Ця рефлексія написана в рамках проєкту “Відкриті освітні матеріали” Невидимого університету для України (осінь 2024 року). Студенти і студентки трьох курсів IUFU – “(Пере)осмислення “радянського”: сучасна українська ідентичність і спадщина комунізму” (керівниця курсу Олена Палько, Базельський університет), “Сексуальність і деколоніальність” (керівник курсу Надія Чушак, Києво-Могилянська академія) та “Війна, мир і політика невизначеності” (керівниця курсу Тетяна Землякова, Інститут Європейського університету) мали можливість написати короткі рефлексії на основі двох першоджерел або позицій зі списку рекомендованої літератури із силабусів цих курсів. Проєкт фінансувався Німецькою службою академічних обмінів (DAAD).
Invisible University for Ukraine (IUFU) – сертифікатна програма для українських студентів бакалаврату, магістратури та аспірантури, які проживають в Україні або за кордоном та чиє навчання постраждало від війни. IUFU діє з весни 2022 року й стала прямою реакцією на вторгнення Росії в Україну та його наслідків для української системи освіти.
Документи, які розглядаються, — це дві промови генерала Наполеона Бонапарта, звернені до Італійської армії під час його першої Італійської кампанії (1796–1797). Перша, датована 27 березня 1796 року, виголошена через два дні після того, як Наполеон прибув до штабу армії. Вона досить коротка, але чітко окреслює головні проблеми, з якими стикалися солдати.
Отримавши призначення командувачем Італійської армії (однієї з трьох французьких армій поряд з арміями Самбру і Маасу та Рейну і Мозелю, що мали завдати удару по Австрії), Бонапарт побачив реальний стан своїх військ. Італійська армія мала значно більше труднощів, ніж дві інші: не вистачало постачання, зброя й спорядження були в жахливому стані, солдати не отримували платні, а бойовий дух був украй низьким.
У такій ситуації Бонапартові потрібно було не лише підняти моральний стан армії, а й зміцнити свій авторитет як її очільника. У промові від 27 березня він говорить про важке становище військ і байдужість уряду до їхніх страждань. Однак запевняє солдатів, що покращить їхні умови, ведучи їх до “найродючіших рівнин світу”. Його слова звучать піднесено, майже епічно: він обіцяє їм славу та честь у бою під своїм проводом. У цьому тексті відчувається неймовірна впевненість і зухвалість — риси, неочікувані для такого молодого генерала.
Однак відомий текст цієї промови є вигаданим. Насправді він був складений самим Наполеоном уже після подій, під час заслання на острові Святої Єлени, коли колишній імператор диктував свої мемуари. Втім, історик Жан Тюлар вважає цілком імовірним, що Наполеон міг звертатися до окремих підрозділів із подібними за змістом промовами.
Промова від 26 квітня була зачитана військам Бонапарта після серії блискучих перемог у битвах при Монтенотте, Коссерії, Дего та Мондові. На початку звернення Наполеон нагадує солдатам про ці тріумфи, щоб підняти їхній бойовий дух і надихнути на нові звершення. Він також посилається на успіхи французьких військових кампаній 1793 і 1794 років, створюючи відчуття зв’язку між революційними війнами.
Окремо Бонапарт підкреслює, що його армія, попри важкі умови та брак ресурсів, зуміла здобути славу, випередивши не лише супротивника, а й інші французькі війська. Він апелює до гордості своїх солдатів і їхнього почуття обов’язку перед Вітчизною (la Patrie).
У завершальній частині Наполеон порушує питання ставлення до місцевого населення. Він наголошує, що доблесні французькі солдати повинні поводитися з італійцями гідно, а за грабежі передбачено смертну кару. Така позиція мала стратегічне значення: французька армія прийшла до Італії не як загарбники, а як визволителі, які прагнуть звільнити народ від влади тиранів. У цих словах простежується вплив революційних ідей — боротьба не лише за інтереси Франції, а й за свободу інших народів.
