинаю понимать особенности этого города. Гражданином Украины, европейцем далее идёт, а ещё, ага, ладно, пусть будет так. Три хватит? … Конечно же мы, я всё-таки большую часть своего времени провожу в своём городе, в городе Харькове, сейчас тем более уже год как. И конечно же меня в первую очередь волнуют те события и те процессы, которые происходят в этом городе. То есть это те же коммунальные службы, это и мой круг общения, да, это в основном харьковчане. Поэтому, наверное, я и сказал, что для меня этот вариант, ответ, да, это самоидентификация, да, как жителя города, как харьковчанина. … Я себя ощущаю человеком на майдане, человек, в общем. Мужчиной если, опять-таки, был определённый этап, когда вот эти всякие тусовки с «титушками», да, и «космонавтами», то есть нашими милициантами в шлемах каких-то, тогда там говорили, что мужчины должны стоять по краю, а женщины в средине. Ну, простите, при всём, при том я физически слабый человек, то есть я не уверен, что я бы одолел там «титушек» и милициантов совершенно. То есть я как бы и не признаю в общем то и борьбы какой-то. …

Чоловік, 27 років, записаний у Харкові 9 лютого 2014 року, учасник Євромайдану

Я, наверное, могу себя назвать представителем другого сообщества, а в частности, человеком и жителем планеты Земля. И почему? Потому, что мне кажется, все люди, независимо от национальности, религиозных убеждений нас всех объединяет нечто основательное, нечто истинное, что стирает гендерные границы, возрастные, границы национальностей, каких-то взглядов и тем более границы государств, начерченных там на картах и кем-то, ну государств, которые, которыми кто-то завладел когда-то и питается эти границы держать. … Но главное все-таки, доминирующее – это то, что я человек, прежде всего. … Он очень много мне открыл и очень много дал понять того, что я не знала и того, что я думала не так. … Понимание людей, понимание народных движений, понимание многоаспектности такого движения, которое, которое движется именно ну желанием сердца, а не какой-то там политической заангажированностью или еще какими-то там другими аспектами. Например, там, не знаю, жаждой геройства или желанием получить за это деньги. … Ну я заметила, что присутствие женщины очень поднимает бойовий дух мужчины. И даже если ты просто ходишь по Майдану и общаешься с людьми и как то стараешься им дарить улыбки, как то поддерживать их, вдохновлять своим там не знаю, хорошим настроением, своим каким-то светом, теплом и любовью, то это очень сильно, много дает этим людям, которые там стоят, мужчинам, которые очень много туда отдают сил своих для того, чтобы держать это все движение. Вот. Это наверно женская такая черта.  …

Жінка, 26 років, записана у Харкові 10 лютого 2014 року, учасниця Євромайдану

Я себя определенно гражданином Украины чувствую. То есть у меня нет отнесенности с городом и вот в этой даже позиции Майдана я считаю, что эта позиция ну человека, который живет в Украине. … А в том, что это как начало действий, начало того, что мы себя начинаем осознавать, кто мы. Да? Что мы там украинцы, к примеру, какие у нас ценности, какие у нас стремления, как мы хотим дальше строит свою страну и потому, что мы понимаем, что у нас нет будущего вот с тем, что сейчас происходит. Там, например, вот часть там населения, которая себя студентами считает или в таком примерно возрасте. И мне кажется, он не то, что должен закончится, он должен просто приобрести новые формы. Вот. Конечно, вот те акции, которые длятся там на улицах, то скорее всего они закончатся, когда, во-первых, уйдет Янукович, во-вторых, будут наказаны все люди, которые совершали противоправные действия. Но мне кажется, что это немного иллюзия и утопия, потому что вряд ли они будут наказаны. Я не понимаю лично для себя. Вот тоже там с другом разговаривали. Хорошо, если, например, Янукович уйдет и там придется выбирать нового лидера, то это непонятно. Да? Потому, что мы видим сейчас проблему в стране, мы видим, что нет ни лидеров, нет ни каких-то людей, которые взять на себя готовы ответственность, которые готовы быть на стороне народа. Та же оппозиция – это очевидно, что она все-таки более такая под власть подвязана, чем под народ. Ее не очень интересует. Поэтому я не могу ответить на этот вопрос. Мне кажется, это в процессе будет уже более ясно. 

