Брауншвейзький маніфест, 1792

Ця рефлексія написана в рамках проєкту “Відкриті освітні матеріали” Невидимого університету для України (осінь 2024 року). Студенти і студентки трьох курсів IUFU – “(Пере)осмислення “радянського”: сучасна українська ідентичність і спадщина комунізму” (керівниця курсу Олена Палько, Базельський університет), “Сексуальність і деколоніальність” (керівник курсу Надія Чушак, Києво-Могилянська академія) та “Війна, мир і політика невизначеності” (керівниця курсу Тетяна Землякова, Інститут Європейського університету) мали можливість написати короткі рефлексії на основі двох першоджерел або позицій зі списку рекомендованої літератури із силабусів цих курсів. Проєкт фінансувався Німецькою службою академічних обмінів (DAAD). 

Невидимий університет для України (IUFU) — сертифікатна програма для українських студентів бакалаврату, магістратури та аспірантури, які проживають в Україні або за кордоном та чиє навчання постраждало внаслідок війни. Програма діє з весни 2022 року й стала прямою реакцією на вторгнення Росії в Україну та його наслідків для української системи освіти.

Маніфест, оприлюднений 25 липня 1792 року, підписав герцог Брауншвейзький, принц Брауншвейг-Вольфенбюттельський, командувач армії Коаліції. Цей документ мав на меті налякати французів погрозами повного знищення та військових трибуналів у разі опору наступаючим військам або спроби зашкодити французькому королю. Однак герцог не був автором маніфесту, він лише підписав його, відчуваючи тиск ситуації. Пізніше герцог Брауншвейзький відкрито висловив своє жалкування щодо цього. Маніфест був підготовлений емігрантами Жоффруа де Лімоном і Пеленом за допомогою королівського журналіста та пропагандиста Жака Малле дю Пана, якого делегував французький король. Людовик XVI та королівська родина були повністю поінформовані про процес підготовки маніфесту. Хоча маніфест було оприлюднено 25 липня, він досяг Парижа лише через три дні й був зачитаний на Національних зборах 1 серпня.

Автор стверджує, що виражає волю двох монархів: імператора Священної Римського імперії та короля Прусії. Основні обвинувачення, висунуті проти французьких революціонерів, включають їх незаконне узурпування влади та численні порушення свободи французького короля і його родини. Брауншвейзький стверджує, що головною метою союзників було відновлення законного порядку у Франції шляхом повернення Людовика XVI до повної влади. Він заявляє, що ті французи, які підкоряться союзним силам та французькому королю, будуть повністю захищені. Однак якщо французький народ, як цивільні особи, так і солдати, чинитимуть опір союзним військам, вони будуть вважатися бунтівниками й зазнають суворих покарань. Крім того, Брауншвейзький погрожує завдати «незабутньої помсти» Парижу, якщо королівську родину атакують будь-яким чином.

Брауншвейзький маніфест часто розглядається як переломний момент цього періоду Революції та війни, який став останнім поштовхом для народу, аби штурмувати Тюїльрі та скинути короля 10 серпня. Деякі історики вважають роль маніфесту вирішальною, інші вказують на те, що його значення було набагато менш важливим. Як стверджує Елізабет Крос, реакція на маніфест у французькому суспільстві була досить різною і багатогранною. На її думку, не можна приписувати вирішальну роль у поваленні монархії лише маніфесту. Перед ним відбулося чимало подій, які посилили антимонархічні настрої серед населення.

У 1792 році поразки французьких військ на полі бою проти сил Коаліції спричинили великий страх перед іноземним вторгненням і посилили підозри, що король, його родина та уряд змовляються проти революції. Ці підозри загострювались тим, що королівська родина мала родинні зв’язки з коаліцією та французькими емігрантами. Жирондисти  особливо наголошували на тому, що двір зраджує націю, і що необхідно ліквідувати його для розв’язання проблем Франції. У Парижі ситуацію ще більше дестабілізувала поява федерацій — військових добровольців з провінцій, які приїхали до столиці, щоб відзначити річницю взяття Бастилії, а після цього повинні були вирушити на фронт. Федерати здебільшого підтримували радикальні погляди щодо зрадницької природи французького двору. Зрештою, вони оголосили, що залишаться в Парижі, аби боротися з внутрішнім ворогом.