Ці дві промови є чудовим прикладом впливу військової пропаганди у воєнний час. Вони демонструють, як ретельно продумана пропаганда може підняти бойовий дух армії навіть у найскрутніших умовах, що можна розглядати як певну форму невизначеності.
Наполеонівські звернення до війська можна досліджувати у порівнянні з революційною та наполеонівською пропагандою, спрямованою на цивільне населення, щоб виявити відмінності між цими сферами та їхню взаємодію.
Дискурсивно промови є цікавим матеріалом для аналізу: вони містять елементи революційної риторики (відсилання до попередніх кампаній, поняття «Батьківщини», заклики до визволення від тиранів), які вже стали частиною ранньої наполеонівської пропаганди. Зрештою, звернення Наполеона до війська показують, як у часи невизначеності формувалася ідентичність французьких солдатів.
Промови Бонапарта до Італійської армії (1796)
[27 березня 1796 року]
Солдати, ви голі, голодні! Уряд багато вам винен, але нічого не може дати. Ваша витривалість і мужність серед цих скель гідні захоплення, але вони не приносять вам ні слави, ні визнання. Я прагну повести вас у найродючіші рівнини світу. Багаті провінції та великі міста опиняться у ваших руках. Там ви здобудете честь, славу й достаток.
[26 квітня 1796 року]
За два тижні ви здобули шість перемог, захопили двадцять одне знамено, п’ятдесят п’ять гармат, кілька стратегічних позицій і підкорили найбагатшу частину П’ємонту; ви взяли в полон 15 000 солдатів і знищили або поранили понад 10 000 ворогів.
Раніше ви билися за безплідні скелі, які уславили вашу доблесть, але не приносили користі Вітчизні. Сьогодні ж своїми подвигами ви зрівнялися з арміями Голландії та Рейну. Позбавлені всього, ви знайшли в собі силу здобути все. Ви вигравали битви без гармат, переходили річки без мостів, здійснювали виснажливі марші без взуття, ночували в таборах без вина, а часто й без хліба. Солдати свободи, лише республіканські фаланги могли витримати те, що витримали ви. Солдати, ми вдячні вам! Вдячна Вітчизна завдячуватиме вам своїм процвітанням. Як переможці при Тулоні ви передували безсмертному походу 1794 року, так і ваші нинішні перемоги віщують ще більші звершення.
Дві армії, які ще недавно зухвало йшли проти вас, нині тікають у страху. Ті, хто насміхався над вашими труднощами й радів перемогам ворогів, зараз приголомшені й тремтять.
Але, солдати, ви ще не завершили свій шлях. Безперечно, найважчі випробування вже позаду, але попереду ще битви, міста, що чекають на визволення, річки, які потрібно форсувати. Чи є серед вас хоч один, чия мужність похитнулася? …Ні… Усі ви палаєте бажанням примножити славу французького народу; усі прагнете впокорити гордовитих королів, які насмілилися бажати накласти на нас кайдани; усі хочете диктувати Франції мир, що компенсує їй великі жертви. Усі ви мрієте повернутися у свої села й з гордістю сказати: «Я був у переможній Італійській армії!»
Друзі, я обіцяю вам цю перемогу, але за однієї умови: ви повинні присягнутися поважати народи, яких визволяєте, і викорінювати жахливі грабунки, які чинять мерзотники, підбурювані нашими ворогами. Інакше ви будете не визволителями, а карою для цих народів… Грабіжників буде страчено без жалю; вже кількох покарано…
Народи Італії!
Французька армія прийшла розірвати ваші кайдани. Французький народ — друг усіх народів. Звертайтеся до нас з довірою: ваша власність, ваша віра та ваші звичаї будуть захищені.
Ми ведемо війну як шляхетні супротивники й прагнемо лише знищити тиранів, які поневолюють вас.
Авторка рефлексії: Оксана Воловородюк, студентка IUFU
Рецензування та редагування: Тетяна Землякова
Переклад: Ольга Булавка
Джерело: “Промови Бонапарта до Армії Італії (1796)”. У збірнику документів Французької революції, ред. Джон Голл Стюарт, 672–673. Нью-Йорк: Макміллан, 1951.