Жінка, 26 років, записана в Харкові 10 лютого 2014, учасниця протестів

Ви знаєте, прежде всего, я українка. Я Вам скажу чому. Я чомусь рано начала читати газети. О це пам’ятається, це був [19]56-ий рік, як там було повстання в Угорщині восени. Мені було 14 років. Я приходила додому, перше, що я брала, – я брала газету. А в нас папа, Царство Небесне, він був людина розумна, людина така. Він додому приносив зарплати не бутилку, а книжки. І в нас всегда виписували центральну газету, Московську, там обласну, міську. В нас великий завод був. Там заводська була газета. Я брала ту газету і читала. Мені було цікаво. Розумієте? І в мене чогось рано, я навіть, я ні в кого цього не зустрічала. Може, люди просто про це не говорять. Коли читала якусь газету, там було написано от українське прізвище і с хорошой сторони. Я думала, він позорить українців. Розумієте? О чогось, я не знаю. От. Ну коли працювала в інституті я і ще виконувала, в мене була така ну робота роботою. Я там була і секретар профкому 16 років. В мене було таке робота. Спочатку це я вела бібліотеку профсоюзного комітету. Спочатку безплатно. Потім почали там щось трошки доплачувати. От приходить, знаєте, так воно і не українське, не російське розмовляє. А з таким пренебрежением до українського. Я кажу: «Та хто ти така?» «Ти що, бандеровка?» Я говору: «Да, бандеровка з Донбасу». Чогось от я не знаю, в сім’ї в нас ну як? Папа – українець, мама – росіянка із Краснодарського краю. Хотя в неї бабушка, то есть її мати, моя бабушка, вона родом з-під Кракова. Вона померла, коли мамі було 8 років, і коли було 14 – помер батько. Вона каже, я толком. Хто я така, каже? Ну фамилия русская, а хто вона там, які вони там эти сами, яка там кров? Не знаю. Ну оце українство, воно мене от, я кажу, я не знаю, воно. В школі я вчилась українській. В нас більшість розмовляло українською. Хоча рядом жила і болгарка, і цигани, і молдавани там були. Розумієте? Робітничий, робітнича окраїна Маріуполя. Туди люди тікали, коли ото були [19]30-ті роки. Там якраз «Азовсталь» почав будуватися. Люди якраз розмовляли російською. Все так сосуществовало мирно, тихо і ніхто нікого не… Ну в мене українство було, от я кажу, я не знаю. Розумієте? Я не знаю. От цього нема в моїх сестер. Не було в брата. Ми в 2004-му році так, я приїздила туди, як це вже ж на свою територію, да. І мені: «Що ти так думаєш? Що в тебе в голове?» Я говорю: «Не знаю, що в Вас в голове, – кажу. – У мене в голове так». Я не знаю, звідки воно в мене. Но я іменно я українка. Оце для мене, це в житті головне. Щоб я Харків принімала як рідне місто, хоч я тут вже живу 50 років? Ні. В Маріуполь я зараз переїжджаю. Що з ним зробив Ахметов, зараз з цим містом? Это газова камера. Це сама погана екологія не тільки в Україні, а й в Європі. Ну я то сказала, що я сказала. … [Що означає бути жінкою на Майдані] Це дуже трудне питання. Бути жінкою? Я не можу сказати.

Жінка, 72 роки, записана у Харкові 10 лютого 2014 року, учасниця Євромайдану і Помаранчевої революції

