Свідчення про матеріальне становище культурно-активної української діаспори в Німеччині, 1946-1951

Передмова редактора “ХОРС 2”

ХОРС 2
Передмова
від редактора

Перший альманах “ХОРС” вийшов у світ на Новий 1946 / 47 рік, хоч і датований «жовтнем», але насправді на Різдво: на вступній ілюстрації, намальованій Галиною Мазеппою [sic], зображено пастухів, що схилилися перед яслами. Це маркувало зустріч невеличкої групи українських письменників під знаком “Хорс” – бога сонця у давніх слов’ян. Аполлон в Елладі Степу: Юрій Шерех та В. Бер (професор В. Петров) брали участь у редагуванні. “ХОРС”, що мав стати квартальником красного письменства і мистецтва, відтоді більше не виходив – з огляду на особливі фінансові обставини мігрантських умов. П’ять років “ХОРС” існував невидимо.

Юрій Соловій та його колеги по мистецтву увійшли і доповнили поодинокі ряди. Сім’я хорсистів поповнилася динкельсбюльською групою митців – “анахоретами” [?]: поетесою Елізабет Коттмаєр та деякими іншими німецькими колегами у галузях малярства, музики і художнього танцю, [далі додано: отже] було розширено ряд видів мистецтва, який спершу включав лише одне поняття. Таким чином, невелике франконське містечко Дінкельсбюль стало тимчасовим центром діяльності “ХОРСу”. Тут 1950 року “ХОРС” отримав базу для співпраці з художниками Германом Ансельментом, Ернстом Фоґелем, Ґергардом Кнішоном, Барбарою Ауґспах, пізніше з танцюристом Євгеном Поранським і піаністкою Марією Поранською, але передусім з Елізабет Коттмаєр, палкою прихильницею сучасної української поезії, антологію якої вона підготувала у своїх перекладах.

Двомовне видання “ХОРС 2” стане документом першого динкельсбюльського періоду діяльності “ХОРСу”: 1950/1951 років.

Незважаючи на своє походження з сучасних мистецьких течій, “ХОРС” ніколи не зациклювався на жодній. Читач знайде тут навіть твори письменників і митців, які не є офіційними членами сім’ї “ХОРСу”. «ХОРС» радше обирає за таким принципом: спершу серед усіх представників мистецтва, якому може симпатизувати, а потім вже обирає конкретного представника. Саме принцип дозволяє “ХОРСу” цінувати в кожному представнику особливості стилю і тенденції: це принцип, що об’єднує різноманітних представників до єдиного принципу незалежності в мистецтві, який є суверенітетом мистецтва. Це принцип, згідно з яким твір вибудовується із внутрішньої субстанції митця, з його неповторного світу, з його індивідуального бачення духу та інтенції, які він проєктує на навколишню дійсність. Цей принцип – першооснова творення форми – не залежить від того, як форма розуміється: хай її розглядають як дію, що постійно реалізується і стає посередником, коли одна субстанція є в собі недоторканим феноменом, що стає [sic] цінною лише завдяки власній досконалості, що не залежить від жодного руху.

І ще одне, дуже важливе: українські хорсисти цінують німецьких хорсистів як безпосередніх спадкоємців світлої традиції мюнхенського “Синього вершника”, де митці – німецькі і не німецькі – опинившись на зорі нашої новоєвропейської епохи, намагалися піднятися по дузі однієї нації – німецького експресіонізму – до стрімких вершин загальнолюдського мистецтва.

Е.К.

Лист Костецького про публікацію “ХОРС 2” від 19 вересня 1951 р.

Мюнхен, 19 вересня 1951 року

Ko/Ru.

Тема: Видання українського літературно-мистецького альманаху.

Беру на себе сміливість представити Вашій увазі свою пропозицію – видати літературно-мистецький альманах двома мовами, результат праці групи українських і німецьких поетів, письменників і художників під назвою “ХОРС”. Це видання – принципово аполітичне і має на меті ознайомити німецького читача зі здобутками сучасного українського мистецтва в еміграції, а також опублікувати серію рукописів, присвячених актуальним проблемам сучасного німецького та світового мистецтв. Я глибоко переконаний, що існує беззаперечна потреба відкрити шлях у світ ідеям і думкам, які через тотальну відсутність засобів публікації ще не знайшли втілення ні в друкованому слові, ні в мистецькому відтворенні, а проте є яскравими ознаками інтелектуальної активності інтелігенції радянських народів, яка прагне не лише брати участь у порядку денному, але й дістатися до глибин культури західних народів.

