“Колектив особистостей”. Буклет самодіяльної кіностудії “Волинь”, 1987 рік

 [арк. 2-7]

Колектив особистостей 

“Дальший розвиток соціалістичної колективності неможливий без всебічного розвитку самої людини, без розкриття багатства і своєрідності її індивідуальності. Мудрість нинішнього етапу суспільного розвитку вчить: чим яскравіша особистість, вищий рівень розвитку кожного члена колективу, тим більш дієздатним, людяним в суспільній своїй якості є колектив.

Обласному науково-методичному центру народної творчості і культурно-освітньої роботи вдалося створити такий колектив. Його назва: народна самодіяльна кіностудія «Волинь». На прикладі цього об’єднання яскраво видно, як можуть органічно злитися прагнення кожного його члена до удосконалення і самовираження з інтересами всього колективу, як індивідуальні якості аматорів стають колективним надбанням, формують творче обличчя студії в цілому.

Характерним почерком студії є пошук проблемних питань, синтез почуттів і роздумів, яскрава колористика, нестандартне кінематографічне вирішення — все те, що стало фундаментом творчої роботи, зумовило безперечний авторитет її фільмам.

З чого почалася по-справжньому творча робота аматорів? З фільму «В обійсті чорного самітника». Зображення природи, перетворення оточуючого світу по законах людяності, краси, справжньої правди життя — саме ця тема твору, ставши домінуючою обумовила єдність суспільно-художнього підходу його авторів до відтворення на екрані явищ дійсності. У ньому органічно злилися публіцистика і лірика з тонким розумінням природи і порухами душі людини.

На цьому шляху став етапним фільм «Світло витязя». Йому властиві, мабуть, всі найвиразніші якості доробку лучан — емоційна піднесеність кінооповіді, прагнення до пошуку проблемних питань, нових виражальних засобів, у тому числі й експериментальних

— У ньому, — відмічає відомий кінознавець, режисер студії «Укртелефільм» Г. Десятник, — органічно поєднані художні засоби кінорозповіді і безпосередньо документальні кадри, поетичні спостереження і гротесково-гумористичні сценки. Авторам цієї кольорової стрічки вдалося поєднати легендарну історію, сьогоденну красу озера і його екологічні проблеми.

Майстерність студії міцніла, зріли образи вже не окремими, розрізненими знахідками, а суцільно виплавленим литвом. Свідчення тому може бути публіцистичний кінонарис «Хай завжди квітує весна». Його глядачі, мабуть, звернули увагу на те, що авторами вдалося глибоко проникнути в психологію героїні, зробити важливі узагальнення. Її прообразом стала член льоносічної ланки із Старовижівського району Ганна Олександрук — людина надзвичайно сильної волі, яка зуміла вистояти, перебороти важку недугу і стати потрібною людям. Студійці зуміли не лише розкрити її внутрішній світ, а й піднятися до художньо-філософських узагальнень про мужність, добро, людяність, духовні основи соціалістичної взаємодопомоги.

Впадає у вічі тематичне багатство фільмів. Побудовані на документальній основі, вони дають багату, осмислену інформацію про життя і діяльність комуністів («Волинь: від з’їзду до з’їзду»), розв’язання проблем економіки («Луцьк — рубежі якості», «Впорядкування — справа кожного», «Герої серед героїв»), виховання патріотизму і ненависті до класових противників («Розкопана криниця»), красу народних традицій («Карпилівські вечорниці»).

Останнім часом студійці в пошуках теми почали виходити за межі місцевого матеріалу. Використовуючи свої відпустки, а інколи й службові відрядження, вони побували в Прибалтиці, Білорусії, Середній Азії, багатьох районах Російської Федерації. І кожного разу поїздки їх творчо збагачували, підказували нові теми. Так, наприклад, народився фільм «Країна Путорана», знятий в північній тундрі, поблизу Норильська. Острів Діксон надихнув на хвилюючі кадри для стрічки «81-а паралель», а Біловезька Пуща чудово доповнила кінооповідь «Світ витязя» про волинське озеро Світязь.

Розширюють межі художнього мислення творчі зв’язки зі студіями сусідніх областей. Лучани не раз зустрічалися з аматорами Ровно, Тернополя, Могильова, Бреста, Кишинева, Дніпропетровська, ретельно вивчали їх досвід. Було що показати і розповісти волинянами. У таких поїздках, безпосередніх контактах не лише пропагується кінематографічна творчість, а й відбувається обопільне збагачення, своєрідне змагання, яке активно сприяє розвиткові кіноаматорського руху.

Не останню роль у прискоренні творчого процесу, втіленні задумів у життя відіграє міцна матеріальна база кіностудії. Увагу відвідувачів привертає саме приміщення «Волині». На 160 квадратних метрах розмістилися переглядовий зал на 60 місць, кімната для режисерської роботи, операторська кабіна, кінопроекційна апаратна, павільйон для запису голосу диктора, лабораторія для обробки плівок, технічна майстерня, бібліотека. До речі, в ній зібрано не тільки літературу з питань кіно- і фотомистецтва, а й численні фонограми, які використовуються для озвучування фільмів. Таким став колишній підвал завдяки зусиллям самих студійців і за допомогою місцевих організацій.