Напевно, для мене найважливіше, це є: представником певної національності, мешканцем свого регіону і громадянином України. … [якої національності?] Звичайно, це української. Це для мене є певний набір символічних ознак та цінностей, безпосередньо культури, ось. Щодо свого регіону, дуже поважаю і ціную особливості власне оцього середовища, в якому я перебуваю, з яким я спілкуюсь, комунікую. І це середовище я бачу ширшим, тобто обмежуватися рамками невеликого простору, такого як місто або село – це для мене замало. І громадянином України як свідома особа, котра розуміє, котра стоїть на державницьких принципах, ось. Для мене також важливо бути громадянином України. Для мене це десь такий в трьохвимірному просторі, напевно, я десь живу. Європейцем? Це не дуже актуально. Міста і села – це дуже завузько. І представником іншої спільноти – можливо, можливо, це важливо для мене також з точки зору економічного середовища: підприємництво, бізнес. … Бути чоловіком на Майдані? (сміх) цікаво. Йти до кінця у будь-якій формі спротиву, отже боротьби за свої цілі. Ну, можна пафосно сказати за нову Україну. Тобто бути готовим до боротьби. Не кожен з мужської статі є чоловіком на Майдані з такої точки зору. Я особисто є таким радше десь таким десь теоретиком, там десь працюю в інтелектуальному полі. От моя форма спротиву – це радше інтелектуальна. Я і якісь там автомати, пістолети – ні, це мені притаманно, тобто я – чоловік, але я цього ніколи не практикував. І багато людей, моїх однолітків, навіть трошки старших, котрі постійно роздирали там одяг на собі: «От я там, тільки давай сірник і я йду з пістолетом, я буду воювати, все, давай тільки зброї». І коли ми бачимо, що ці дії починаються, і багато таких людей пересідає, і насправді там люди на передовій, на Грушевського, там люди, які не потребують якогось визнання чи ще щось. Там реальні борці, котрі не роздирають на собі там одяг. Не кричать, що я там буду всіх стріляти. Це реально люди, які йдуть і готові вмирати. Я там був 22-ого числа і по мені стріляли. В мене ще є навіть є невеличка ранка від осколочної кулі. Я бігав там з противогазом, це я, цивільний. І це я, котрий не кричав, що буду на передовій, буду боротись. Для мене чоловік – це той, що в любій формі спротиву готовий боротися за Україну. Не кожен мужчина є таким чоловіком на Майдані. …

Чоловік, 23 роки, записаний у Львові 10 лютого 2014 року, активіст та один з організаторів Євромайдану

Я завжди вважав себе українцем. Багато хто, я розумію, зараз каже, що вважають себе європейцями. Європейцем я себе ще не вважаю, але дуже хочу вважати. Ну, якраз зараз я, ну, завжди для мене було вважати себе громадянином України – це не тільки там мати якісь там права, а виконувати певні обов’язки свої перед країною і я, навіть маю на увазі не щось таке, я не знаю, бути там щось таке високопарне, а дуже просто – мінімум ходити на вибори, слідкувати за тим, що відбувається і брати участь в якихось акціях та взагалі брати участь в житті країни. От такі речі я вважаю своїм обов’язком. … Чоловіком на майдані? Напевно, те саме, що бути чоловіком в житті. І тут я не, я не знаю (сміється). Напевно, там щось, я не знаю. Точно генератором, там в нас жінки колонки не тягають. А все інше (сміється).

Чоловік, 39 років, записаний у Харкові 11 лютого 2014 року, один з організаторів Євромайдану

Дело в том, что заданные вопросы, они, скажем так, я бы на них отвечал несколько по-разному, в зависимости от ситуации. Сейчас, с той ситуацией, что Вы ко мне обращаетесь, участник Евромайдану. Безусловно для меня главное быть гражданином Украины, хотя для самого себя может главным быть философом по моему обычному, в жизни, вот. Безусловно, гражданин Украины и харьковчанин, да, это важно. … Я несу ответственность за ее судьбу. … [Изменил ли Евромайдан ваше видение украинского общества, государства?] В принципе, нет. Еще, еще после [20]10-го года, после «Зеленого фронта» я открыто выступил, что украинского государства как такового нет. А есть некоторая банда, которая там. То есть, она виртуальная. Не работает институт с нами. … 

Чоловік, 48 років, записаний у Харкові 11 лютого 2014 року, спікер, член коаліційної ради харківського Євромайдану

Я бы сказал, что гражданин Украины, затем европеец, затем житель города. … Ну, гражданин Украины – это определение себя с определенной страной, с его культурой, определенным менталитетом, образом мышления этого населения, ну и в том числе, определенной исторический, историческая может подражательности. А европеец, мне кажется, более такое широкое понимание, да. Есть, принадлежность или разделения каких-то принятых или близких ценностей. В том числе, частная собственность, права человека, свобода слова, передвижения и всего остального. А гражданин города, то есть житель – это уже больше какой-то уровень патриотизма, да. Определение себя с конкретным, с конкретным городом. Потому что я харьковчанин, а не, а не вообще кто-то там. Ну, соответственно есть свои какие-то локальные особенности. В том числе и словесные, например, там слово «тремпель», так, которое есть только в Харькове, а в других городах его нет. …  

Чоловік, 27 років, записаний у Харкові 11 лютого 2014 року, активний учасник Зеленого фронту

