Ця рефлексія написана в рамках проєкту “Відкриті освітні матеріали” Невидимого університету для України (осінь 2024 року). Студенти і студентки трьох курсів IUFU – “(Пере)осмислення “радянського”: сучасна українська ідентичність і спадщина комунізму” (керівниця курсу Олена Палько, Базельський університет), “Сексуальність і деколоніальність” (керівник курсу Надія Чушак, Києво-Могилянська академія) та “Війна, мир і політика невизначеності” (керівниця курсу Тетяна Землякова, Інститут Європейського університету) мали можливість написати короткі рефлексії на основі двох першоджерел або позицій зі списку рекомендованої літератури із силабусів цих курсів. Проєкт фінансувався Німецькою службою академічних обмінів (DAAD).
Невидимий університет для України (IUFU) — сертифікатна програма для українських студентів бакалаврату, магістратури та аспірантури, які проживають в Україні або за кордоном та чиє навчання постраждало внаслідок війни. Програма діє з весни 2022 року й стала прямою реакцією на вторгнення Росії в Україну та його наслідків для української системи освіти.
Відео Сашка Драглі, опубліковане у травні 2024 року, має на меті довести, що гомофобія в Україні є наслідком російської колоніальної політики. Автор стверджує, що гомофобія не має нічого спільного з українськими традиціями і називає її “російським колоніальним імпортом”. Він робить це, пояснюючи, як російське гомофобне прочитання християнських писань, нав’язане Російською православною церквою, може бути причиною української гомофобії на християнській основі. Потім він пропонує інтерпретацію примусового целібату в Запорізькій Січі як рівного ставлення до гомосексуальних і гетеросексуальних стосунків. Сашко Драглі припускає, що гомофобія в Україні розвинулася після того, як Російська імперія розгромила Запорізьку Січ і криміналізувала “содомію”, яку він порівнює з британським колоніальним пануванням, яке знищувало гомосексуальні традиції місцевого населення. Автор стверджує, що “квіри повинні отримати право на сім’ю”, оскільки “Україна зробила свій цивілізаційний вибір”. На думку автора, існує прямий зв’язок між (неоліберальними) правами людини і “цивілізаційним вибором”. Сашко Драглі чітко дистанціюється від інших “цивілізацій” і, відповідно, від ЛГБТ-людей, які або зробили “неправильний цивілізаційний вибір”, або навіть не мали шансу його зробити.
Сашко Драглі є “пристойним і правильним” або добропорядним громадянином, як сказав би Джордж Л. Мосс (Mousse 1985; 1-22), а отже, заслуговує на те, щоб йому були надані права. Джордж Л. Мосс (1985; 1-22) зазначав, що націоналізм зазвичай зміцнює образ нації як сімейної одиниці, щоб забезпечити безперервність нації через відтворення, таким чином, роблячи націоналізм гетеросексуальним за визначенням. Проте, завдяки легалізації гомосексуальних шлюбів на Заході, Л, Г, Б і Т-спільноти стали на шлях до їхньої нормалізації та ширшого прийняття. ЛГБТ-спільнота мала бути включена в національні ідеології: так з’явився керований державою гомонаціоналізм. Термін “гомонаціоналізм” був вперше введений Джасіб Пуар для позначення “грані сучасності та історичного зсуву, позначеного входженням (деяких) гомосексуальних тіл як таких, що заслуговують на захист національних держав” (2013; 337). Джасіб Пуар (2007; 1-10) вказує, що надання прав деяким гомосексуальним людям і створення нормативної гомосексуальності підкріплюється створенням дискурсу “сексуальної винятковості США”, який стверджує, що сексуальність білих американців є сучасною і прогресивною, в той час як небілі люди є “відсталими” і “нецивілізованими”, а отже такими, що не заслуговують на права. В академічних колах точаться дискусії про те, чи можна застосовувати концепцію гомонаціоналізму до інших, незахідних контекстів, де ЛГБТ-спільнота не має ані державної підтримки, ані історії колонізації інших народів. Деякі українські дослідники (Лексіков та Рачок 2020) ставлять під сумнів доречність терміну “гомонаціоналізм” до незахідних контекстів, оскільки він може примітивізувати місцевий досвід і замовчувати триваючі колоніальні процеси. Натомість вони пропонують використовувати такі поняття, як сексуальне громадянство та гомолібералізм. Визнаючи критику, неможливо заперечити наявність іншування в українському дискурсі нормалізації Л, Г, Б і Т спільноти.
