Фрагмент із травелогу Хоне Готтесфельда “Моя поїздка до Галичини”, присвячений Тернополю

В Тернополі 

В Тернополі потяг стояв три години. Я ж попрямував в місто. Я ніколи раніше не був у Тернополі, проте ім’я міста було мені добре відоме. Я броджу вулицями. Стоять євреї групками, виглядає наче вони мають час. Всі спостерігали за мною: вони знали кожного хто йшов їхніми вулицями, тому вони знали, що я іноземець. Я підійшов до одного та запитав:

– Де тут ресторан?
–Я заведу вас у ресторан – відповів юнак та пішов зі мною.

Інші так і залишилися стояти, приголомшені, що один вихопив та повів мене. Ймовірно кожен хотів мене провести містом.

Йдучи, він мені відказує: 

– Я одразу впізнав, що ви американець.
– В чому?
– По вашому взутті. Як довго ви пробудете в Тернополі?
– Три години.
– Добре. Я вас проведу через весь Тернопіль. Я покажу вам місто – сказав він.
– …

Після обіду він мене провів містом.

– Ось тут – він мені показує – жив колись багатий єврей. Зараз тут живе поляк.
– Ось тут жив дуже багатий єврей. Він досі тут ще живе. Але тепер він дуже бідний.
– Ось тут стався погром євреїв.
– Ось тут росіяни влаштували євреям різанину, коли вони ввійшли в місто під час війни.
– Ви бачите ось там групу євреїв? Вона так стоять годинами і говорять.
– Про що вони говорять?
– Про все.
– Наприклад?
– Про політику, про наступну війну.
– Що ж, наприклад, говорять тут про наступну війну?
– Вони вірять – говорить юнак – що після наступної війни становище євреїв покращиться.
– Чому? – запитую.
– Бо – юнак відповідає – гірше вже не може бути, мусить стати тільки краще. Коли Ви підійшли до нас, ми саме говорили про те, що Польща нічого не знає про те з ким їй триматися в наступній війні, чи з Францією чи з Німеччиною. Ви бачите ось ті групки євреїв. Всі говорять лише про політику. Також говорять про Америку.
– Що ж вони говорять про Америку?
– Різне. Відчувається, що головним чином говорять про Америку добре. Що в Нью-Йорку є єврейський губернатор, що може бути ще краще? Як там у нього справи, у губернатора Лемана?
– І що вам з того, що в Нью-Йорку губернатор є євреєм? – запитую я його.
– Для нас це вже багато.. Ми дуже пишаємося з цього.

Отак розмовляючи зі мною, повз нас пройшов чоловік, якого він привітав.  

– Ви бачите – каже він мені – Цьому єврею все складається добре, він має хорошу старість.
– І чому ж йому так добре? – запитую я.
– Він має двох синів – відповідає він мені – один в Америці, інший в Палестині.
– Ну, й що з того? – запитую я.
– Що може бути краще – говорить він – той, що в Америці надсилає йому гроші, а той, що в Палестині також шле. Коли в Америці була велика криза, його гроші присилав той син, що в Палестині. Забезпечена людина. 

Так він мене водив по місту декілька годин. Ми побачили нещасні місця з нещасними євреями.  

Тут був погром. Тут живе колишній багач. Тут сталося горе, тут була біда. 

Прощаючись, він мене запитав: 

– Ну, і як вам, сподобалося наше місто?

Мені потрібно було трохи часу, аби дати відповідь. На що він відповів замість мене:

– Що тут має подобатися? Галицьке місто. Це не Париж, та й не Лондон. Тут не побачиш вражаючих речей, ніякої старовини, ніяких палаців.Можна побачити лише нещасливих євреїв.

Цей фрагмент травелогу чудово розкриває наступні колективні досвіди та локальні контексти: 

• наскрізний аспект, який помітно в травелозі та особливо у даному уривку – це порівняння життя австрійського та польського періодів, зокрема становище провінційного єврейства, яке зазнало особливо важких втрат та збитків під час Першої світової війни, та економічне становище Тернополя в міжвоєнний період. Цей уривок вміщує детальний опис розуміння занепаду місцевої економіки та безвихідного становища жителів міста;  
• у цьому фрагменті зустрічається приклад ментального уявлення галицьких євреїв про еміграцію – яка була поширеною серед місцевого населення з кінця ХІХ століття – як до Америки, так і до Палестини. Цей уривок ілюструє один із численних діалогів, коли галицькі євреї, дізнавшись що автор з Америки, ділилися власним досвідом – найчастіше вони мали хоча б одного члена родини, який переїхав до Америки. Частота таких діалогів у травелозі дає підстави вважати, що наприкінці міжвоєнного періоду серед галицьких євреїв існував популярний культурний феномен успішної еміграції;
• події описані в травелозі відбуваються 1936 року, однак памʼять про події російської окупації та погром євреїв російською армією 1915 року яскраво вписаний в колективну свідомість тернопільських євреїв. Таким чином це джерело є чудовою ілюстрацією формування головних рис колективної памʼяті галицьких євреїв в міжвоєнний період. 
• дане джерело вміщує опис буденної для місцевих євреїв ситуації: через відсутність роботи та загальну невизначеність тернопільські євреї обговорюють на вулицях міста в невеликих колах один з одним політику та поточну ситуацію. Ці зустрічі відбуваються в умовах суспільно-політичного нагнітання через реакційну політику польського уряду та напружену геополітичну ситуацію. Тому настрої тернопільських євреїв вкрай песимістичні, і водночас дають розуміння, що у віддаленому галицькому місті нацистська Німеччина ще не сприймалася ворогом. 

Дане джерело додає до розуміння соціальної історії Східної Галичини та існування культурних феноменів, які були властиві для місцевого населення в міжвоєнний період.