Як зазначає Крос, Маніфест не викликав значної громадської реакції. З коментарів Малле дю Пана видно, що цей документ не справив великого враження. Коли він потрапив до Парижа, більшість газет не надрукували про нього значних статей.

Проте деякі дискусії щодо цього документу є досить цікавими. Були такі, що сумнівалися в його автентичності та відкидали його як незаконний, оскільки він різко суперечив прийнятим законам війни. Революціонери, зокрема ліве крило, висміювали Маніфест через його абсурдні вимоги, одночасно визнаючи за ним певну загрозу. Йшлося не стільки про страх перед іноземним вторгненням, скільки про зосередження уваги на ворогах всередині Франції — королівському дворі та контрреволюціонерах.

Брауншвейзький маніфест органічно вписується в тему страху в умовах невизначеності. Дійсно, він є особливо цікавим через намір документа та фактичну реакцію на нього. Крім того, він дає уявлення про те, як зовнішня провокація може вплинути на вже напружену ситуацію всередині країни. Цей документ можна включити в обговорення конвенцій війни та виникнення ідеї тотальної війни. Окрім того, він порушує важливі питання створення та сприйняття як внутрішнього, так і зовнішнього ворога.

Брауншвейзький маніфест, 1792

Їх Величності, імператор і король Пруссії, доручили мені командування об’єднаними арміями, зосередженими на кордонах Франції. Тому я вважаю за необхідне повідомити мешканцям цього королівства про мотиви, що спонукали двох монархів до дій, а також про їхні наміри.

Після безпідставного придушення прав і володінь німецьких князів в Ельзасі та Лотарингії, повалення законного порядку та правління, а також численних актів насильства й образ щодо священної особи короля та його родини, що тривають і досі, узурпатори влади у Франції остаточно перейшли всі межі. Вони оголосили несправедливу війну Його Величності імператору та напали на його володіння в Нідерландах. Частина земель Німецької імперії вже стала жертвою цієї агресії, а інші уникли тієї ж небезпеки лише через те, що змушені були підкоритися жорстоким погрозам панівної партії та її посланців.

Його Величність король Пруссії, пов’язаний із Його Імператорською Величністю тісними оборонними союзницькими зобов’язаннями та будучи одним із провідних членів Німецької нації, не міг залишитися осторонь. Він був зобов’язаний підтримати свого союзника та захистити спільну справу. Саме тому він виступає на захист як цього монарха, так і всієї Німеччини.

До цих благородних цілей додається ще одна, не менш важлива й особливо дорога серцям обох монархів: покласти край анархії у Франції, зупинити напади на Трон і Церкву, відновити законний порядок, забезпечити королю належну безпеку й свободу, яких його було позбавлено, а також повернути йому можливість здійснювати свої законні права.

Будучи переконаними, що вірні монархії та традиційному порядку сили французької нації відчувають огиду до крайнощів фракції, яка її поневолює, і що більшість мешканців з нетерпінням чекає на можливість звільнитися, щоб відкрито виступити проти злочинних намірів своїх гнобителів, Його Величність імператор і Його Величність король Пруссії закликають їх негайно повернутися до шляхів розуму, справедливості, порядку та миру. З огляду на це, я, нижчепідписаний головнокомандувач об’єднаних армій, проголошую:

По-перше, що, будучи втягнутими в цю війну через непереборні обставини, двори союзних монархів не переслідують жодної іншої мети, окрім відновлення добробуту Франції, і не мають наміру збагачуватися шляхом завоювань.

По-друге, вони не мають наміру втручатися у внутрішні справи Франції, а лише прагнуть визволити короля, королеву та королівську родину з полону, а також забезпечити Його Християнській Величності необхідну безпеку, щоб він міг безперешкодно скликати будь-які збори, які вважатиме за потрібне, і працювати над забезпеченням добробуту своїх підданих відповідно до своїх обіцянок та в межах своїх можливостей.

По-третє, об’єднані армії захищатимуть міста, містечка та села, а також осіб і майно тих, хто підкориться королю, і сприятимуть негайному відновленню порядку та правопорядку по всій Франції.