Термін “гомонаціоналізм” використовується деякими дослідниками та дослідницями для аналізу ЛГБТ-активізму в Східній Європі (Марценюк 2016; Пагуліч 2016; Плахотнік та Маєрчик 2023). Наприклад, Марценюк (2016; 66) у своєму дослідженні участі ЛГБТ-спільноти в Євромайдані використовує поняття гомонаціоналізму, щоб пояснити, як “протиставлення двох потенційних політичних векторів — проєвропейського та проросійського — заохочує спроби створити “правильну” гей-ідентичність”. Аналогічно, гомонаціоналізм має хороший пояснювальний потенціал у випадку з відеоматеріалом Сашка Драглі, оскільки він відображає прагнення до прогресистської сучасності через вступ до ЄС. Це досягається шляхом створення Іншого, який представляє всі “цивілізації”, що не мають належних прав геїв або недостатньо рішуче їх відстоюють.
Незважаючи на дискримінацію, з якою ЛГБТ-спільнота все ще стикається щодня, необхідно було розробити спосіб інтеграції спільноти в суспільство. Сашко Драглі додає: “Сьогодні представники ЛГБТ-спільноти захищають Україну та відстоюють право українців бути прийнятими та вільними”. Представленість ЛГБТ людей в ЗСУ ще більше сприяє розвитку націоналістичного дискурсу, що включає ЛГБТ. Він додає: “Якщо ви бачите гомофобні коментарі в Інтернеті, швидше за все, вони були розміщені російськими ботами”. Таким чином, окрім створення “правильного” націоналізму, гомонаціоналістичний дискурс замовчує насильство, з яким стикаються ЛГБТ-люди з боку своїх співвітчизників.
Випадок України піднімає питання про те, чи може гомонаціоналізм існувати за межами “прогресивного” Заходу. Хоча очевидно, що гомонаціоналізм проявляється не так, як у країнах, де права ЛГБТ мають державну підтримку та це не означає, що таке явище повністю відсутнє в незахідних контекстах. Концепція гомонаціоналізму дійсно може бути актуальною в інших незахідних спільнотах. Однак у таких випадках продуктивніше зосередитися на самому ЛГБТ-русі, а не на державній політиці, оскільки цей рух може генерувати дискурс, який інтегрує ЛГБТ-ідентичність у ширший національний наратив, створюючи (расованого) Іншого.
[1] Автор має на увазі Революцію Гідності (також відому як Євромайдан) 2013-2014 років, яка, серед іншого, призвела до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом і дистанціювання від Росії.
Література:
- Mosse, G. L. (1985). Nationalism and Sexuality: Middle-Class Morality and Sexual Norms in Modern Europe. The University Of Wisconsin Press.
- Martsenyuk, T. (2016). Sexuality and Revolution in Post-Soviet Ukraine: LGBT Rights and the Euromaidan Protests of 2013-2014. https://ekmair.ukma.edu.ua/items/29444b87-8890-496d-b877-d788606ed309
- Пагуліч, Л. (2016). Чи можливо квірити націю: інтерсекційність і квір-політика. Політична Критика. https://politkrytyka.org/2016/07/11/chi-mozhlivo-kviriti-natsiyu-intersektsijnist-i-kvir-politiki/
- Puar, J. (2007). Terrorist Assemblages: Homonationalism in Queer Times. Durham, NC: Duke University Press.
- Puar, J. (2013). Rethinking Homonationalism. International Journal of Middle East Studies, 45(2), 336–339. https://doi.org/10.1017/s002074381300007x
- Leksikov, R., & Rachok, D. (2020). Beyond Western Theories: On the Use and Abuse of “Homonationalism” in Eastern Europe. In R. Buyantueva & M. Shevtsova (Eds.), LGBTQ+ Activism in Central and Eastern Europe (pp. 25–52). Palgrave Macmillian. https://doi.org/10.1007/978-3-030-20401-3
- Plakhotnik, O., & Mayerchyk , M. (2023). Pride Contested: Geopolitics of Liberation at the Buffer Periphery of Europe. Lambda Nordica, 28(2-3), 25-53. https://doi.org/10.34041/ln.v.874
Авторка рефлексії: Марія Дубиківська, студентка програми IUFU
Переклад на українську: Максим Бігус
Рецензування та редагування: Денис Терещенко
Джерело: Драглі. “Колоніальна історія гомофобії в Україні”. YouTube, травень 17, 2024.