Альманах складається приблизно з 10 друкованих аркушів, план такий:

Передмова обома мовами

Передмова німецької поетки Елізабет Коттмаєр (про культурну співпрацю)

Вірші українських поетів-емігрантів (у німецькому перекладі)

Новела Елізабет Коттмаєр “Червоний лебідь” (у перекладі українською мовою)

Новела українського письменника Євгена Гаруна (у перекладі німецькою мовою)

Фрагмент з п’єси «Катилина» українського письменника Юрія Косача (у перекладі німецькою мовою)

Сюрреалістичні мініатюри українського письменника Зіновія Березаня (в оригіналі та перекладі)

Есей професора Олександра Філіпова “Сковорода і Толстой” (німецькою мовою)

Гофман, нарис “Стефан Ґеорґе і Максимін” (німецькою мовою, з українським перекладом від Ґеорґе)

Мій есей “Typus und Aufnahme” (про деякі проблеми експресіонізму)

Замітка про танцюриста Поранського

Мій нарис про Арнольда Шенберґа

З мистецького літопису “ХОРСу” (огляд найважливіших мистецьких і літературних подій 1946-1951 років в українській еміграції та світі)

Деякі кліше (10-15): Репродукції картин, фотомонтажі [sic!], портрети тощо.

В еміграції вже існують видання, які знайомлять західного читача з досягненнями російської культури, тож було б дуже бажано запропонувати таку можливість мистецькій інтелігенції інших радянських народів, у нашому випадку – українській.

                   В очікуванні позитивної відповіді,

                                                          з великою повагою –

                                                                      (Єгор Костецький, редактор)

In the original German language 

München, den 19.9.51
Ko/Ru.

Betr.: Herausgabe eines ukrainischen literarisch-künstlerischen Almanachs. 

Ich erlaube mir, Ihrer freundlichen Aufmerksamkeit meine [sic!] Vorschlag zu unterbreiten – einen literarisch-künstlerischen Almanach in zwei Sprachen herauszugeben, der ein Ergebnis der Tätigkeit einer Gruppe von ukrainischen und deutschen Dichtern, Schriftstellern und Malern darstellt, unter dem Namen CHORS. Diese Veröffentlichung wäre grundsätzlich unpolitisch und hätte zum Zweck, den deutschen Lesen mit den Errungenschaften der heutigen ukrainischen Kunst in der Emigration bekanntzumachen, sowie eine Reihe von Manuskripten zu veröffentlichen, die aktuellen Problemen der deutschen und der Weltkunst der Gegenwart gewidmet sind. Nach meiner tiefen Überzeugung besteht die unzweifelbare Notwendigkeit, den Weg zur Welt den Ideen und Gedanken zu bahnen, die infolge gänzlichen Mangels an Veröffentlichungsmitteln bis heute noch keine Verkörperung weder im gedruckten Wort, noch in der künstlerischen Reproduktion gefunden haben, und stellen doch anschaulichen [sic!] Merkmale der geistigen Tätigkeit der Intelligenz der Sowjetvölker dar, die nicht nur bestrebt sind, sich an der Tagespolitik zu beteiligen, sondern auch den Zutritt zu den Tiefen der Kultur der Westvölker zu finden. 

Der Umfang des Almanachs beträgt ca. 10 Druckbogen, der Plan ist folgender: 

Vorwort in beiden Sprachen 

Vorwort der deutschen Dichterin Elisabeth Kottmeier (über die kulturelle Mitarbeit)

Gedichte ukrainischer Dichter-Emigranten (in deutscher Übersetzung)

Novelle von Elisabeth Kottmeier „Der rote Schwan“

Deren Übersetzung ins Ukrainische

Novelle des ukrainischen Schriftstellers Jewhen Harun (in deutscher Übersetzung)

Fragment aus dem Schauspiel des ukrainischen Schriftstellers Jurij Kossatsch „Catilina“ (in deutscher Übersetzung)

Surrealistische Miniaturen des ukrainischen Schriftstellers Zinowij Berzan (im Original und in Übersetzungen)

Aufsatz von Prof.Alexander [sic] Filipow „Skoworoda und Tolstoj (in Deutsch)

Hoffman, Aufsatz „Stephan George und Maximin“ (in Deutsch, mit Ukrainischen Übertragungen aus George) 

Mein Aufsatz „Typus und Aufnahme (über einige Probleme des Expressionismus)

Notiz über den Tänzer Poransky

Mein Aufsatz über Arnold Schönberg

Aus der Kunstchronik CHORS‘ (Überblick der wichtigsten künstlerisch literarischen Ereignisse von 1946-1951 in der ukrainischen Emigration sowie in der Welt)

Dazu einige Klischee (10-15): Reproduktionen von Bildern, Fote montagen [sic!], Portraits u.ä. 

Während in der Emigration bereits Veröffentlichungen vorhanden sind, die den Westleser mit den Errungenschaften der russischen Kultur bekanntmachen, wäre es äußerst wünschenswert, diese Möglichkeit auch der kunstbewanderten Intelligenz anderer sowjetischen Völker, in diesem Falle – der ukrainischen – zu bieten. 

