Віктор Крупина
Історик, кандидат історичних наук (2005). Захистив кандидатську дисертацію про російський “білий рух“ в Україні у 1917–1920 рр. Закінчив Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Працює в Інституті історії України Національної академії наук України.
Сфера наукових зацікавлень: політична та соціальна історія України 1945 – 1991 рр., українська номенклатура, історія повсякдення.
Пов'язані першоджерела:
Гендер і радянська кадрова політика 1960-х: зі стенограми наради перших секретарів обласних комітетів партії
Нарада очільників регіональних партійних комітетів та керівників республіканських виконавчих органів влади, проведена 17 листопада 1965 р., була приурочена організаційно-партійній роботі в КПУ задля "гідної зустрічі ХХІІІ з’їзду КПРС", запланованого на березень 1966 р. Присутні заслухали доповіді очільників української парторганізації Петра Шелеста та дев’яти обласних комітетів КПУ. У своїй промові, уривок з якої публікується нижче, Петро Шелест торкнувся підготовки до "видатної події в нашому житті", "знаменної дати в житті нашої партії і народу – ХХІІІ з’їзду Комуністичної партії Радянського Союзу". Він закликав серйозно підготуватися до з’їзду, підсумувати результати роботи за попередній етап, з’ясувати проблеми та окреслити завдання на майбутнє. Очільник КПУ наголосив, що готуватися необхідно без парадності, лементу, пихатості, хвастощів. Торкаючись кадрового питання, Шелест...
Валентина Шевченко про своє головування у президії Верховної ради УРСР
Валентина Шевченко (1935–2020) працювала старшою піонервожатою, учителькою середньої школи, згодом посідала керівні посади в комсомольських і партійних органах УРСР, була заступницею міністра освіти та керівницею товариства дружби і культурних зв’язків з ізарубіжними країнами. На період Перебудови досягла посади очільниці президії Верховної ради УРСР. У незалежній Україні Валентина Шевченко очолювала декілька громадських організації, що займалися гуманітарними питаннями. Спогади Валентини Шевченко охоплюють період з дитинства до першого десятиліття Незалежності, наповнюючись більшою конкретикою ближче до сучасності. Спонукою до їх написання авторка назвала інтерес молодих людей до радянської історії, про яку "ніхто їм правди не розповідав і не розповідає – ні педагоги, ані буржуйні засоби масової інформації". "І в газетах, і на телебаченні, і на радіо, –...
Влада і гендер: Комуністична партія України про жінок на керівних посадах, 1960
Постанова Секретаріату ЦК КПУ "Про серйозні недоліки у справі висування жінок на керівну роботу" від 4 липня 1960 року, що наводиться нижче, констатує значних гендерний дисбаланс в радянському державному управлінні. Провину за недостатню присутність жінок серед керівників, КПУ покладала на партійні комітети та очільників радянських і господарських органів влади, які "недооцінюють всієї важливості цього питання". У документі лише при характеристиці освітнього рівня жінок абсолютні і відносні дані наведено разом, тоді як в решті випадках питома вага жінок передана у відносних даних. Таке жонглювання цифрами позбавляло можливості скласти повне уявлення про представництво жінок на керівних посадах. Зобов’язуючи радянські і господарські органи усунути вказані недоліки, КПУ, по суті, перекладала на них відповідальність, хоча мала всі...
Жінки в радянській номенклатурі: спогади Олександра Ляшка
Олександр Ляшко (1916–2002) зробив блискучу кар’єру від інженера до очільника уряду України. У мемуарах, написаних незадовго до смерті, він докладно описав епоху, управлінців та їхні практики. У 1963–1964 рр. як секретар ЦК КПУ Олександр Ляшко пліч-о-пліч працював з Ольгою Іващенко – однією з двох жінок, які входили до складу політбюро ЦК КПУ за час його існування. Пов’язана з нею подія, яку фіксує наведений нижче уривок, стала наслідком поліпшеного побутового обслуговуванням номенклатури і в певний спосіб відображає радянську управлінську епоху.
Використання службового становища для написання кандидатської дисертації, 1975
Справа другого секретаря обкому, згодом – заступника міністра, містить цілий набір не надто серйозних проступків, серед яких не фігурували претензії по роботі. Як випливає з постанови, високопосадовець тривалий час цілеспрямовано демонстрував наукові амбіції. Реалізувати їх було нескладно, завдяки високим посадам та, як вказано у джерелі, брутальному стилю керівництва. Ймовірно, будучи окриленим легкістю, з якою вдавалося поповнювати свій науковий доробок, високопосадовець втратив самоконтроль і вийшов за рамки допустимого. “Залучення до підготовки” дисертації низки працівників, що відбувалося, вочевидь, під час його праці в обкомі, після захисту дисертації перетворилося на примус включати даного високопосадовця як співавтора до публікацій, “залежних у службовому відношенні осіб”. Не дивно, що в такий спосіб N. продемонстрував продуктивність, яка в понад десять...
Необґрунтоване преміювання високопосадовців у Кримській області, 1987
На виконання постанови ЦК КПУ від 28 серпня 1987 року, що констатувала випадки необґрунтованого преміювання високопосадовців, обкоми КПУ мусили перевірити наявність подібних фактів у своїх областях. Інформація Кримського обкому, надіслана у ЦК КПУ з грифом “цілком таємно”, є типовим звітом про проведену роботу. Перелік виявлених порушень був традиційним: перевищення лімітів на преміювання, необґрунтованість та порушення процедури. Доволі штучні підстави для винагородження свідчать про неформальні відносини між керівниками установи, що винагороджувала, та реципієнтами премії. Прикметно, що суб’єкти справи усвідомлювали неправомірність своїх дій, тож прагнули різними способами приховати цю оборудку на випадок можливої перевірки. Звертає на себе увагу відсутність інформації про покарання ініціаторів преміювання, не вказано навіть про їхню партійну відповідальність. По суті, одержувачі премії...
Показати ще
Згорнути все
Пояснюючи причини протиправних учинків високопосадовців, у 1940–1960-х радянська влада вказувала на релікти дореволюційної капіталістичної ментальності, що вразили окремих управлінців. В 1970-1980-х рр. апелювати до пережитків минулого було вже незручно, адже в цей час при владі перебувало покоління, народжене й повністю соціалізоване в радянському Союзі, нібито вільному від вад інших, недосконалих суспільств. У цьому модулі Віктор Крупина на прикладі досі непублікованих архівних матеріалів, а також удоступнених джерельних збірок розглядає поширені службові зловживання радянських високопосадовців в Українській РСР впродовж 1945-1991 років, їх причини, масштаби і наслідки.
Радянський Союз позиціонував себе як країну соціальної рівності, де знищенням експлуатації людини людиною досягнуто гармонії "класових" відносин. Усунення соціальних протиріч між "верхами" та "низами" (за радянською термінологією "експлуататорами" та "експлуатованими" відповідно), широко пропагувалося як незаперечне і незворотне досягнення країни Рад. Парадоксальна ситуація: це була правда, утім значний соціальний розрив між народом і "народною владою" теж був правдою, констатувати яку було небажано. У цьому модулі Віктора Крупини йтиметься про фінансові привілеї української радянської номенклатури.