Ірина Склокіна
Історикиня, дослідниця у Центрі міської історії. Співавторка та співредакторка книги “Праця, виснаження та успіх: Промислові мономіста Донбасу” (2018, разом з Володимиром Куліковим) та спеціального випуску журналу “Регіон” “Уявлення Донбасу: Спадщина, культура, спільноти” (2021, у співавторстві з Вікторією Донован). Сфера наукових зацікавлень: радянська і пострадянська політика пам’яті, індустріальна спадщина, музейні студії, усна історія.
Пов'язані першоджерела:
Вільний час трудящих очима радянського дисидента: Олекса Тихий про практики читання
Олекса Тихий (1927–1984) був сільським вчителем, працював неподалік від донбаського містечка Дружківка. 1956 року через критику агресивного вторгнення радянських військ до Угорщини потрапив до мордовських виправних таборів на сім років. Там брав участь у повстанні проти тюремної адміністрації, рік просидів у карцері. Під час знаходження у таборі познайомився з багатьма дисидентами, зокрема, подружився з Левком Лук’яненком. Повернувшись до України 1964 року, Тихий зіткнувся із забороною на інтелектуальну працю, змушений був полишити вчителювання та працював як робітник фізичної праці – типовий шлях радянських дисидентів. На цей період припадає написання більшості його публіцистичних статей: “Роздуми про українську мову та культуру в Донецькій області” (1972), “Думки про рідний донецький край” (1972), “Вільний час трудящих” (1974) та...
Працівниця львівської кондитерської фабрики “Більшовик” Т.М. Етінгер за роботою, 1956 рік
Це фото є частиною колекції прес-фото Державного архіву Львівської області, що показують різні галузі виробництва: промисловості, сільського господарства, культури, спорту. На ньому зображена працівниця Львівської кондитерської фабрики Т.М. Етінгер (згідно з супровідного підпису фото "одна з найкращих", ветеран праці) за виготовленням Спаської вежі Кремля. Характер цього фото та цілої колекції свідчить про те, що це жанр прес-фото, який мав супроводжуватися текстом (газетною публікацією). Фото було покликане ілюструвати сказане, зробити його більш переконливим, закликати та мобілізувати робітників-читачів на трудові здобутки, а також слугувати позитивним стимулом гордості для самих фотографованих. Фотографи-газетярі отримували завдання від редактора, який координувався із відповідною партійною організацією (обкомом, райкомом) та мав перелік підприємств, події яких слід було відобразити у найближчих номерах...
“Куди ми йдемо?”, фільм маріупольської кіностудії 1989 року
Фільм "Куди ми йдемо?" є виразником ідей періоду Перебудови та засвідчує зростання занепокоєння "знизу" щодо екологічних тем. Авторами фільму був колектив аматорського кінокооперативу "Кадр" у м. Маріуполь Української Радянської Соціалістичної Республіки. Фільм апелює до найболючіших екологічних проблем Маріуполя (з 1948 по 1989 р. місто називалося Жданов, за іменем радянського революціонера, політика, співучасника Великого Терору 1937-1938 років, Андрія Жданова).
Кіноаматорство – явище, безпосередньо пов'язане з технологією малоформатної зйомки. Його витоки сягають кінця ХІХ століття, однак масового характеру воно набуло в середині та другій половині ХХ. Кінозйомка для багатьох стала засобом творчої реалізації, інструментом пам'яті і фіксування важливих подій у житті, а також нагодою для проведення дозвілля та взаємодії між людьми. Кілометри плівок, відзняті кіноаматорами, досі залишаються непереглянутими через занепад технології та приватний характер зйомок. Спадщина кіноаматорів – це масштабний пласт візуальних джерел, які свідчать про минуле з перспективи особистого погляду людини.