                   In Erwartung einer günstigen Antwort bin ich

                                                        mit vorzüglicher Hochachtung

                                                                 (Eaghor Kostetzky, Redakteur)

Кіоск космосу

МИ ПРО ХОРС

(Монтаж друкованих виступів і приватних листів)

ХОРС – дуже цікавий, я ще не встиг його перечитати, але бачу, що перечитаю від першого до останнього слова. Дуже дякую за авторський примірник. Хоч, я сподіваюся, ті, що надійдуть у продаж, будуть зовнішньо кращі. Вони не будуть такі зім’яті і в них буде кольорова обкладинка, я так догадуюсь, бо інакше це було б чорт зна що, а не обкладинка, і, крім того, як старий поліграфіст, я це бачу з характеру кліше. Я не помилився, адже так?
– Загляньте уважно до дуже цікавого літературно-мистецького збірника ХОРС
– У свойому ХОРСі він мав необмежену свободу, а тут чейже редактори не пропустять «камбрбуму» чи «розняґи».
– Вперше з появою ХОРСа можна і треба говорити про по-европейському поставлений український літературно-мистецький журнал.
– І ось вийшов, нарешті, ХОРС, журнал красного письменства та мистецтв. Оформлена книжка незвичайно і своєрідно. Видно прагнення до свіжости й ориґінальности. Оформлення обкладинки, на нашу думку, мусіло б бути чимсь значно вимовнішим, ніж гурток стилізованих гуцулів у позах безпретенсійної наївности. Знаємо, що це зумисне спростачення, але воно чомусь ніяк не в’яжеться з намірами, що ставить собі ХОРС рештою свого змісту. Просто не хочеться вірити, що в такому поважному журналі, як ХОРС, можна висловлювати погляди, такі далекі від правди і такі помилкові.
– Нарешті з’явилось гумористичне видання: ХОРС. Ю. Дивнич вітає появу нового «доброго товстого літературно-мистецького журналу», що недавно зачав виходити під назвою старого слов’янського божка Хорса. Це має бути, на думку Дивнича, «шукання ключів до української національної душі», а за Гоголем мав іти Хвильовий, коли говорив про «азіятський ренесанс». Ось тобі «позитивні» напрями українства на майбутнє! ХОРС – і Азія! Папір терпеливий і багато може знести на собі нісенітниць, понаписуваних творцями майбутньої «Великої Літератури» та ще «Більшої Літературної Критики» (написав Л. Грушенко).
– Порівняння з «Літературним Ярмарком» напрошується само відразу, хоч би тільки для контрасту. Це не якесь наслідування літ’ярмарківських засобів – його взагалі почувається менш, ніж, наприклад, у колишньому варшавсько-львівському «МИ». А все ж почувається якась зв’язаність, якась традиція саме із згаданими журналами. І воно, безперечно, правильно продовжувати традиції попередників, тільки ж оновлюючи їх духом і стилем свого часу,  що, власне, досить вдало і робить ХОРС.
– Другою хворобою нашої літератури є нічим не виправдане прагнення ориґінальности ціною зумисного калічення форми й змісту твору. «Хорсівці» теж поважно слабують на цю модну хворобу. Стрілка її компасу робить такі шалені повороти (декляративна стаття «З компасом»), що ні винахідники його, ні тим більше прихильники мистецтва взагалі не змогли б далеко зайти з таким компасом.
– Одержав ХОРС – дуже дякую. Радію, що все таки Ви ХОРС допровадили до здійснення. З часом щось приготовлю для Вас (до ХОРСа), і надішлю Вам.
– Заходом видавництва «Українське Слово» вийшов около рік тому перший том журналу ХОРС. Це один з наших «літературних експериментів» і не було б жадної шкоди, якщо б він не появився. Книжка видана на 193 сторінках. Замість неї можна було видати якийсь кращий твір котрогось із наших видніших письменників.
– Ваш ХОРС зробив сенсацію. Справив враження. З чим вітаю. Хоч обгортка не вийшла вдалою. А про запізнілість деякого хронікально-інформаційного матеріялу я говорив. Добро зробили, що ще раз переробили Орлика. ХОРС – добрий журнал. Але ніколи більше не насмілюсь для нього щось передати. На цьому бажаю Вам успіху. Я цілком згоден з п. Наріжним, що перша і найголовніша причина в самому МУРі, в тому, що він, поперше, не зумів організувати свого власного видавництва, а, подруге, своїми виданнями ХОРСом, альманахом «МУР» ч. 1 й ін. скомпромітував українських письменників перед читачем, висунувши на передній плян «експериментаторів».