По-четверте, Національну гвардію закликають тимчасово забезпечити мир у містах і сільських районах, а також охороняти безпеку осіб і майна всіх французів до прибуття військ їхніх Імператорських та Королівських Величностей або до інших розпоряджень, під загрозою особистої відповідальності за це. Ті ж Національні гвардійці, які воювали проти військ двох союзницьких дворів і були захоплені зі зброєю в руках, будуть вважатися ворогами та покарані як повстанці проти свого короля і порушники громадського порядку.

По-п’яте, генерали, офіцери, унтерофіцери та солдати лінійних французьких військ також закликаються повернутися до своєї колишньої вірності та негайно підкоритися королю, своєму законному монарху.

По-шосте, члени департаментів, округів та муніципалітетів також нестимуть відповідальність своїм життям і майном за всі злочини, пожежі, вбивства, пограбування та акти насильства, які вони допустили або явно не намагалися запобігти на своїй території. Вони також повинні продовжувати виконувати свої обов’язки тимчасово, до того часу, поки Його Християнська Величність, відновлений у повній свободі, не розв’яже це питання або поки не буде видано інше розпорядження від його імені.

По-сьоме, мешканці міст, містечок та сіл, які наважаться захищатися від військ їхніх Імператорських і Королівських Величностей та обстрілювати їх як на відкритій місцевості, так і через вікна, двері та отвори своїх будинків, будуть негайно покарані відповідно до суворості воєнного права, а їхні будинки зруйновані або спалені. Натомість усі мешканці цих міст, містечок та сіл, які поспішать підкоритися своєму королю, відкривши двері для військ Їх Величностей, будуть негайно поставлені під їх безпосередню охорону; їхні особи, майно та речі будуть під захистом законів, а загальна безпека кожного з них буде забезпечена.

По-восьме, місто Париж і всі його мешканці без винятку повинні негайно підкоритися королю, забезпечити повну свободу цьому принцу та гарантувати йому, а також усім королівським особам, непорушність і повагу, які вимагають закон природи та народів від підданих до їхніх монархів. Їх Імператорські та Королівські Величності вважають усіх членів Національної асамблеї, департаменту, округу, муніципалітету та Національної гвардії Парижа, миротворців і всіх інших осіб, що мають відношення, особисто відповідальними своїм життям за все, що може статися, і вони будуть покарані згідно з військовим правом, без надії на прощення. Їх Величності також оголошують на свою віру і слово як імператор і король, що, якщо Палац Тюїльрі буде захоплений силою або атакований, якщо буде вчинено найменше насильство чи образа проти Їх Величностей, короля, королеви та королівської родини, якщо їхня безпека, збереження і свобода не будуть негайно забезпечені, вони візьмуть прикладну і вічно пам’ятну помсту, передавши місто Париж до військового покарання і повного знищення, а повстанців, винних у насильствах, — до покарань, яких вони заслуговують. З іншого боку, Їх Імператорські та Королівські Величності обіцяють мешканцям міста Парижа використати свої добрі послуги для отримання прощення їхніх злочинів і помилок від Його Християнської Величності, а також вжити найрішучіших заходів для забезпечення їхніх осіб і майна, якщо вони швидко та точно виконуватимуть зазначені вказівки.

Завершуючи, я заявляю і беру на себе зобов’язання, окрім того, від свого власного імені та в зазначеній мною якості, забезпечити, щоб війська під моїм командуванням дотримувались належної і правильної дисципліни всюди, обіцяючи поводитися з доброзичливістю та поміркованістю з тими підданими, які виявляють миролюбність і покірність, і застосовувати силу лише проти тих, хто вчиняє опір або виявляє недоброзичливість.

З цих причин я вимагаю та закликаю всіх мешканців королівства, у найрішучіший та найтерміновіший спосіб, не чинити опір прогресу та діям військ, які я командую, а навпаки, надавати їм всюди вільний доступ і всю необхідну добру волю, допомогу та підтримку, яких вимагатимуть обставини.

                Видано в штаб-квартирі в Кобленці, 25 липня 1792 року.

Підписано, Шарль-Вільгельм-Фердинанд, 

герцог Брауншвейг-Люнебургу

Авторка рефлексфї: Оксана Воловодюк, студентка IUFU

Рецензування та редагування: Тетяна Землякова

Переклад: Ольга Булавка

Джерело: “Брауншвейзька маніфестація (25 липня 1792 року)” у книзі Джона Голла Стюарта, Документальний огляд Французької революції (Macmillan, 1951), с. 307–311 та 672–673.