Ця рефлексія написана в рамках проєкту “Відкриті освітні матеріали” Невидимого університету для України (осінь 2024 року). Студенти і студентки трьох курсів IUFU – “(Пере)осмислення “радянського”: сучасна українська ідентичність і спадщина комунізму” (керівниця курсу Олена Палько, Базельський університет), “Сексуальність і деколоніальність” (керівник курсу Надія Чушак, Києво-Могилянська академія) та “Війна, мир і політика невизначеності” (керівниця курсу Тетяна Землякова, Інститут Європейського університету) мали можливість написати короткі рефлексії на основі двох першоджерел або позицій зі списку рекомендованої літератури із силабусів цих курсів. Проєкт фінансувався Німецькою службою академічних обмінів (DAAD).
Невидимий університет для України (IUFU) — сертифікатна програма для українських студентів бакалаврату, магістратури та аспірантури, які проживають в Україні або за кордоном та чиє навчання постраждало внаслідок війни. Програма діє з весни 2022 року й стала прямою реакцією на вторгнення Росії в Україну та його наслідків для української системи освіти.
Ядерна зброя загрожує не лише “людству” в абстрактному сенсі, а й кожній живій істоті на Землі та всім майбутнім поколінням — це сувора правда, яку необхідно усвідомити. 9 липня 1955 року, коли холодна війна та гонка озброєнь досягли загострення, Бертран Рассел оприлюднив маніфест. Його підписали 11 видатних учених, зокрема Альберт Айнштайн. Незабаром після цього, у 1957 році, маніфест представили публічно на Першій Пагуошській конференції з науки та глобальних проблем.
Щоб зрозуміти контекст, важливо підкреслити внесок авторів. Бертран Рассел, чиє ім’я стоїть першим у назві документа, був британським філософом, есеїстом та інтелектуалом, який написав значну частину тексту. Окрім наукових досягнень у галузі математики та логіки, він був суспільним критиком, що суттєво вплинув на сучасні дискусії про етику, політику, релігію та освіту.
Зокрема, у 1948 році Рассел висловив суперечливу думку: якщо війна з Радянським Союзом є неминучою, то морально виправдано, аби Сполучені Штати першими застосували ядерну зброю, поки СРСР ще не створив власної. Однак після перших радянських ядерних випробувань він змінив свою позицію та став прибічником повного ядерного роззброєння. У 1950-х і 1960-х роках Рассел активно виступав за ліквідацію ядерної зброї та протестував проти війни у В’єтнамі.
Альберт Айнштайн також був палким противником ядерної зброї, хоча свого часу опосередковано сприяв її створенню та запуску Мангеттенського проєкту. У 1939 році він разом з Лео Сілардом підписав листа до президента Рузвельта, у якому попереджав про можливість розробки ядерної зброї нацистською Німеччиною та закликав США розпочати розробку власної атомної програми. Втім, сам Айнштайн безпосередньої участі в Мангеттенському проєкті не брав.
Після Другої світової війни він зосередився на питаннях контролю над ядерними озброєннями та міжнародної безпеки. Згодом Айнштайн шкодував, що підписав листа до Рузвельта, і стверджував, що не зробив би цього, якби знав, що нацистський проєкт ядерної зброї зазнає невдачі. Маніфест він підписав незадовго до своєї смерті.
Маніфест посилається на так звані “випробування на Бікіні” — серію з 23 ядерних вибухів, проведених США на атолі Бікіні з 1946 по 1958 рік. У межах цієї програми було здійснено перше випробування термоядерної бомби, яка перевищувала потужність бомби, скинутої на Хіросіму, у 2500 разів.
Однак найстрашнішими наслідками стали не самі вибухи, які можна було б вважати відносно швидкою смертю, а радіоактивний пил і опади, що спричинили невимовні страждання для тисяч людей. Навіть сьогодні вчені можуть лише здогадуватися про повний масштаб впливу такої зброї на планету.
Навіть у 1955 році, коли пам’ять про так звану “війну, що покладе край усім війнам” була ще новинною, було очевидно, що людство й надалі зіткнеться з численними збройними конфліктами. Автори Маніфесту усвідомлювали нерозривний зв’язок між правом на ведення війни та державним суверенітетом і закликали принаймні до угоди про заборону водневої бомби.
В іншому разі наступна війна справді могла б стати останньою — але не в тому сенсі, в якому цього хтось міг би бажати.
Маніфест Рассела-Айнштайна став відображенням зростаючої тривоги 1950-х років щодо загрози взаємного знищення. Представники інтелектуальної еліти дедалі частіше закликали до роззброєння та примирення із соціалістичним блоком. Наприклад, у тому ж 1955 році в Хіросімі відбулася перша Всесвітня конференція проти атомних і водневих бомб.
Зусилля з міжнародного співробітництва у сфері атомної енергії також здійснювалися під егідою ООН у межах ініціативи Дуайта Ейзенхауера “Атом для миру”. У 1963 році США, СРСР і Велика Британія підписали Договір про часткову заборону ядерних випробувань. Однак, попри ці спроби врегулювати напружену та нестабільну ситуацію періоду холодної війни, світ неодноразово опинявся на межі катастрофи — зокрема, під час Карибської кризи чи інциденту “Ейбл Арчер”.