Ну, напевно, що два – це громадянкою України і європейкою. Та? Бути громадянкою України – це бути, не зважаючи на те, в якому я регіоні, як в себе дома, мати право на вільне донесення і отримання інформації, мати право на свій якийсь там протест мирний. Не боятись ходити по місту. Не переховуватися, знати про те, що моя дитина має право і на якісну, хорошу освіту. Бути хоча б частково впевненим у своєму майбутньому, розуміти, що мене чекає завтра, а не боятися за себе і за свою сім’ю. То певно, це основне, та? Бути європейкою, це знову ж таки якась певна захищеність, розуміти, що ми в Європі не лише територіально, а і культурно, так, освітньо, економічно, з усіх боків, от. … Що означає бути жінкою? Моя, якось так склалося, що моя ніша така, що я працюю з хлопцями. Я від початку, коли почала займатися Самообороною, це було просто, по-перше, мій там от, я попала знову ж таки в епіцентр подій одинадцятого числа, то нас там просто виривали з натовпу свої ж і відштовхували, щоб ми йшли, бо ми жінки і все таке. Нас там було декілька чоловік з «Відсічі», в нас такі жінки. Такі, що знають, що треба йти, бо чоловіки не завжди можуть. От, ну і в нас така політика, що трошечки інша, що треба жінок все таки спереду ставити, через те, що вони там розчулюють… І були дуже багато було конфліктів, вплоть до того, що я вже кричала там, що мені тут тридцять років майже, я сама вирішую, що мені треба робити, це моя громадянська позиція і заберіть від мене руки. Кажуть: «А як «беркут» не поб’є?» «То ви самі своїх поб’єте, від вас тут синяки зараз будуть, ось». А коли почала займатися Самообороною, то взагалі, ну, тобто, мене попросили нею займатися, це не була моя власна ініціатива. Але не буду називати імен, хто попросив, ось. Просто підійшли і попросили, через те, що почули, що ніби я там організована і дисциплінована і всякі такі речі. Я коли прийшла, то от охорона, та, не моя, бо мої хлопці, звісно, мене слухаються, люблять, поважають і все таке і знають, як я працюю. От стоять чоловіки, інтервал від вісімнадцяти років і до шестидесяти, без перебільшення і тут приходжу я отака от, мале таке, взагалі, а я ще ж так виглядаю, і говорю: «Там всі стали, тра-ля-ля-ля-ля». Ну насправді не хотіли слухатися, довелося кричати там, ну як кричати, так дуже я б не сказала, що я кричу, так, наїжджаю, отак це можна сказати, от. І довелось там апелювати до штабу і все таке, і в результаті вони почали називати мене «фурією», ось, багато всяких смішинок було (сміється), але в результаті вони всі мене слухалися … От, тому, ну але як, постійно якщо з’являлися нові люди, та? То все рівно стикалася, цей сексизм дуже сильно, дуже гостро присутній. «Ой, ти будеш щось тут мені, там іди і, – каже, – їсти вари». Спокійно, все нормально, все нормально. Треба розуміти, що ті люди в більшості своїй на дев’яносто відсотків ці люди, які приїхали зі свого містечка, зі свого села, і ще звідкись, і, можливо, це вони не зі зла говорять, а тому що їхнє життя таке і так воно побудовано і якщо щось йде не так шаблонно, як вони звикли, для них це дивно. Як це так? Я тут мужик, не знаю, дев’яносто п’ять кілограм, і мною буде тут командувати якась, в них же ж мислення, зараз, щоб коректно сказати, ну просте, от. Сильніший – значить, я буду керувати обороною. То ж треба думати логічно, як себе вести в тій чи іншій ситуації, надавати певні якісь вказівки. Це ж не просто ти керуєш, ходиш і говориш. Це ж у випадку, якщо буде якась атака або ще щось, ти відповідаєш за людей, які в тебе на тому КП стоять, на твоїй барикаді, це насправді важливо і серйозно, от. …

Жінка, 30 років, записана у Києві 11 лютого 2014 року, активістка Євромайдану

Знаєте, є така фраза: «Львів – вільне місто вільних людей», тобто я є громадянином України і одночасно жителем міста. І Ви от питались, як Євромайдан змінив моє життя? Я насправді, я любив Україну, все життя хотів жити в ній, але зараз це все помінялось, тобто я побачив, що є дуже багато людей таких, як я, що є, ну їх всіх об’єднали оці події, вже така структура, вона ніколи не зрушиться. Тобто якщо прийде ще раз таке саме, якщо, не дай Бог, станеться ще раз така подія, тобто коли влада піде на народ, то ці люди, вони вже будуть готові до цього. Плюс, якщо це станеться десь пізніше, то молодше покоління, я думаю, нас підтримає. Для мене мешканець Львова – ну це взагалі дуже пощастило жити у Львові, оскільки його визнали найкращим туристичним містом. Ну я дуже щасливий і долучаюсь, наприклад, до різних акцій Львова… Тобто брати активну участь в житті міста. … Громадянин України – в разі потреби піти під пулю.

