Ця рефлексія написана в рамках проєкту “Відкриті освітні матеріали” Невидимого університету для України (осінь 2024 року). Студенти і студентки трьох курсів IUFU – “(Пере)осмислення “радянського”: сучасна українська ідентичність і спадщина комунізму” (керівниця курсу Олена Палько, Базельський університет), “Сексуальність і деколоніальність” (керівник курсу Надія Чушак, Києво-Могилянська академія) та “Війна, мир і політика невизначеності” (керівниця курсу Тетяна Землякова, Інститут Європейського університету) мали можливість написати короткі рефлексії на основі двох першоджерел або позицій зі списку рекомендованої літератури із силабусів цих курсів. Проєкт фінансувався Німецькою службою академічних обмінів (DAAD).
Невидимий університет для України (IUFU) — сертифікатна програма для українських студентів бакалаврату, магістратури та аспірантури, які проживають в Україні або за кордоном та чиє навчання постраждало внаслідок війни. Програма діє з весни 2022 року й стала прямою реакцією на вторгнення Росії в Україну та його наслідків для української системи освіти.
“Ценность науки в предвидении” – стаття начальника Генерального штабу ЗС РФ Валерія Герасимова. Вона заснована на тезах його виступу на щорічних загальних зборах Російської академії військових наук і опублікована у військовому журналі “Военно-промышленный курьер” на початку 2013 року.
У статті Герасимов викладає свої погляди про зміну природи військових дій в 21 столітті. Він розмірковує щодо подій “Арабської весни” як приклад сучасного військового конфлікту, з якого можна винести певні уроки, констатує тенденцію дедалі більшого розмиття меж між станом війни і миру та наголошує на збільшенні ролі політичних, економічних, інформаційних, гуманітарних та інших невійськових заходів як засобів ведення війни. Герасимов окреслює сучасні тенденції у військовій теорії, за якою “фронтові зіткнення великих військових формувань на стратегічному та оперативному рівні поступово відходять у минуле”, а увага зміщується на різні форми нетрадиційних, гібридних та асиметричних форм ведення війни.
Як випливає з назви та початкової аудиторії, Герасимов підкреслює важливість військової науки, яка на його думку, повинна виробляти високотехнологічні рішення та моделі дій, які б враховували складний характер сучасних конфліктів з правильних поєднанням конвенційних та неконвенційних форм і методів ведення війни. Логіка цього акценту знаходиться в історичному контексті російської військової реформи, яка триває з 2008 року. Реформа мала на меті структурну реорганізацію російських Збройних Сил після їхньої незадовільної ефективності в роcійсько-грузинській війні. Перший етап реформи відбувався під керівництвом попереднього міністра оборони Анатолія Сердюкова. Вона була спрямована на “оптимізацію” ЗС РФ, але закінчилась різким скороченням їх чисельності, розпуском військової академії і низки великих корупційних скандалів у Міністерстві оборони. Через цей скандал наприкінці 2012 року новим міністром оборони був призначений Сергій Шойгу, а на його посаду в Генштабі – Валерій Герасимов. Тому ця стаття є заявою новопризначеного начальника Генштабу, який виклав свою точку зору та окреслив тенденції, за якими російському війську варто продовжувати процес модернізації.
Особливий інтерес викликає сприйняття статті Герасимова, оскільки вона опинилась під пильною увагою західних академічних і військових аналітиків у контексті зростання геополітичної напруженості та відновлення інтересу до військового мислення Росії. У червні 2014 року була перекладена англійською, в рік коли Росія почала війну в Україні, пізніше опублікована в журналі Military Review Армії США у 2016 році, коли російські війська вже були розгорнуті в Сирії. У рамках аналітичного дискурсу стаття Герасимова була використана як орієнтир для розуміння принципів зовнішньої політики Росії, зокрема щодо її військової присутності у двох вищезгаданих конфліктах. Статтю почали розглядати як основоположний документ так званої “доктрини Герасимова”. Цей термін створений західними аналітиками для того, аби позначити щось на кшталт окремої російської стратегії гібридної війни, яку вона вела проти Заходу. Термін критикували за надмірне неточне спрощення, яке перетворило огляд сучасних тенденцій у військовій теорії на повноцінну воєнну доктрину.
Проте стаття є важливим етапом російської військової думки 2010-х років. Це дозволяє зрозуміти мислення російського військово-політичного істеблішменту, який прагнув розширити потенційні варіанти політики, використовуючи свій військовий потенціал як інструмент для досягнення своїх політичних і стратегічних цілей. Стаття, по суті, репрезентує сучасні течії військового мислення, в рамках яких війна все більше постає “гібридною”, що включає широкий спектр невійськових методів. Хоча статтю не слід розглядати як фактичний план вторгнення в Україну, вона все ж окреслює основні принципи, за якими розгорталась російська агресія в Україні, зокрема під час її “гібридної” фази 2014-2022 років.
Автор рефлексії: Максим Соклаков, студент IUFU
Рецензування та редагування: Тетяна Землякова, Денис Терещенко
Переклад: Наталія Самоїл