Віктор Крупина
Історик, кандидат історичних наук (2005). Захистив кандидатську дисертацію про російський “білий рух“ в Україні у 1917–1920 рр. Закінчив Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Працює в Інституті історії України Національної академії наук України.
Сфера наукових зацікавлень: політична та соціальна історія України 1945 – 1991 рр., українська номенклатура, історія повсякдення.
Пов'язані першоджерела:
Зайнятість жінок за матеріалами Центрального статистичного управління УРСР 1985 року
Інформація Центрального статистичного управління (ЦСУ) УРСР стосується питань зайнятості жінок, задоволення умовами своєї праці і посадою, доступності побутових послуг за місцем роботи. Для її підготовки використано не лише статистичні дані, але й "соціально-демографічне обстеження", тобто соціологічні дослідження. Інформація ЦСУ, підготовлена для заступниці голови Ради міністрів УРСР Марії Орлик з метою урахування потреб жінок у завданнях на ХІІ п’ятирічку, була представлена також у ЦК КПУ. Другий секретар ЦК Олексій Титаренко розпорядився ознайомити з нею секретарів і завідувачів відділами ЦК та помічників першого секретаря ЦК КПУ Володимира Щербицького.
Народні депутатки України про свої завдання у Верховній раді УРСР 1990 року
Після виборів до Верховної ради УРСР ХІІ скликання у березні 1990 р. жіноче представництво у парламенті скоротилося з 234 (36%) депутаток до 13 (2,7%). Однією з причин цього стало запровадження альтернативного голосування, що надало виборам справжньої змагальності, тож практика попередніх "жіночих квот" більше не працювала. Кореспондентка Людмила Шушуріна у передмові до матеріалу "Привезіть нам Україну!" гірко визнала формальну роль жінок у верховних радах попередніх скликань, які своєю присутністю мали засвідчувати "рівноправність і повноправність" громадян, створювати видимість повновладдя робітників і селян, проте рідко переобиратися на повторний термін. Жанр пропонованого матеріалу – "трибуна без регламенту", коли кожна з 13-ти депутаток промовляла про найгострішу, на її думку, проблему та визначала власні парламентські завдання. Такий підхід дозволив...
Голова президії Верховної ради УРСР Валентина Шевченко про жінок у політиці, інтерв’ю 1989 року
Валентина Шевченко (1935–2020) зробила блискучу радянську кар’єру. Вона розпочала свій трудовий шлях у 1954 р. шкільною піонервожатою у Кривому Розі, через три роки перейшла на роботу в комсомол, а згодом – у партійні органи. У 1962 р. вона зайняла посаду секретаря ЦК Ленінської Комуністичної Спілки Молоді України. З 1975 по 1985 рр. Валентина Шевченко працювала заступницею голови Президії Верховної ради УРСР, а в 1985 р. очолила її, будучи за Конституцією УРСР 1978 р. главою найвищого органу державної влади УРСР. Її інтерв’ю, опубліковане у газеті "Радянська жінка" було записане після І з’їзду народних депутатів СРСР, який відбувся наприкінці травня – на початку червня 1989 р. Завдяки діяльності опозиційних депутатів він перетворився на яскраву політичну...
Володимир Щербицький про чоловіче домінування в радянських органах влади, 1977
На нараді з очільниками КПУ та державних органів, регіональними керівниками обговорювалися поточні проблеми республіки та планування на 1978 р. Після кількох промовців слово взяв перший секретар ЦК КПУ Володимир Щербицький. Перелічивши недоліки в поточному виконанні економічних планів і в плануванні на наступний рік, він закликав подумати про кандидатури для обрання на наступні партконференції і створення резерву кадрів, зокрема серед жінок. З присутніх на засіданні ста осіб була лише одна жінка – голова Херсонського облвиконкому, Домнікії Йосипівни Проценко. Спонукою до актуалізації проблеми чоловічого домінування і дискримінації жінок на керівних посадах стала зустріч українського керівництва з сирійською делегацією напередодні. Зі слів Хафеза аль-Асада, у Сирії жінки очолювали два міністерства. Згадуючи про цю зустріч як таку,...
Гендер і радянська кадрова політика 1960-х: зі стенограми наради перших секретарів обласних комітетів партії
Нарада очільників регіональних партійних комітетів та керівників республіканських виконавчих органів влади, проведена 17 листопада 1965 р., була приурочена організаційно-партійній роботі в КПУ задля "гідної зустрічі ХХІІІ з’їзду КПРС", запланованого на березень 1966 р. Присутні заслухали доповіді очільників української парторганізації Петра Шелеста та дев’яти обласних комітетів КПУ. У своїй промові, уривок з якої публікується нижче, Петро Шелест торкнувся підготовки до "видатної події в нашому житті", "знаменної дати в житті нашої партії і народу – ХХІІІ з’їзду Комуністичної партії Радянського Союзу". Він закликав серйозно підготуватися до з’їзду, підсумувати результати роботи за попередній етап, з’ясувати проблеми та окреслити завдання на майбутнє. Очільник КПУ наголосив, що готуватися необхідно без парадності, лементу, пихатості, хвастощів. Торкаючись кадрового питання, Шелест...
Валентина Шевченко про своє головування у президії Верховної ради УРСР
Валентина Шевченко (1935–2020) працювала старшою піонервожатою, учителькою середньої школи, згодом посідала керівні посади в комсомольських і партійних органах УРСР, була заступницею міністра освіти та керівницею товариства дружби і культурних зв’язків з ізарубіжними країнами. На період Перебудови досягла посади очільниці президії Верховної ради УРСР. У незалежній Україні Валентина Шевченко очолювала декілька громадських організації, що займалися гуманітарними питаннями. Спогади Валентини Шевченко охоплюють період з дитинства до першого десятиліття Незалежності, наповнюючись більшою конкретикою ближче до сучасності. Спонукою до їх написання авторка назвала інтерес молодих людей до радянської історії, про яку "ніхто їм правди не розповідав і не розповідає – ні педагоги, ані буржуйні засоби масової інформації". "І в газетах, і на телебаченні, і на радіо, –...
Показати ще
Згорнути все
Пояснюючи причини протиправних учинків високопосадовців, у 1940–1960-х радянська влада вказувала на релікти дореволюційної капіталістичної ментальності, що вразили окремих управлінців. В 1970-1980-х рр. апелювати до пережитків минулого було вже незручно, адже в цей час при владі перебувало покоління, народжене й повністю соціалізоване в радянському Союзі, нібито вільному від вад інших, недосконалих суспільств. У цьому модулі Віктор Крупина на прикладі досі непублікованих архівних матеріалів, а також удоступнених джерельних збірок розглядає поширені службові зловживання радянських високопосадовців в Українській РСР впродовж 1945-1991 років, їх причини, масштаби і наслідки.
Радянський Союз позиціонував себе як країну соціальної рівності, де знищенням експлуатації людини людиною досягнуто гармонії "класових" відносин. Усунення соціальних протиріч між "верхами" та "низами" (за радянською термінологією "експлуататорами" та "експлуатованими" відповідно), широко пропагувалося як незаперечне і незворотне досягнення країни Рад. Парадоксальна ситуація: це була правда, утім значний соціальний розрив між народом і "народною владою" теж був правдою, констатувати яку було небажано. У цьому модулі Віктора Крупини йтиметься про фінансові привілеї української радянської номенклатури.