Чоловік, 18 років, записаний у Львові 12 лютого 2014 року, активіст Євромайдану

Я являюся громадянином України і сьогодні я себе ідентифікую як українець, як громадянин України. Для мене це означає, що я проживаю на Україні, я є патріотом своєї держави і хочу щоб наша країна, і я особисто, і кожен громадянин України став гідним представником нашої держави України… На майдані я відстоюю свою громадську позицію по відношенню до нашої держави, нашого життя, яке ми бачимо на Україні.  … Бути чоловіком на майдані – це бути чоловіком, виконувати всю чоловічу роботу. (сміх) Захищати майдан.

Чоловік, 35 років, записаний у Києві 13 лютого 2014 року, активіст Євромайдану

А на якихось там нижчих рівнях я вважаю себе громадянкою і мешканкою свого міста і відстоюю його інтереси, якщо йдеться про якісь там, не знаю, світогляд і інші речі, то я відчуваю себе частиною європейської спільноти. Але якщо найголовніше, туди тільки. … Це відповідальність, за яку, яку я готова нести в вирішенні питань куди ця країна рухається, якою вона має бути, якою вона є і чи мене це влаштовує. І, відповідно, як би відчувати себе громадянином країни, – це не тільки там, не знаю, якийсь там бонус у вигляді того, культурних якихось нашарувань, а й інших речей, але, в першу чергу, це відповідальність і вміння нести цю відповідальність і розуміти її. У всьому тому обсязі, який він може бути. …

Жінка, 35 років, записана у Харкові 14 лютого 2014 року, активна учасниця Євромайдану і Помаранчевої революції

Серед зазначених позицій для мене, напевне, найважливішим є бути громадянином України, адже я дуже пишаюся, що я є такої національності, я пишалася цим завжди, протягом всього мого життя, адже українці – це дуже вільна, свободолюбива і горда нація, яка заявила про себе на весь світ. А зараз, коли, наприклад, європейці побачили Україну зовсім з іншого боку, під час Євро-2012, коли люди, українці, показали себе миролюбними, доброзичливими, співчутливими людьми, завжди готовими допомогти іншим людям. Про нас були дуже хороші відгуки з усіх країн, від усіх туристів, які мали честь побувати  в нашій країні. А зараз, у зв’язку з останніми подіями, на Євромайдані, моя гордість за Україну зросла, ще більше зросла, адже українці показали себе ще з іншого боку, вони показали, що вони можуть згортуватися навколо єдиного, навколо єдиної проблеми, вони можуть підтримати один одного, пожертвувати своїм життям заради один одного, заради майбутнього, заради наших дітей, тому я дуже пишаюся нашими українцями, ми найкращі. Але, зокрема, я також дуже щаслива, що я маю, проживаю у Львівській області, адже лише тут можна, на даний момент, відчути себе дійсно, подихати свободою, ми можемо побачити, що відбувається в інших областях, мені дуже жаль тих людей, які проживають зараз на Сході нашої країни, бо тому що проти них відверто чиниться терор і вони нічого не можуть з тим зробити, тому що там безчесна влада захопила все в свої руки і робить протиправні дії, і люди не можуть нічого зробити, наприклад, під час того, як ми заходили в Львівську облдержадміністрацію, нам не чинили ніякого опору, проти нас не відкривали кримінальні провадження, а якщо відкривали, то їх ж відразу закрили, а те, що ми могли побачити в інших областях, це просто жахливо, як з тими людьми поступали, їх виловлювали, їх саджають в тюрми, і проти них чиниться відвертий терор, тому я дуже рада, що я в Львівській області, і більше ніде я не хочу проживати, тільки тут. … Бути жінкою на майдані? Ну тому що потрібно, щоб всі люди, незалежно від їхньої статі, виходили на майдан, але так, як наші чоловіки борються за наше майбутнє, просто силою, і я дуже пишаюся такими людьми, які є, то жінки повинні займати також свою позицію і допомагати тим чоловікам, вони необхідні, вони необхідні для того, щоб їх годувати, щоб їм надавати медичну допомогу, та навіть для того, щоб підносити їм настрій, адже наші жінки найкращі у світі, вони можуть створити необхідну атмосферу їм, і ми, а є такі активні жінки, які записуються у сотні народної самооборони, ми з такими, я таких бачила в Тернополі, такі створили сотню народної самооборони, а в Києві в «Народному спротиві» там зареєструвалися понад дві сотні дівчат, які готові активно відстоювати свою громадянську позицію, і навіть силою себе захищати. …