Управління культури чимало посприяло технічному оснащенні студії. До послуг аматорів — сучасні кінокамери, фотоапарати, магнітофони, проекційні апарати, автоматичні діапроектори та найрізноманітніше лабораторне обладнання.

Все це допомагає створювати стрічки на професійному рівні. Буде не зайвим перелічити фільми кіностудії «Волинь», які стали лауреатами конкурсів:

Міжнародних
«Світ витязя»
«Карпилівські вечорниці»

Всесоюзних
«В обійсті чорного самітника»
«Хай завжди квітує весна»
«Перша ніч»
«Розкопана криниця»
«Чарівника із Луцька»

Республіканських
«Мелодія різця»
«Країна Путорана»
«Ці важкі секунди»
«Перебороти себе»
«Волинь: від з’їзду до з’їзду»
«Зачарований круг»

Зрозуміло, ці фільми-лауреати говорять самі за себе. Вони є золотим фондом студії, етапними віхами на творчому шляху всього колективу. Але як широкоплинна ріка складається з річечок і струмків, так і здобутки цього об’єднання є сумою вкладів кожного його члена. І чим яскравіша особистість, тим вагоміший її внесок у спільну творчу скарбницю. Тому буде доречним, узагальнивши досвід усього колективу, розповісти про окремих студійців.

Фільм — це завжди синтез багатьох почуттів і роздумів. Навіть у створене, здавалося б, з конкретного приводу, привноситься життєвий досвід особистості всіх попередніх років. «Волинь» об’єднує саме таких людей.

Взяти, до прикладу, керівника студії Бориса Ревенка. Вперше він взяв до рук фотоапарат у шістнадцять років. За комсомольською путівкою трудився на Далекому Сході. Тринадцять років плавав на китобійній флотилії «Советская Россия». Був матросом, гарпунером, розбирачем, лебідником. Організував на флотилії і сім років очолював фотоклуб «Антарктика».

З чималим життєвим досвідом прийшов у студію кінооператор Омелян Іванюк. Займався фотосправою ще в школі, потім — в гуртку, який діяв при Рожищенському районному будинку культури. Шліфував майстерність під час служби в армії. Був організатором кіногуртка в одному з луцьких профтехучилищ. Тут і дізнався про студію «Волинь».

Цей перелік можна продовжити. Багато цінного привнесли у роботу студії Володимир Скворцов, Рональд Валяєв, Володимир Бойко. Її успіхи важко уявити без творчих знахідок, ініціативи Йосипа Струцюка Володимира Антонюка, Ярослава Павловського, Бориса Супрунчука… Всього ж студія об’єднує майже сорок аматорів, для яких кіномистецтво — пристрасть, захоплення, життєва потреба і необхідність.

Масовість, атмосфера пошуку стали тим життєдайним грунтом, на якому зерна досвіду та ініціативи проростають творчими знахідками. Тут аматори набувають майстерності, розвивають, огранюють свої здібності, виходять на ширші горизонти мислення і світобачення. Тому сьогодні про кіностудію говорять як про своєрідну школу, кузню кадрів. І в цьому твердженні нема перебільшення. Ось кілька прикладів.

Ряд колишніх студійців стали професіоналами. Так, Василь Іванюк працює оператором на кіностудії «Леннаукфільм». Сергій Тишкевич пов’язав свою долю з Красноярською студією документально-хронікальних фільмів. Євген Назарук очолив слайд-клуб при обласному міжспілковому Будинку художньої самодіяльності.

«Волинь» дала путівку багатьом своїм вихованцям для створення самодіяльних студій у містах і районах нашої області. Наприклад, Йосип Струцюк створив кінооб’єднання при Ківерцівському районному будинку культури, Борис Супрунчук — на Луцькому картонно-руберойдовому заводі, Володимир Антонюк — в Люберцях Московської області, Василь Рябунець — у Ровно. Їх фільми вже привернули увагу глядачів. Значить, студії виколосилися з добірного насіння.

А «Волинь» — у нових пошуках. До 70-річчя Великого Жовтня студійці підготували ряд фільмів, які засвідчують їх поступальний рух у творчості. Не можна без хвилювання дивитися стрічку «Ми — відлуння, ми — пам’ять» про героїчний вчинок учителя Іваничівської середньої школи № 2 Юрія Лелюкова. Збагачуєшся духовно, коли переглядаєш фільм «Дивне місто моє». Проймаєшся ще більшою відповідальністю за охорону оточуючого середовища, коли ознайомлюєшся з твором «Спраглий подих землі»…

Ці та інші фільми різні за тематикою, жанровістю, проблематикою, режисурою. Але є в них спільне — публіцистичність, емоційність, нестандартність. І це запорука нових творчих знахідок.

Кіномистецтво володіє великою силою над людьми, яких обрало воно. Аматори «Волині» зачаровані ним”.