Жінка, 20 років, записана у Львові 15 лютого 2014 року, учасниця Євромайдану

Для меня самое важное, что я украинец с приведённых позиций. Ну тут, мне кажется, что гражданина страны, потому что так вышло, что в пятнадцать лет я стоял на баррикадах, будучи школьником носил сине-желтый значок, за что меня выгнали из школы в восемьдесят девятом году, и с тех пор, собственно, это определило в общем мой выбор, чем я занимался в дальнейшем. Я пошел как раз в девяносто первом году я поступил вовремя путча на исторический факультет, и я понимал, чем я буду заниматься, там была кафедра политологии, и я начал заниматься журналистикой, в том числе политической журналистикой. И вот я прошел там вторую революцию две тысячи четвёртого года и когда стали, вот произошли события в двадцатых числах ноября прошлого года, двадцать первого ноября, когда Азаров заявил о том, что Украина, моя страна, сворачивает с курса евроинтеграции, для меня это был в общем то шок, и в месте со своими там знакомыми мы начали переписываться в фейсбуке и вышли на площадь, и с тех пор мы, вот на сегодняшний день уже восемьдесят восемь дней каждый день выходим и боремся за будущее Украины. Поэтому я ощущаю себя украинцем.

Чоловік, 39 років, записаний у Харкові 16 лютого 2014 року,  один з організаторів місцевого Євромайдану

В першу чергу, основним в мене є – це бути громадянином України. … Ну, чоловіком [на майдані] означає для мене, в першу чергу, виконувати чоловічу роль на майдані: це стояти на барикадах, допомагати жінкам, дітям, захищати свою країну від, можна сказати, від різних людей, які є проти Євромайдану.

Чоловік, 21 рік, записаний у Львові 17 лютого 2014 року, учасник Євромайдану у Львові та у Києві

Отже, для мене є дуже важливим бути громадянкою України, так як я являюся громадянкою України. Я живу вже тут від народження свого і пишаюся тим, що я є українка, і також європейкою, адже, не тільки Україна територіально знаходиться в середині Європи, але й вона своїм розвитком, своїм життям, вона має нагадувати, вона є європейською країною, і тому, я вважаю, для мене є важливо відчувати себе європейкою. … Ну, якщо подивитися на ЗМІ , російські ЗМІ, ну те, що вони показують, ну, дуже багато того є в Інтернеті, то звісно, вони не то, що недостовірні, там взагалі висвітлюються такі події, які навіть близько не пов’язані до того, що відбувається в Україні… Ну, звісно, всі знають, що більше чоловіків потрібно на майдані, тому що вони мають відстоювати свободу. Просто, ну,  їх, чоловіків, має бути більше для того, через те, що там вбивають людей і, як вважається, чоловіки – це як сильніша стать і тому подібне. Але жінки, вони відіграють як роль отої, як рушійної сили. Вони допомагають і надають ще більшого духу там. Ну, і звісно, це велика допомога навіть в тих самих харчах і їжі. Тобто, в приготуванні їжі, морального духу, підтримки як такої. …

Жінка, 19 років, записана у Львові 18 лютого 2014 року, активістка Євромайдану в Києві

Так. Я почуваю себе мешканкою свого села, в якому я народилася і живу. І думаю, і буду жити дальше. … Як можна себе не почувати громадянкою України, коли ти в тій країні живеш, коли тебе все з нею пов’язує? Звичайно, що відчуваю. … [Чи відчуває себе європейкою?] Не дуже (з усміхом). Хіба може в майбутньому, якщо все буде добре. … В мене нема такого там в цьому плані, як то бути жінкою на Майдані: що то, як то може представитися? Для мене ми всі є однакові, ми єдині, ми народ, відстоюємо свої права тут. Значення такого жінки, я вважаю, що на Майдані нема.

Жінка, 18 років, записана у Львові 19 лютого 2014 року, учасниця Євромайдану та Помаранчевої революції у Львові